Віктор зранку прийшов на роботу, переодягнувся і зайшов на кухню ресторану, де він працював шеф-кухарем.
Він глянув на працівників і застиг від здивування.
-Ти хто? – здивувався Віктор, коли побачив перед собою юну дівчину у довгому фартушку і майже до плечей рукавичками.
-Я Віра, – тихо сказала дівчина. – Я у вас тут працювати буду, посуд митиму…
Віктор здивовано дивився на цю невисоку дівчинку з висоти свого під два метри зросту.
Він щось буркнув собі під ніс і швидко пішов до Олега, керуючого рестораном.
-Ти кого на роботу взяв?! – почав він з порога. – Та вона мені весь посуд попсує! Вона ж зовсім юна!
Олег зітхнув.
-Сядь, Вікторе, і заспокойся. По-перше, їй уже двадцять п’ять років. А по-друге – хто піде за такі копійки працювати? Сам знаєш, що ресторан збитковий. Кажуть, – пошепки додав він. – Керівництво зміниться… Так що йди і працюй, а мене не відволікай від справ!
Цілий день Віктор придивлявся до новенької працівниці. Було видно, що їй важко з незвички. Та й зріст підкачав. Вона ледь діставала до мийки.
Віктор глянув на це все і не витерпів, дістав ящик зі складу і поставив їй під ноги.
-Дякую – несміливо сказала вона.
-Нема за що, – буркнув він і продовжив нарізати овочі.
Коли потік відвідувачів трохи стих, він подав їй тарілку супу.
-Сідай, пообідай. З ранку, напевно, нічого не їла? Он ти яка тендітна… Тебе вдома не годують, чи що?
Вона квапливо проковтнула суп і гордо відповіла:
-Я сама себе годую!
Віктор скептично примружив очі.
-Ну-ну… – буркнув він.
Раптом на кухню майже забіг Олег.
-Вікторе, на завтра банкет замовили, впораєшся?!
Той насупився.
-А скільки людей?
Олег нервово сказав:
-Сто з лишком. Кажуть там і вирішувати будуть, до кого наш ресторан перейде. І хто залишиться працювати. Тож не підведи. На тебе вся надія!
-Я то не підведу, а як інші? – хмикнув Віктор. – Твоя, он Катруся зовсім сорому не має. На кухні безлад. Витяжка вся в бруді, холодильники не миті, підлога липка. Все в кабінеті твоєму сидить або каву пʼє.
Скажи їй хай теж попрацює. А то на кухню хтось зайде, буде тобі і Катрусі твоїй тоді! І треба було б ще одну посудомийку найняти. Де та Віра все перемити зможе?
Віра гордо підвела голову.
-А я впораюсь!
Віктор закотив очі.
-Впорається вона! А хто дві тарілки впустив? Думаєш я не знаю і не бачу?
Віра почервоніла і відвернулася. Тільки руки запрацювали ще швидше…
Катерина хоч і з небажанням, але прийшла мити кухню. Віктор, не соромлячись, все їй підказував:
-Павутина он лишилася. Витяжку краще натирай, щоб блищала. Засобу для підлоги більше налий, не економ. Ти його вже додому напевно весь занесла!
Катерина кокетливо з ним загравала:
-Ну що ти, Вікторе, на бідну жінку наговорюєш? Допоміг би краще, бачиш не дістаю…
-Олега поклич! Він і потримає і підтримає! – бурчав Віктор.
Катерина реготала яскраво нафарбованим ротом:
-З таким характером, ти, Вікторе, ніколи не одружишся.
-На такій як ти, та нізащо на світі! – сказав він. – Мені вертихвістки і задарма не потрібні!
Катерина хмикнула і ображено відвернулася від нього.
Знову з’явився Олег:
-Ну що? Все гаразд?
-Віктор твій на мене тут наговорює, – сказала Катерина.
Олег відмахнувся:
-Значить за діло. Ти працюй краще! – і знову побіг.
Віра побачила, що в Катерини зʼявилися сльози на віях. Їй стало шкода її і вона підійшла до неї.
-Я з посудом закінчила, давай допоможу тобі, – сказала вона.
Катерина зиркнула на неї і пробурчала:
-Іди, без тебе впораюсь…
…Настав вечір бенкету. Віктор тільки й й встигав крутитися. Офіціанти бігали туди сюди. А Вірі здавалося, що це ніколи не закінчиться…
Банкет закінчився рано-вранці. З останніх сил Віра домила рештки посуду. А коли закінчила, просто сіла на ящик і заплющила очі.
