– Господи, що я роблю. Дожилася, влаштувала слідкування за своїм чоловіком!
Почалося з того, що Вірі подзвонила подруга.
– Віро, як ви там? Як Ігор?
– Все добре, Оля. Скоро ювілей у мене, готуюся ось, у ресторані вирішили відзначати. Вас із Юрком теж запросимо, май на увазі. А ти просто побалакати дзвониш, чи трапилося що?
– Та ти ж мене знаєш. Я мовчати не буду, якщо дізнаюся. Так ось. Ігор твій із Настею зустрічається. Бачила я їх у кафе “Віраж” увечері. Сидять, мило так воркують, сміються, розглядають щось у телефоні. Ти маєш знати. Не терплю зради та обману.
Віра застигла. Як же так? Ігор із Настею? Її подругою дитинства.. Адже вона часто була у них, Віра довіряла їй, і в думках навіть не було, щоб Настя і її чоловік.
Почала згадувати. Ось Настя розлучилася з чоловіком і вони сиділи біля Віри на кухні, пили чай, і обговорювали подальше життя Насті. Ігор всіляко підтримував її, запевняв, що все буде гаразд, що життя не закінчилося. Що будуть у неї чоловіки кращі за минулі.
Втішався. Видно, вирішив, що він найкраща кандидатура на роль Настіного чоловіка. Ну а що, Настя вродлива, в неї легко закохатися. Кавалерів у неї вистачало.
Настя працювала турагентом, добре заробляла та ні від кого не залежала. Своя квартира, своя машина постійно їздила по роботі за кордон, не життя, а малина. Віра завжди щиро захоплювалася подругою.
І що виходить, тепер Вірі треба вивести голубків на чисту воду, спіймати їх. Ось це подаруночок чоловік приготував, нічого не скажеш. Як же тепер жити, знаючи про це.
Вірі стало важко від усіх цих думок. Треба взяти себе в руки та продумати план дій. Не можна показувати, що вона щось знає, щоб вони нічого не запідозріли.
Віра приготувала вечерю. Ігор прийшов у відмінному настрої, поводився, як завжди. Лише Віра була вже іншою. Хоч і не подавала виду.
– Ігоре, я тут списки складаю, кого запрошувати на мій ювілей. Як думаєш, Олесю та Настю еликати? Все-таки там будуть усі парами, а вони одні.. Мені здається, їм ніяково буде.
– Звичайно, клич їх. Настя приколістка така, все ж таки веселіше буде. Та й Олеся весела. Як же без них.
“Ну так, особливо без Насті, жити видно не може вже без неї, на ювілей до дружини готовий покликати, щоб вона поруч була.. Ну-ну.. Я вам влаштую..”
Наступного дня Віра обдзвонювала всіх гостей. Дійшла черга до Насті.
– Настю, привіт. Що нового? Хотіла дізнатися, чи ти вільна будеш 15 серпня? На ювілей хочу запросити тебе. Якщо є чоловік, можеш з ним приходити, тільки скажи. Щоб я знала точну кількість гостей.
– Вірочка, дякую за запрошення, прийду обов’язково. Щодо чоловіка. Як би сказати. Він є, але прийти не можу з ним. І розповісти подробиці не можу. Поки що, принаймні. Всьому свій час.
От і доказ. Є чоловік, але не скажу та не покажу. Бо рано, мабуть, ще. Не готові вони відкрити світ. Обмірковують, напевно, як би краще зробити.
Плану жодного у Віри не було. По ходу справи буде видно. Все одно видадуть себе.
– Ігоре, можна твій телефон на хвилиночку.. У мене інтернет щось глючить, а треба терміново глянути дещо.
– Вибач, Віро, не можу, мені вже бігти треба. До вечора!
“Ну ось, переживає, що я побачу листування або ще що. Доведеться самій залізти ввечері, без дозволу. Заради викриття всі засоби хороші.”
Коли чоловік заснув, Віра тихо взяла його телефон і пішла на кухню. Введіть пароль..Пароль неправильний.. Он воно що, пароль змінив.. Дивно.. У них був однаковий пароль на телефонах, і ось змінив. Все ясно. Шифрується.
До ювілею залишалися лічені дні. А у Віри так і не було жодних доказів. Щодо пароля чоловік все пояснив. Заглючив телефон, і він відновив до заводських налаштувань, і змінив пароль. Він назвав цифри нового пароля. Віра зайшла і нічого дивного не знайшла. Все підчистив уже, мабуть.
Увечері Ігор згадав, що забув потрібний документ на роботі та поїхав. Вірі здалося це дивним. Що за терміновість така… Недарма це все… Так і виявилося. Задзвонив телефон
– Віро, це знову я. Голубки знову в кафе.. Зовсім знахабніли, не переживають, що їх побачить хто.. Саме час тобі їх накрити!
– Дякую, Олю, я зрозуміла!
Віра вискочила з дому у домашньому спортивному костюмі. Ніколи переодягатися, головне, встигнути.
Ігор із Настею сиділи в кафе прямо біля вікна, і їх було добре видно з вулиці. Пили каву та щось обговорювали. Напевно, вигадували, як зізнаватимуться.
– Ну, привіт, голубки.
– Віра? Ти що тут робиш?
– Я все знаю. І довго ви збиралися приховувати?
– Знаєш? Але звідки?
– Світ не без добрих людей.. Розповіли мені.
– Хм, дивно.. Ми наче нікому не розповідали.. Ну, якщо вже ти все знаєш.. Сюрпризу не вийде тепер.
– Сюрпризу? Та ні, це дуже дивовижний сюрприз для мене. Вразили ви мене, звичайно! Не очікувала..
– Хм, ми старалися.. Я на ювілеї хотів тобі все розповісти, здивувати тебе.. Ну, якщо вже ти тут, дивись.
Ігор почав показувати рекламні буклети.
– Що це, Ігоре?
– Як що? Тут ми житимемо з тобою, дивись який класний готель, на березі моря, як ти й хотіла.. Настя принесла брошури.
— Яке ще море, про що ти?
– Віро, ну про нашу поїздку до Тунісу. Я готував тобі сюрприз. Три тижні в п’ятизірковому готелі Тунісу. Адже ти мріяла про це. Ось я вирішив на ювілей зробити тобі подарунок.
Настя мені допомогла підібрати потрібний варіант. Вибач, що довелося збрехати, що я на роботу їду.
– Віра, готель неймовірний, найкращий вам підібрала. Я й сама туди скоро вирушу. У медовий місяць!
– Настя, ти виходиш заміж? За кого?
– Довга історія. Його звуть Дмитро. Познайомились у рекламному турі.! Раніше часу просто не хотіла говорити.
Віра розсміялася.
– Ось ви… Артисти! А я вже навигадувала собі. Я ж ловити сюди вас прийшла, думала, у вас романтичне побачення.
– Віра, ну ти й фантазерка. Не дочекаєшся! Потрібно бути дуже не розумним, щоб зрадити такій прекрасній жінці, як ти!
***
Шум хвиль, смачний коктейль у руках. Віра насолоджувалася відпочинком.
– Ігоре, дякую тобі величезне, мені так все подобається тут, як у казку потрапила.. Подарунок чудовий! Шкода, що пора відлітати.
І знаєш, у мене теж є для тебе подарунок! Я вагітна! Дізналася сьогодні лише. Туніс подарував нам дитину, на яку ми стільки років чекали! Справдилися наші мрії!
