– Андрій, – звернулася Віра до свого нареченого. – Мені тобі щось треба повідомити.
– У мене теж є до тебе розмова, – заявив Андрій.
– Ну, гаразд, слухаю, що в тебе там, – посміхнулася Віра.
Хлопець зробив довгу паузу.
– Андрій, не тягни, – поквапила його Віра.
– Віро, ти мене вибач, але ми повинні розлучитися, – сказав він на одному подиху.
– Що? – промовила Віра, і її очі вмить наповнилися сльозами.
– Вибач, але я зустрів іншу дівчину. Все, що було з тобою, – це було помилкою.
Тієї хвилини Вірі хотілося плакати, їй хотілося кинутися на шию молодому чоловікові і просити його, не кидати її. Але вона просто мовчала, нахиливши голову, щоб Андрій не побачив, як її очі наповнюються сльозами. Андрій переживав цієї розмови і зараз був радий тому, що його дівчина так легко сприйняла звістку про розлучення.
– Віро, ти теж щось мені хотіла сказати? – спитав Андрій.
– Це вже не важливо, – стримуючи сльози промовила Віра, і видавивши із себе посмішку, додала. – Удачі тобі!
Тільки коли Андрій пішов, Віра дала волю сльозам. Сльози по її щоках текли струмком, адже сьогодні вона хотіла повідомити кохану людину, що у них буде дитина.
…
Минуло чотири роки.
Щоразу, після закінчення робочого дня, Віра поспішала з роботи. Адже вдома на неї чекала чарівна донька. Після розлучення з Андрієм Віра продовжувала проживати у своїх батьків. Саме вони підтримали її у скрутну хвилину. Коли доньці виповнилося три роки, мати Віри залишила роботу, щоб сидіти з онукою. А Віра вийшла на роботу.
Маючи за спиною гіркий досвід зради, саме так вона розцінювала вчинок Андрія, Віра не поспішала заводити нове знайомство. Але життя внесло свої корективи. В офісі компанії, куди їй вдалося влаштуватися, на неї одразу звернув увагу один із співробітників.
Максим був привабливим молодим чоловіком. Вірі він теж сподобався. Але тепер вона була не одна. І Віра відразу ж повідомила Максима, що у неї є трирічна донька. Віра була впевнена, що після цієї звістки, у Максима пропаде будь-яке бажання залицятися до неї. Але на її подив, Максим, навпаки, запросив її на побачення. Вже після кількох зустрічей Віра зрозуміла, що Максим – це саме той чоловік, який ніколи її не зрадить.
Віра знову була закохана та по-справжньому щаслива. Але одного разу пролунав дзвінок. Дзвонив Андрій, про існування якого вона майже забула.
– Нам треба серйозно поговорити, – сказав він.
– Взагалі-то нам нема про що розмовляти, – спробувала припинити розмову Віра.
– Як це нема про що, – заперечив Андрій. – Днями я випадково дізнався, що в мене, виявляється, є дочка.
– Це моя дочка, і ти не маєш до неї жодного стосунку.
– Це ти так вважаєш, а я вважаю інакше. Чи ти хочеш зустрітися у суді?
– Добре, я буду сьогодні о дев’ятнадцятій годині в кафе навпроти мого будинку.
Коли Віра опинилась у кафе, Андрій уже сидів там за столиком.
– Що тобі треба? – одразу перейшла до справи Віра.
– Віро, ти тільки не поспішай з відповіддю. Справа в тому, що моя дружина не може мати дітей.
– А мені до цього немає жодної справи, – зупинила його Віра.
– Подумай сама, – продовжував розмову Андрій. – Ти проживаєш з дитиною у своїх батьків у двокімнатній квартирі. Ти мати-одиначка з невисокою зарплатою. А у нас із Мариною свій дім. Ми добре матеріально забезпечені. І у дитини, якщо вона проживатиме з нами, з’являться більш широкі можливості у сенсі освіти та становлення, як особистості.
– Пішов геть, – підвищила голос Віра. – Я тебе до своєї доньки не підпущу.
– Я віддячу! Я добре віддячу! – не відступав Андрій.
Але Віра вже йшла до виходу.
Андрій наздогнав її вже на вулиці.
– Ось побачиш суд буде на моїй стороні, – прошипів він, – у моєї дружини скрізь зв’язки.
Цього ж дня Віра поділилася останніми новинами з Максимом.
– Віро, я тебе люблю і прошу бути моєю дружиною, зробив їй пропозицію Максим.
– Я згодна, – відповіла Віра.
Одразу після весілля Віра з донькою переїхала до просторої квартири Максима.
А потім відбувся суд, де адвокат Андрія наводив безліч аргументів на користь проживання дочки Віри у її батька. Але суд залишив усі ці аргументи поза увагою.
Після програного суду Андрій геть-чисто забув про свою дочку. А Віра, щаслива у шлюбі, навіть не намагалася взяти з нього аліменти.
