Віка стояла біля молочного відділу, вибираючи молоко подешевше. З минулої роботи вона звільнилася, а на нову ще не влаштувалася. Сьогодні їй треба було на співбесіду і вона причепурилася для цього випадку.
Нарешті вона вибрала молоко і тут гучний голос прямо під вухом запитав.
-Сьогоднішнє?
Від несподіванки вона впустила молоко. Пакет лопнув і бризки потрапили їй на темні штани і замшеві туфлі. Вона мало не заплакала.
-Ви чого так кричите? Тепер через вас я залишилася без вечері і роботи.
Молодий чоловік почав сперечатися:
-По-перше я не кричав. А по-друге, не можна ж бути такою незграбною.
Віка подивилася на нього і крикнула.
-От, нахаба. Ще й брехун на додачу, – і пішла, хлюпаючи молоком в туфлях.
Вийшовши з супермаркету, вона дістала серветки і спробувала відтерти плями. Якось почистивши одяг, звіривши адресу, вона пішла на співбесіду.
Літня жінка оглянувши її з ніг до голови, байдуже сказала:
-Ви нам не підходите.
-Ну ви ж навіть ні про що мене не запитали, – вигукнула Віка.
-Жінка кинула погляд на її штани і взуття.
-Нам і так все зрозуміло.
Віка мало не заплакала.
Вдома доїдаючи залишки батона з несолодким чаєм, вона думала, що робити далі. І тут зателефонувала подруга, Яна.
-Ти що робиш? На роботу влаштувалася?
-Ага, влаштувалася, – жалібно сказала Віка. – Тільки зганьбилася через одного… Нахабу…
І вона розповіла про пригоду в магазині.
-Бідненька ти моя. Ну нічого. Давай, приїжджай до нас на дачу. Відпочинеш, зберешся з силами і я впевнена відразу знайдеш роботу. Мама з бабусею раді будуть тебе бачити, – вмовляла її Яна.
-Добре, все одно вдома їсти нічого, – жартівливо погодилася Віка.
Вона йшла по дачному селищу звичною дорогою. До Яни вона приїжджала багато разів і її батьки були раді їхній дружбі. А після того, як батьки Віки розлучилися і завели нові сім’ї, делікатно її підтримували.
Підходячи до дачі подруги, вона помітила зміни. По-сусідству замість старезного будиночка, виріс непоганий особнячок.
Деякі дерева спиляли, але стара яблуня стояла. Поки там ніхто не жив, вони з Яною часто ласували найсмачнішими яблуками в селищі. А тепер не залізти – новий будинок охороняла величезна вівчарка, яка бігала по ділянці.
Віку зустріли як і завжди радо. Баба Олена спекла булочки з корицею, які вона обожнювала.
-Слухай, сьогодні на площі дискотеку затіяли, пішли потанцюємо, – запропонувала Яна.
Віка, розморена від їжі, хотіла відмовитися.
-Та ну, Яно, там одна молодь. А ми з тобою пані вже у віці.
В двадцять п’ять і пані? – засміялась Яна. – Ну давай, Віка, пішли.
-Ну добре, – погодилась та. – Тільки одяг з тебе. Я ж в джинсах і топі не піду, давай плаття і туфлі.
Яна кивнула.
Увечері, погойдуючись на високих підборах, вони прийшли на невеликий танцмайданчик. Як і передбачала Віка, там були зовсім молоді дівчата і хлопці.
-Я ж тебе попереджала, – сказала вона Яні.
Та тільки загадково посміхалась.
Вони таки пішли танцювати. Раптом Віку хтось зачепив і вона зламала каблук.
-Та що ж це таке? Дивитися треба, – крикнула вона танцюючій парі і раптом почула знайомий голос з магазину:
-А треба, по сторонам дивитися.
-А вам якщо танцювати не вмієте, треба геть на тому полі потренуватися. Хам, – сказала Віка і відійшла в сторону.
-Он які, навіть не вибачилися, – підійшла до неї Яна.
-Цьому не звикати, – сказала Віка. – Це через нього я молоко в магазині розлила. Пішли додому, не босоніж же мені танцювати.
Яна кивнула і вони пішли.
Прийшовши додому вони сіли на ґанку.
-Слухай, а давай яблук нарвемо у вашого нового сусіда? – запропонувала Віка.
Яна змовницьки захихотіла: – А хто полізе? Я не зможу.
