Головна - Історії жінок - Віра давно не була на побаченні. Двоє дітей, робота – які там чоловіки! А тут раптом її запросили. Сукня у неї була. А от туфлі! Вона витягла їх з коробки і розплакалася: – Каблук відвалився, підошва їсти просить. А грошей на нові нема! Раптом зайшов її молодший син, глянув на туфлі і пішов у свою кімнату. Повернувшись він простяг матері якусь коробочку. Віра відкрила її і ахнула

Віра давно не була на побаченні. Двоє дітей, робота – які там чоловіки! А тут раптом її запросили. Сукня у неї була. А от туфлі! Вона витягла їх з коробки і розплакалася: – Каблук відвалився, підошва їсти просить. А грошей на нові нема! Раптом зайшов її молодший син, глянув на туфлі і пішов у свою кімнату. Повернувшись він простяг матері якусь коробочку. Віра відкрила її і ахнула

Віра виховувала дітей одна – чоловік пішов, коли народився молодший син, Андрійко, і їм одразу заявили, що він у них буде, як то кажуть – особливий.

-Це ти все винна! Не вслідкувала десь, – виговорював чоловік Вірі. – От і розбирайся з цим усім сама!

І Віра розбиралася. Жінка влаштувалася прибиральницею, і коли старший син Михайло приходив зі школи, вона залишала його з Андрійком і бігла на роботу.

А ще їй допомогла подруга – віддала їй швейну машинку, і Віра брала замовлення додому. Нічого, якось справлялася…

Андрійко був хорошим хлопчиком, так, може не особливо кмітливим, але смішним і славним.

До того ж, старший син цілком урівноважував цю життєву несправедливість – вигравав олімпіади з математики, був чемпіоном з шахів і взагалі маминою гордістю.

Віра намагалася не виділяти Михайла, але з іншого боку – як тут не виділяти, якщо син був таким розумником.

Він і гроші почав рано заробляти, забезпечувати себе – і книжки сам собі купував, і музичні диски, і ще щось, в чому Віра не розбиралася.

Молодший більше витрачав гроші – з кожної пенсії вона виділяла синові на кишенькові витрати, щоб він міг купувати собі цукерки і чіпси. Що там ще могло його цікавити.

Щоправда, з ним завжди відбувалися якісь історії – то черевик загубить, то обміняє новий ліхтарик на порожню коробочку, в якій живе невидимий чоловічок…

У такі моменти Віра сплескувала руками і говорила:

-Який же ти в мене довірливий!

Віра дуже пишалася своїми синами, такими різними, але чудовими хлопчиками – старший був її надією та опорою, а молодший втіхою, що аж до старості вона буде комусь потрібною.

Але, як і будь-якій іншій жінці, їй хотілося зустріти свою половинку, не вічно ж про колишнього чоловіка сумувати. Але коли когось зустрінеш, якщо хата, робота, магазин? І так по колу…

Вона не одразу звернула увагу на цього чоловіка. Був він тихий, безбарвний, навіть описати його було б складно.

Він приходив до неї підшивати штани та піджаки, зріст у нього був нижчий за середній, а посада, мабуть, вимагала костюма.

Він завжди справно платив, а потім уже став і коробку цукерок приносити або пакет із фруктами.

Віра давно не отримувала ні від кого знаків уваги, а коли розмовляла з ним, зрозуміла – за цією непримітною зовнішністю ховається добре серце та розум.

І ось він покликав Віру на побачення. Так і сказав:

-Я можу запросити вас сьогодні на вечерю?

Віра розгубилася – вона на побаченнях вже стільки років не була, що й забула, як це буває. Але відмовитися не змогла – почервоніла, як школярка, і пообіцяла прийти.

Добре, що сьогодні був вихідний, і Михайло вдома був, щоб за Андрійком подивитися.

Сукня підходяща у Віри була – вона, як відчувала, купила на розпродажі шифону і пошила собі легку квіткову сукню. А ось черевики…

Туфлі були, мʼяко кажучи, далеко не нові. Вона витягла їх із коробки з великою надією, приміряла і розплакалася.

-Каблук відвалився, підошва їсти просить… І як у таких туфлях на побачення йти? – сумно думала вона.

Сини прибігли до неї, почувши що вона плаче, почали розпитувати. Довелося Вірі їм усе пояснити.

Михайло взяв туфлі в руки, уважно роздивився їх, трохи подумав, а потім сказав:

-Ну, тут нічого страшного – будь-який хороший майстер впорається з такою проблемою. У нас у районі три майстерні.

Перша в сусідньому будинку, там працює один старий, він бере втридорога, тим більше, якщо дуже терміново, триста гривень захоче, не менше.

Друга майстерня – через дорогу. Там працює ціла сім’я, троє братів. Візьмуть недорого, але зроблять аби як.

Якщо кавалер запросить тебе на танець, може статися недобре з туфлями.

Так що ідеальний варіант, це третя майстерня – дві зупинки на автобусі, ціна помірна, якість відмінна.

Якщо вийдеш зараз, навіть волосся встигнеш потім накрутити.

Віра сплеснула руками – який у неї все ж таки розумний син!

Андрійко теж взяв у руки старі туфлі матері, покрутив їх трохи, потім повернув і пішов у свою кімнату.

Віра тим часом уже накинула плащ і взувала кросівки, щоб бігти у взуттєву майстерню.

Молодший син вийшов зі своєї кімнати і простяг матері якусь коробочку.

-Що це? – здивувалася Віра.

-Купи нові туфлі, мамо, – сказав він.

Віра відкрила коробочку і ахнула! Там рівненьким стосом лежали гроші! Багато грошей… Одного погляду вистачало, щоб зрозуміти – на нові туфлі точно вистачить.

Вона здивовано глянула на сина і нарешті запитала:

-Звідки це?! Звідки стільки?!

-Я назбирав, – усміхнувся Андрійко. – Бери, мамо, треба тобі нові туфлі…

Ніколи в житті Віра не плакала так гірко, і ніколи не була такою щасливою водночас.

Головні речі може зрозуміти будь-хто, для цього не потрібен великий розум. Потрібне тільки добре серце…

Plitkarka

Повернутись вверх