Віра дуже хвилювалася. Сьогодні вона стала шестикласницею. Ось тільки школа в неї була нова, однокласників своїх вона не знала. І їй було страшно, а ще й сумно. Адже у старій школі залишилися її друзі, вчителі, яких вона добре знала. А як буде тут, невідомо. А раптом її образять, раптом не захочуть із нею дружити? Будь-що може статися.
Але у старій школі вона залишатися не могла. Вся річ у тому, що мама продала їхню квартиру. Вони мали борги, мама не справлялася. А квартира була майже у центрі, від бабусі дісталася.
А тепер вони переїхали на околицю міста, зовсім маленьку квартирку. Одна кімната, та й та невелика. І коли мама побачила, як засмутилася Віра, побачивши їхнє нове житло, вона її не заспокоїла. Мама взагалі не вміла заспокоювати, її сердило, якщо щось йшло не так.
– Чого кривишся? Ти й на цю квартиру не заробила! А я працюю, не покладаючи рук. І все на борги йшло. Твій тато недолугий набрав кредитів, а мені виплачувати. А тепер хоч жити будемо спокійно.
Тата Віри не стало три роки тому. Він гульбанив. Але він був дуже добрим. Постійно грав із Вірою, навіть коли був добряче «веселий». Приносив їй цукерки з роботи, допомагав із уроками. І ніколи на неї не сварився.
А ось мама, навпаки, завжди злилася. Мабуть, більше через тата, що він гульбане. Але й Вірі діставалося, за компанію, так би мовити.
І коли тата не стало, Вірі було дуже погано. І мама їй зовсім не допомагала. Лише продовжувала сварити батька Віри, мовляв, догульбанився, а як вони тепер без нього житимуть, йому вже начхати.
Взагалі, з того моменту, як тата не стало, мама не стала спокійнішою. Грошей завжди бракувало, Віра ходила в обносках. Майже весь одяг хтось їй віддавав. І Віра часом заходила в якийсь магазин, милувалася новими, модними речами, розуміючи, що в неї нічого такого не буде.
Хоча, про який одяг може йтися, якщо у них на продукти часом грошей не було.
– Вічно, як жебрак, з простягнутою рукою, – бубоніла мама після того, як знову брала в когось гроші в борг. – Коли все це скінчиться? Як я втомилася!
Вірі іноді було дуже шкода маму. Якось вночі дівчинка встала в туалет і побачила, як мама сидить на кухні і плаче. Віра хотіла до неї підійти, але вирішила, що мама розсердиться. І просто тихенько пішла.
І так, їм все ж таки довелося переїхати. І хоч Вірі не подобалося нове місце, їй було страшно йти в нову школу, але вона все ж таки сподівалася, що тепер їм стане простіше. Борги роздали!
А може цього року навіть її день народження відзначать! З того моменту, як батька не стало, у Віри не стало дня народження. Мама вранці просто сухо її вітала, дарувала шоколадку, а далі був звичайний день. Ні про які торти і гостей і не йшлося. А Вірі дуже хотілося свята, але вона знала, що грошей на нього у мами немає.
На лінійці першого вересня Віра була без матері. У шостому класі багато хто вже був без батьків, але Вірі хотілося, щоб мама була поруч. Щоби підтримала її. Але вона працювала.
Її нові однокласники говорили між собою, жартували, сміялися. А Віра стояла осторонь, не знаючи, як до них підійти. І в цей момент на неї звернула увагу одна із дівчаток.
– Привіт, ти новенька? – запитала вона.
– Привіт, так, – кивнула Віра.
– Мене Марія звати. А це моя подруга Катя. А як тебе звуть?
– Мене Вра.
Дівчинка посміхнулася. Було приємно, що її хтось помітив.
Марія та Катя її не покинули. Вони познайомили її з рештою однокласників, розповіли про вчителів.
– Вчителя географії краще не злити! Май на увазі, якщо йому щось не сподобається, він тобі оцінки стане занижувати, – по секрету повідомила Катя.
– А вчителька математики дуже добра, – підхопила Марія, – Якщо отримаєш у неї двійку, підходь до неї, не соромся! Вона дасть її виправити.
Поступово Віра вливалася у новий колектив. Перший тиждень вона ще соромилася, говорила лише в тому випадку, якщо з нею хтось заговорить. Але потім звикла, почала з усіма спілкуватися, навіть полюбила ходити до школи.
Клас у неї був добрий. Звісно, і хулігани були, але досить добрі. Просто по-хлопчачому жартували, не переходили кордонів.
Вірі почала подобається нова школа. Вона знайшла друзів, з якими ходила додому. У вихідні ходила гуляти з подружками, поки погода дозволяла.
Загалом їй все подобалося. Тільки мама ніяк добріша не хотіла ставати. Тепер вона засмучувалася через нове житло, бо місця зовсім було мало. Та й їй доводилося постійно з Вірою бути в одній кімнаті, і це теж було тяжко.
Наближався день народження Віри. Це було саме на початку жовтня, погода ще була досить теплою. Звичайно, доводилося ходити в куртках, але ще світило сонечко, а дерева були дуже красивими – у жовто-червоному листі.