-Втомилася? – пролунав над головою голос Віктора.
Вона посміхнулася.
-Як ніколи в житті…
А Віктор нарешті роздивився її. Так, не красуня, але шарм є… А коли посміхнеться, така мила здається. Раптом у нього зʼявилася несподівана думка. Після розлучення з дружиною, він так не реагував на жодну жінку!
-Гаразд, вставай, додому тебе відвезу, – пробурмотів він.
Вона вдячно кивнула.
Їхали вони довго.
-Ти за містом живеш, чи що? – дивувався Віктор.
-Не зовсім. Он мій дім, – показала рукою дівчина.
Віктор застиг від здивування. Перед ним був старезний обшарпаний будинок з кривими стінами і напівзакритими фанерою вікнами.
-Ти тут живеш? – здивовано запитав він.
-Так, – спокійно сказала Віра. – Ми з бабусею тут жили. Дім розселили давно, а в нас документів якихось не вистачило. Бабусі торік не стало, я одна і залишилася.
Вони піднялися на другий поверх. Віра відчинила двері.
Віктор став на порозі і ахнув. Одна кімната. Стоїть ліжко, обшарпане крісло та столик із трьома ніжками. Четверту підпирали книжки.
-Чай будеш? – запитала Віра.
-А чашки? – розгубився він.
Вона засміялася.
-А в мене маленький секрет є.
Підійшла до стіни, кудись натиснула і відчинилися двері в маленьку комірчину. Там лежали речі Віри, кухонне начиння.
-Це дідусь бабусі сюрприз колись зробив. А мені ось нагоді, – похвалилася Віра.
Віктор нарешті отямився.
-Збирайся! – рішуче сказав він. – Ми їдемо до мене! У мене там дві кімнати. Одна твоя буде. Не можна у такому помешканні жити.
Віктор рішуче почав діставати її речі.
-Якщо я дізнаюся, що з тобою щось трапилося, все життя картати себе буду, що не допоміг…
Віра сумно обвела кімнату очима.
-А я тут народилася. Жаль їхати. Але ти напевно правий. Тільки одна умова, жодних романтичних стосунків!
Виктор пирхнув.
-І в думках не було!
Віра промовчала. Вони зібрали нехитрий скарб і поїхали до Віктора…
Квартира хоч і двокімнатна, була невелика. Але в ній було чисто і затишно.
-А ти молодець, – похвалила його Віра. – Більшість чоловіків у безладі живуть.
-А я виняток, – посміхнувся він. – Чистюля. Мама привчила…
Він поселив Віру у своїй спальні, а сам перебрався у залу, хоч вона й відмовлялася.
Так і стали жити вони, як сусіди. Хоча на роботі про них чутки ходили, одні краще за інших.
Олег спробував якось розпитати, а Віктор на нього так подивився, що той сказав:
-Зрозумів. Не моя справа…
Через місяць нарешті з’явилися нові власники ресторану. Чоловік із дружиною, які вирішили вкластися у збитковий ресторан і зробити з нього кафе з бургерами.
На загальних зборах Віктор підвівся і сказав, що звільняється.
Булки з котлетами нехай інший робить, це не його профіль!
-Ну, хто ще відмовляється працювати у новому закладі? – запитав новий господар.
Усі промовчали. Тільки Віра встала і несміливо сказала, опустивши очі:
-Я теж іду…
Коли вони з Віктором вдома сиділи за столом і відзначали звільнення ігристим, Віктор запитав:
-А ти чого пішла? Чула ж, що посудомийку нову поставлять…
Віра раптом почервоніла…
Я без тебе нікуди більше не піду…
Віктор закохано глянув на неї.
-Я тебе правильно зрозумів? – запитав він. – Ти теж мені дуже подобаєшся… Вже давно…
Віра сором’язливо кивнула.
Віктор встав, підійшов до неї і обійняв дівчину…
…Невдовзі Віктор влаштувався працювати в інший ресторан кухарем. Незабаром його підвищили до шефа. Він з Вірою майже назбирав грошей, щоб разом відкрити свій власний ресторан.
А Віра? Вона на третьому місяці вагітності і Віктор не дозволяє їй працювати.
-Ось твоя майбутня робота, – каже він, цілуючи її животик…
