Провівши Андрія на службу, Вероніка обіцяла писати йому листи. І хоч зараз можна дзвонити по телефону і листи писати вже не модно, вона твердо обіцяла.
– Андрію, я тобі писатиму листи не часто, але писатиму, а ти обіцяй, що відповідатимеш на них.
– Звичайно, обіцяю, – говорив Андрій сумно, не хотілося йому залишати Вероніку одну, тим більше вона вчиться в інституті, а там багато хлопців.
Вероніка писала Андрію зрідка, він відповідав, іноді зідзвонювалися. Історія їхнього кохання звичайна, навчалися в одному класі, жили неподалік один від одного, дружили, а потім закохалися. Проводила його на службу та обіцяла чекати. Вона вірила, що любить Андрія, і вони разом будуть щасливі. Але потім все змінилося.
Життя її закрутилося, студентське життя в місті, додому в село приїжджала на канікули та іноді на вихідні. Місто, де вчилася Вероніка велике і поступово в неї не стало часу думати про Андрія, нові друзі, нові розваги, нове життя. Вона навіть не помітила, як закохалася у свого однокурсника Віктора. Спочатку спілкувалися, як друзі, але міський хлопець із багатої родини швидко здобув її прихильність. Листи вже не писала Андрію, зрідка розмовляла з ним телефоном і то неохоче.
А потім вирішила написати Андрію листа та повідомити, що вона закохалася в іншого, просила вибачення і зустрічатися вони більше ніколи не будуть, і навіть побажала йому щастя, але без неї.
– Коли Андрій прочитає цей лист, він мене точно розлютить і забуде, – думала Вероніка, надсилаючи останній лист.
Вероніка була вдома на канікулах, коли мати, відчинивши двері до її кімнати, сказала:
– Доню, до тебе прийшли.
– Хто, – спитала вона, не відволікаючись від телефону.
– Андрій.
– Мамо, скажи, що мене немає вдома.
– Я вже сказала йому, що ти вдома і обманювати не буду. Виходь і поговори з ним.
Вероніка не була готова до зустрічі з Андрієм, адже вона пояснила все в останньому листі і сподівалася, що вони більше не зустрінуться. Але на подив, Андрій дуже тепло з нею привітався, поцілував у щоку і запропонував прогулятися.
– Ходімо прогуляємося, мені багато чого треба тобі сказати. Ідемо на наше місце до річки, – і взяв дівчину за руку.
Вероніка подумала:
– Гаразд, нехай так, поговоримо востаннє і розставимо всі крапки.
Але цього дня між ними неприємної розмови не сталося. Дивно, але Андрій навіть не згадував про той лист. Вони блукали своїми місцями, розповідали новини та цікаві історії зі свого життя. Андрій із захопленням розповідав про своє життя на службі. А про останній лист Вероніки жодного слова.
Вона спочатку хотіла сама розпочати розмову на цю тему, але потім передумала. Їй було весело, подобалося просто так гуляти і говорити про всякі дрібниці. Вона вирішила, що наступного разу обов’язково сама йому все розповість.
Вранці наступного дня Андрій знову прийшов, а вона вийшла до нього.
– Збирайся, поїдемо на рибалку, я навіть тобі приготував вудочку і все вже взяв із собою. Все там у мотоциклі. Тобі просто треба одягнутися і все. Сьогодні чудовий день, а погода … поїдемо до озера, давай чекаю.
Вероніка не змогла відмовитися, аж надто гарний настрій був у Андрія.
– Добре, зараз одягнуся.
Вона сама дивувалася, як вона так легко погодилася поїхати з Андрієм на рибалку.
– Гаразд, посиджу там трохи з ним, а потім поїдемо додому, – думала вона, одягаючись.
На рибалці були до вечора. Насолоджувалися природою, співом птахів. А ще Андрій упіймав рибу і зварив смачну юшку, таку, що вона ніколи не їла такої смакоти. Андрій розповідав цікаві випадки, багато знав про природу, а вона слухала. Хоч і народилася тут у селі, але в лісі ніколи не була, а тут виявляється краса. У неї навіть промайнула думка, що вона вже після навчання не хоче жити в місті, а залишитись тут. Але це була лише думка.
Цілий тиждень Андрій щодня приходив до Вероніки, а вона йшла з ним гуляти. А за тиждень у неї був день народження. Віктор дзвонив, і вона йому. Щоправда, у присутності Андрія з ним не розмовляла. Але на день народження збиралася їхати до міста. Дізнавшись про це, Андрій засумував, але зайвих питань не ставив.
Вранці у її день народження Андрій прийшов раніше з букетом червоних троянд.
– З днем народження, Вероніко! – він простяг їй букет і поцілував у щоку. – Давай проведу тебе трохи, до автобуса, – Андрій провів її до автобуса і махнув рукою.