-Давай капці якісь, я полізу, – сказала Віка.
Вони сміючись, підтягли драбину до паркану і Віка полізла, хлюпаючи не за розміром великими капцями. Сяк-так сівши на гілку, вона стала рвати яблука і кидати їх через паркан, де Яна в темряві нишпорила в траві і збирала їх у купку.
І тут у Віки з ноги зліз один з капців, та так голосно, мабуть на відро втрапив.
Загавкала собака і Віка зачаїлася на дереві. Яна махала руками, злазь, а вона як застигла. У дворі засвітилося світло і господар вийшов на вулицю.
-Що, Цезар, сторонні на ділянці? Підемо, подивимося, – і увімкнувши ліхтарик, став світити по кутах.
Віка ненавмисно ворухнулася і другий з капців також злетів з її ноги.
Господар підійшов до яблуні і посвітив вгору.
-Ага, он воно що. Ану злазь.
Віка почала спускатися і зачепилася сукнею за дерево.
-Ну чого так довго?
-Не можу, – жалібно сказала Віка. – У мене плаття зачепилося.
Він засміявся.
-А я думав, хлопаки бавляться, а тут панянка. Зараз залізу і допоможу.
Віка заметушилася, плаття нарешті відчепилось і вона стрімко сповзла вниз.
-Ти? – одночасно вигукнули вони.
-Ти що за мною всюди ходиш? – запитала хлопця Віка.
-Ні. Це ти постійно снуєш у мене перед очима, – почав сперечатися він.
-Хто там? Ігор, з ким ти розмовляєш? – вийшла з дому молода дівчина в халаті.
-Та так, впіймав тут одну, – заусміхався Ігор.
Віка огризнулася:
-Дивись, від пари яблук не збіднієш, скнара. Краще проведи мене від собаки, я додому піду.
Він оглянув її, хмикнув і провів до воріт.
На ранок Віка почала збиратися додому. Яна відмовляла її, але Віка твердо сказала:
-Досить з мене пригод. Поїду в місто, роботу шукати. Та й сусідові твоєму соромно в очі дивитися.
Тільки зайшла в квартиру, а тут дзвінок. Яна емоційно тараторила в слухавку:
-Ти уявляєш, приходить сьогодні до нас сусід з повним відром яблук. І каже, що це для тебе. Ми йому сказали, що ти поїхала і він здається засмутився. Але адресу та телефон ми йому не дали, хтозна, що в нього на думці, хоча він і просив.
Віка втомлено сказала спасибі і пішла спати.
Прокинулася вона пізно ввечері і майже всю ніч сиділа у ноутбуці, розсилаючи свої резюме.
Через день їй зателефонували і покликали на співбесіду. Фірма була престижна і Віка йшла туди на напівзігнутих ногах від хвилювання. Приємна молода жінка, дружелюбно задала стандартні питання, а потім встала.
-Я вас вислухала. Ви мені подобаєтеся. Але треба, щоб з вами поговорив наш керівник. Ходімо, я вас проведу.
Вони піднялися на поверх вище і опинилися біля високих дверей.
-Вам туди, – сказала вона і постукала.
-Заходьте, – почувся голос, і Віка несміливо зайшла в кабінет.
-Доброго дня, я щодо роботи, – сказала вона й осіклася.
Назустріч їй піднявся усміхнений Ігор.
-А ось і моя давня знайома прийшла. А чого так швидко поїхала? Соромно було? – єхидно запитав він.
Віка, почервонівши, повернулася до дверей.
-Ти куди? – Ігор раптом опинився поруч і посадив її на стілець. – У нас співбесіда, ти не забула, Вікторіє?
Дівчина знизала плечима.
-А для чого. Адже все одно не візьмеш.
-Чому ж? – здивувався він. – Резюме у тебе прекрасне. Чому б і не влаштувати хорошого фахівця, – і пішов на своє місце. – Завтра о дев’ятій, і не спізнюйся.
Через півроку Віка звільнилася.
Негоже чоловікові і дружині в одному офісі працювати. Так вирішив Ігор.
-І ще я хочу дитину, бажано сина і якомога швидше, – сказав він відразу після весілля.
-Ну ти і хам. Я хочу у весільну подорож, а він одразу – народжуй. Нещастячко ти моє кохане, – поцілувала вона його.
-А те, що мені в руки впало, ніколи не пропаде, – відповів він і закружляв її по кімнаті.
