Вікторія наводила порядок вдома. Вона переклеїла шпалери, поміняла штори на вікнах, тепер намагалася навести лад на антресолях. Вікторія любила лад, тоді й на душі у неї було спокійно.
У найдальшому кутку вона виявила коробку з листами Віктора. Як давно вона її не відчиняла! І забула жінка про прибирання. Вікторія перечитала один лист, потім другий, третій…
… Віка та Віктор познайомилися у Київському Політехнічному інституті. Віктор був міський, а Віка приїхала з села.
Вона привабила хлопця яскравою зовнішністю: довге чорне волосся, дивовижні очі, струнка постать.
Віктор та Віка почали зустрічатися. Для спокійної і сором’язливої Віки шумний Віктор був, як ураган. Щодня він вигадував щось нове, намагаючись здобути прихильність красуні. Він залишав квіти під дверима її кімнати у гуртожитку. Міг з’явитися серед ночі у вікні, щоб побажати їй на добраніч. Кімната була на першому поверсі.
Шумні студентські вечірки, прогулянки та поцілунки – перший рік навчання пролетів стрімко. Закохані завжди були разом.
Але вийшло так, що Віктор запустив навчання. Він із самого початку не мав великого бажання гризти граніт науки, а тут таке кохання! Його відрахували із інституту. Віктора це не засмутило.
– Влаштуюсь на роботу, пізніше відновлюся на заочному відділенні. Зате я зможу одружитися з тобою, моя радість, – пояснив він Вікторії.
Він улаштувався на завод і повідомив батькам, що хоче одружитися. Віку батьки трохи знали. Вона кілька разів приходила до них.
Він був готовий до того, що вони без радості приймуть цю новину. Справа в тому, що його тато з мамою мріяли одружити сина з дочкою своїх друзів. Але ні Віктор, ні дочка друзів, Зіна, не прагнули виправдати їхні надії.
Віктору здавалося, що він зможе переконати батьків, він розповість їм про своє кохання до Вікі. Вони ж зрозуміють! Повинні зрозуміти, що йому без неї не жити!
Але очікування його не справдилися. Його не зрозуміли. Реакція сім’ї була важкою.
– Ти через це своє кохання вилетів з інституту! Ми тебе відправили вчитися, а не одружуватись! Бракувало нам сільську дівчину прийняти у сім’ї, – обурювався батько.
Гарячу закоханість сина вирішили зупинити розлукою. На прохання батька, Віктор пішов служити.
Віка сумувала без коханого. Єдине, що давало сили та тішило – це листи, які писав Віктор. Які ніжні та пристрасні листи він їй писав!
Але одного разу їхнє листування раптом різко обірвалося. Місяць, два, півроку – і жодного рядка. Віка не знаходила собі місця.
– Таке буває, почуття в розлуці остигають. Значить це було не кохання, а просто захоплення, – заспокоював Віку однокурсник Сашко.
Сашко був їхнім спільним з Віктором другом. Віка тоді не знала, що Сашко написав другові, як він любить Віку, і вона тепер зустрічається з ним. Він попросив Віктора не турбувати Віку листами, бо вони збираються одружитися.
І Віка змирилася, пішла з головою в навчання, почала спілкуватися з друзями. Сашко завжди був поряд. Він давно був закоханий у неї, і прощання з Віктором, яке він влаштував, давало йому шанс зблизитися з нею.
Турбота і любов, якою оточив її Сашко, були такими щирими.
– Нехай хоч Сашко буде щасливим, – подумала дівчина і відповіла згодою на пропозицію.
Листи Віктора Віка хотіла викинути, але рука не піднялася. Вона поклала їх у коробку і прибрала подалі.
Віка починала нове життя.
А Віктору батьки поспішили повідомити, що Віка вийшла заміж за Сашка.
І полетів час.
Одне десятиліття – інше. Віка та Віктор жили в одному місті, але паралельними життями, які ніколи не перетиналися.
До Віки доходили чутки, що Віктор одружився. Ні, не на Зіні, а зовсім на іншій. У них народився син.
Та життя Віки, рівне і спокійне, не приносило їй щастя. У них із Сашком народилися дві доньки. Турбота про дітей та робота стали сенсом її життя. На душевні переживання часу не залишалося.
Вони тягли кожен свою лямку без радості, і забули про те, що життя може бути яскравим і щасливим.
Минуло 35 років.
Родина Віки розпалася. Як вона не намагалися, але стосунки без кохання не склалися. Чоловік відчував, що вона так і не змогла його покохати. У нього з’явилася жінка на стороні. Дочки стали дорослими та жили своїми сім’ями. Їх більше нічого не пов’язувало.
Після розлучення чоловік зізнався Вікторії, як влаштував їй розлуку з Віктором.
У Віктора теж сім’я розпалася, і він лишився сам.
…Віка прочитала останній лист. Вона плакала та посміхалася одночасно. А потім зрозуміла, що їй нестерпно хочеться дізнатися, де зараз Віктор? Як склалося його життя? Так, просто побачити його та поговорити.
І вона вирішила написати листа на його стару адресу, може він там так і живе? Чи якісь його родичі? Вони зможуть передати йому лист. Вікторія завжди була рішучою. Вона тут же написала листа і запросила зустрітися його в кафе навпроти свого будинку. Без довгих роздумів Віка опустила листа до найближчої поштової скриньки.
Наступного дня вона сварила себе: – Ну, чому я така не розумна?
Віктор, повертаючись додому, зазирнув у поштову скриньку. Лист? Така рідкість у наші дні – лист. Він побачив ім’я на конверті і не повірив своїм очам. Віктор прочитав листа і час повернувся назад.
У призначену годину він зайшов у кафе. На душі було хвилююче. У залі було пусто, тільки за одним столиком сиділа жінка.
– Віка, – майже пошепки сказав Віктор.
– Так, – обернулася вона і підвела на нього очі.
Її погляд він пам’ятав усі ці роки. Це була вона, та сама, його Віка. А потім вони говорили і плакали, і сміялися.
З кафе чоловік і жінка вийшли, тримаючись за руки, щоб ніколи не розлучатися.
P.S
З моменту їхньої зустрічі минуло майже 5 років. Вікторія та Віктор живуть душа в душу, і кожен прожитий день вважають щасливим.
Справжнє кохання не зникає безвісти. У цьому вони тепер абсолютно впевнені!