Віра не знала, як спитати у мами щодо дня народження. Їй дуже хотілося відсвяткувати з новими подружками, а може, покликати когось із старої школи.
Нарешті, за тиждень до дня народження, Віра наважилася.
– Мамо, у мене ж незабаром день народження…
– Ну? – невдоволено поквапила мама.
– А ми святкуватимемо?
Мама повернулась до неї, ніби дивуючись її питанню.
– На які гроші? Якщо в тебе є гроші, то давай. В мене особисто немає.
– Але я думала, що якщо боргів більше немає, то грошей має бути більше.
– Мабуть! Та тільки їх все одно не вистачає! За комуналку розрахувалася, у вашому новому класі постійно на щось збирають гроші. То на підручники, то на штори. Я не маю грошей, Віро!
– Ну, може, хоча б тортик маленький купимо?
– Переживеш без тортика, – заявила мама, – куплю тобі шоколадку та зошитів в школу більше! Ще й цукерки твоїм однокласникам купити треба! Вигадали теж! Тож, і так багато грошей витрачу!
Віра дуже засмутилася. Вона сподівалася, що нарешті все буде по-іншому. Але ні, мама така ж роздратована, і грошей у них все також немає. А може, мати просто не хоче на неї гроші витрачати.
Віра навіть розплакалася, зачинившись у туалеті. Адже якщо мати побачить її сльози, сварки не уникнути.
Наступного дня Віра прийшла до школи засмучена. Подруги одразу помітили, що щось із нею не те.
Вони довго допитувалися, що сталося, і Віра здалася. Розповіла їм все.
– У нас грошей немає, ось ми мій день народження вже кілька років не відзначаємо. Я сподівалася, що цього року вийде, але ніяк. Навіть торта в мене не буде.
– Як же так? – ахнула Марія. – Який день народження без торта?
Віра знизала плечима.
– Власне, мій день народження таким і є.
Цілий день Віра була засмученою. Але потім якось усе це забулося, Віра взяла себе до рук. Вирішила, що не засмучуватиметься. Нічого страшного не сталося.
А от однокласники не забули. Марія створила окремий чат, у якому не було Віри, та розповіла там її історію. А потім запропонувала всім разом влаштувати для Віри свято.
І, на диво, всі погодились. Однокласникам подобалася ця нова, тиха дівчинка. І вони вирішили, що можна і потішити її.
Кожен купив від себе маленький подарунк. Хтось шоколадку, хтось блокнотик із котиками, хтось гарні резинки. А ще вони скинулися та купили торт. У пекарні навпроти школи можна було купити торт. Їм багато й не треба було, це призначалося Вірі.
Потім вони підговорили свого класного керівника, і та їх тільки підтримала. Вона була рада, що має такий дружний клас.
Вранці у день народження мама подарувала Вірі шоколадку. Якось ніяково обняла її, побажала всього хорошого, а потім пішла на роботу.
Віра ж вирушила до школи, нічого не підозрюючи. Щоправда, подруги сьогодні чомусь затрималися, сказали, щоби вона йшла до класу без них.
Її ніхто не привітав, але Віра думала, що вони просто забули і не образилася на них. У рюкзаку вона мала пакет із простими цукерками, які вона сьогодні роздасть однокласникам. Хоч якась радість.
Дівчинка увійшла до класу, і якось усі стихли. Вона з усіма привіталася, сіла за свою парту. І тут погасло світло…
У жовтні вранці буває похмуро. Клас поринув у напівтемряву, і Віра не розуміла, що відбувається. А потім увійшли її подруги з тортом та запаленою свічкою.
Цього Віра ніколи не забуде, вона достеменно знала. Усі співали пісню, всі плескали в долоні. І Віра, вперше за кілька років, задувала свічку на торті.
Вона навіть розплакалася. Це було зворушливо і так важливо для неї. Вона знала, якщо у її житті колись настане чорна смуга, вона згадуватиме цей день, і їй ставатиме легше.
А потім усі подарували подарунки. Прості, але водночас такі дорогі.
Додому Віра мчала дуже щасливою. Хотіла розповісти мамі, що сталося. Не знала, як вона відреагує, але їй дуже хотілося б поділитися радістю.
Мама прийшла увечері з роботи. Віра з нетерпінням на неї чекала.
Але не встигла Віра щось сказати, як мати дістала з пакета коробку з тортом.
– У нас же грошей не вистачає, – сказала Віра.
– Їх завжди не вистачає… З днем народження!
Це було подвійне свято. Вони з мамою навіть вечеряти не стали, просто їли торт та пили чай. І мама вперше не була суворою, вона слухала розповідь Віри і захоплювалася. І, головне, посміхалася.
І Віра зрозуміла, що почалася їхня світла смуга. Що, нарешті, вони вибралися з цієї безодні розпачу. І мама буде добрішою, просто потрібен час. Їй теж довелося несолодко. Але сьогодні вона сама зробила перший крок до змін і Віра це дуже цінувала.
