Надія познайомилася з Віталієм на весіллі у своєї тітки, яка була старша за неї на три роки.
Він був серед запрошених гостей із боку нареченого, працювали разом.
Так вийшло, що їх прямо тягнуло один до одного, це було кохання з першого погляду!
І вже через сім місяців гості у тому ж складі, гуляли тепер на весіллі Надії та Віталія!
Прожили вони дружно п’ять років, у них все було добре, окрім одного – спільних дітей не мали.
Коли запропонували обстеження чоловікові, він зізнався, що у дитинстві був заслаб.
Мати йому казала, що в нього може не бути дітей, але Віталій сподівався, що вона помиляється…
Надія поплакала, їй було прикро, що він раніше про це не розповів, але не покинула чоловіка.
Вони вирішили через рік взяти малюка з дитбудинку. Але не минуло й пів року, як Віталій раптом заявив, що покохав іншу!
– Ти знаєш, Надійко, раніше ти була інша, – сказав він. – А зараз, вибач, змінилася. І ще в тобі мабуть таки живе сільське щось. За модою ти не стежиш, нічим таким не цікавишся. Нема в тобі Надіє, тієї родзинки, що для чоловіка важлива!
І Віталій, зібравши валізи, поїхав до нового кохання, у якого, мабуть, родзинок було повно…
Надія проплакала весь вечір.
Наступного дня, коли жінка розплющила очі, було вже зовсім ясно, і в неї миттєво промайнула думка:
– Проспали і Віталій на роботу спізнився! Добре, хоч я у відпустці.
Надія розвернулась і побачивши, що поряд із нею нікого нема, знову почала плакати…
Так вона пролежала майже до обіду.
Надія встала, пішла на кухню і заварила собі каву.
Вона потягувала маленькими ковтками каву і міркувала:
– Він значить пішов і щасливий зі своєю новою пасією, а я повинна тут плакати?! Ну вже ні. Але з ким поділитися цим всім?
Так, Ларисі нічого говорити не буду, рознесе звістку, пів міста буде знати, та ще й своє приплете!
Тітоньці теж нічого не розповідатиму… Хоча вона, напевно, вже від чоловіка все знає, адже вони з Віталієм спілкуються досі, хоч і не працюють зараз разом.
Тоді, коли я така сільська вже прямо, то й поїду-но я до матусі! Ось хто мене зрозуміє й підтримає…
…Мати зраділа приїзду доньки, хоча відчувала – у неї не все гаразд. Але нехай сама розкаже…
Надія, обійнявши маму, притулилася до неї, як у дитинстві, і розплакалася.
Крізь сльози вона розповіла про свою гірку долю. Мама її не зупиняла, вислухала все.
– Ну все, доню, – обійняла вона її. – Ходи, мий руки і будемо вечеряти. Нема чого через таке горювати… Все, що робиться – все на краще!
Надія зайшла на кухню. На столі стояли котлетки, гаряча картопелька з кріпчиком, салат із помідорів та огірків.
А на чолі цього шикарного столу – пляшечка ігристого. Тут же стояв глечик з компотом із ягід та яблук.
– Давай, доню, за тебе і твоє нове, особисте життя! – запропонувала мама, піднімаючи келих. – За щасливе життя!
На ранок Надія зовсім вже заспокоїлась і була як новенька. Таке враження було, то за ніч у неї пішли негативні думки, залишилося тільки бажання жити далі. Як мама сказала – новим і щасливим життям.
…Надія із задоволенням допомагала мамі на городі, вони закручували з нею на зиму огірки та помідори. А також наварили різного варення.
З кожним днем Надія ставала дедалі спокійнішою, у неї вже з’явилися плани зробити вдома ремонт.
І ось настав час їхати. Мама зібрала дві сумки з соліннями та варенням.
Надія сміючись, запитала маму:
– Скажи мені, люба мамо, як твоя дочка все це потягне?
– Та ніяк. Я з сусідом нашим, Миколайовичем, ще позавчора домовилася, він тебе відвезе й допоможе сумки додому занести.
…Але через годину в двері постукав зовсім не Миколайович.
Надія відкрила двері й ахнула від несподіванки.
В хату зайшов Сергій, його старший красень-син і давня симпатія Надійки.
Колись у юності вони навіть трохи дружили, хоча він був старший за неї на три роки.
Потім Надійка поїхала у місто, пішла вчитися, потім вийшла заміж за Віталія.
Сергій теж начебто одружений і живе у місті…
– Привіт подружко! – почав з порога чоловік. – Скільки років пролетіло, а ти така сама – мила дівчинка!
– Оце комплімент… – почервоніла Надія. – Зате ти змужнів, зовсім став чоловіком.
– Роки своє не проґавлять… Ну, де тут у тебе сумки, давай занесу в машину.
У машині вже сиділа якась гарненька дівчинка. Надійка простягла їй руку для знайомства:
– Привіт. Я Надія. А тебе, як звуть, красуне?
– Я – Оленка. А ти моя мама?
– Дочко, вона моя давня подруга, – спохмурнів Сергій.
Надійка була дуже здивована її запитанням, і Сергій одразу поспішив з поясненням:
– Мама Оленки півтора року тому покинула нас і поїхала з якимось бізнесменом за кордон.
Йому не потрібна була чужа дитина. Вчора я привіз Оленку батькам на кілька днів, бо зʼявилося термінове відрядження.
Але мама заслабла, а на одного батька я її не залишу.
Мене з дитиною ніхто в чоловіки не бере, ось так. Зустрічався з однією, все було добре, а потім вона, як дізналася, що в мене дочка, сказала забути її номер телефону…
Більше я спроб не робив, вирішив виховати дочку сам.
Надійка від такої новини прямо оторопіла – та куди її проблемі в порівнянні з цим! Чоловікові залишитися одному з дитиною!
– Ти знаєш, у мене ще п’ять днів відпустки, і я можу посидіти з дівчинкою, – сказала Надія.
– Ти як? Не проти побувати у мене в гостях? – запитала вона Оленку.
– Ого, я в гості до мами поїду!
– Надійко, ти прямо мій порятунок… – сказав Сергій. – Мені так потрібне це відрядження, тому що після нього на мене чекає підвищення. Треба ж, як усе вдало співпало…
Все співпало й надалі. Бо у Сергія та Надійки після його відрядження, знову почалися незакінчені колись стосунки!
Та й Оленка ніяк не хотіла розлучатися з новою мамою.
Довелося, як сміявся Сергій, одружитися йому з Надією.
А через рік у них народився синочок, Миколка…
Правильно говорила мати Надії:
– Все, що робиться – все на краще!