Віктор зустрів Вероніку теж із величезним букетом квітів. Зустрів на новій машині.
– Дякую, який величезний букет!
– Тобі нічого не шкода. Але це ще не все, давай у машину, там подарунок.
Сівши поряд з ним, Вероніка побачила, як Віктор дістав з бардачка невелику коробочку, – ось це тобі.
То був дорогий айфон. Вероніці навіть стало незручно від такого розкішного подарунка.
– Вітя, ну навіщо ти так витратився?
– Не бери в голову, ну це лише телефон. Їдемо зараз у ресторан, там уже мої друзі на нас чекають. Декого ти знаєш, а з іншими познайомишся. Ти не проти, Вероніко?
– Ні, звичайно.
Коли вони увійшли до ресторану, друзі Віктора справді були там. Квіти поставили у вазу, привітали Вероніку з днем народження та продовжили свою розмову про гроші та доходи.
– Мій батько відкрив новий офіс, вже третій, – хвалився Віктор. – Записав на моє ім’я, ось і машину круту підігнав мені, – це був його коник – хвалитися багатством свого батька і про своє перспективне життя.
Друзі вітали його з новою машиною, розмовляли про бізнес батька Віктора та заздрили, як йому пощастило з «родичами». Вероніка прислухалася до їхньої розмови, пригубила трохи ігристого. За своїми розмовами, Віктор майже не звертав на неї уваги, вона нудьгувала, слухаючи розмови про гроші.
Вона згадала раптом розмови з Андрієм. Він не дарував їй дорогих подарунків, але з ним було набагато цікавіше. Андрій знає все про неї, що вона любить їсти, який одяг носить, які любить квіти, про що мріє. Він і сам розповідає про свої мрії. Дедалі більше її думками заволодів Андрій. Їй стало зовсім не цікаво слухати хвалебні промови на честь Віктора та його батька, а про Вероніка й не згадували.
– Ех, здається, я припустилася величезної помилки, приїхавши сюди, – подумала вона, – навіть і не варто було починати зустрічатися з Віктором. Я тепер тільки зрозуміла, що він любить тільки себе та гроші батька. Він нічого не вміє, тільки хвалиться грошима багатого батька, я зрозуміла, що Віктор для мене зовсім чужий. Потрібно їхати додому і вибачатися у Андрія за все. Адже ще не пізно все почати спочатку.
Вероніка залишивши новий айфон на столі, тихенько вийшла з ресторану і попрямувала на зупинку. Вже коли їхала автобусом, зателефонував Віктор.
– Вероніко, а ти де? Я не помітив, коли ти пішла?
– Я їду додому, Вітя. Пробач, але ми з тобою більше не зустрічатимемося. Вибач, – вона вимкнула телефон, а він більше не передзвонив.
Вона всю дорогу думала, що скаже Андрію, але, зустрівшись з ним, розгубилася.
– Андрію, мені треба з тобою поговорити.
– Добре, поговоримо, – посміхнувся Андрій, – слухаю тебе.
– Знаю, тобі важко буде мені пробачити, але…
– Ти про що Вероніко? За що пробачити?
– За мій останній лист тобі.
– Який останній? Та ти перестала мені тоді писати. Чесно кажучи, я дуже переживав, думав, що листи, можливо, загубилися… або в тебе немає часу писати, – він обійняв її за плечі. – Та гаразд, чого вже тепер згадувати, ми зараз разом і все добре, нас не розлучили кілометри. А потрібні слова вже можемо сказати, дивлячись один одному у вічі. Згодна?
– Згодна, – полегшено промовила дівчина.
Наприкінці літа Андрій із Веронікою одружилися, вона перевелася на заочне навчання в інституті. Батьки згодом допомогли їм купити квартиру в райцентрі. Вже народився син, і на підході була донька. Обидва були щасливі.
Але спочатку жили у батьків Андрія. А коли переїжджали до нової квартири, Вероніка збирала речі і випадково натрапила на нижній полиці в шафі на чорний целофановий пакет, розгорнувши його, побачила її листи, які вона писала Андрію на службу.
– Це ж пам’ять про нашу юність, треба зберегти, – задоволена відкрила перший свій лист і прочитавши, розсміялася.
А потім перебравши листи, раптом побачила свій останній лист, де вона зізнавалася, що закохалася в іншого.
– Ось як, виявляється, загубився лист… – подумала вона.
Вероніка вирішила не говорити чоловікові, що знайшла «загублений» лист, який мало не розлучив їх. Нехай це буде її таємниця. Вона відчувала, що любить чоловіка ще більше, ніж у молодості. У неї щаслива сім’я, люблячий чоловік і скоро буде ще поповнення в сімействі.
