Вероніка та Марина були подругами з дитинства. За дивним збігом обставин вони з’явилися на світ в тому самому пологовому будинку з різницею в один день. Придбані їхніми батьками після народження дітей квартири, перебували в тому самому будинку і, навіть в тому самому під’їзді.
Решта стало наслідком вище перерахованих причин. Діти пішли в один і той же садок, а з приходом шкільного віку, в одну і ту ж школу. За всі ці роки вони так здружилися, що після закінчення школи вирішили вступати до одного і того ж ВНЗ. А після його закінчення влаштувалися на роботу в ту саму компанію.
Дружба Марини та Вероніки, що зародилася майже з пелюшок, тривала. Вони, як і раніше, ділилися один з одним усіма своїми радощами та смутками. І жодних секретів один від одного в них вже давно не було, а в звернення між собою частенько прослизало слово сестричка. Досі доля не стикала їх між собою. Та власне до цього часу їм і ділити було нічого.
І ось тут в офісі цієї компанії їм обом сподобався один і той же юнак. Євгену було близько тридцяти, і він обіймав посаду начальника одного з відділів. Дівчата були не настільки впевнені в собі, щоб відкрито показувати свої симпатії до цієї людини. Та й він, здавалося, не звертав на них жодної уваги.
Все вирішив корпоративний вечір, який відбувся з нагоди десятиліття створення компанії. Саме під час цього урочистого заходу Євген запросив Вероніку до танцю. А потім вже не відходив від неї. Марині, звичайно, було прикро, що Євген надав перевагу подрузі, але вона не показувала виду.
Через півроку Євген зробив пропозицію Вероніці. На весіллі у ролі свідка з боку нареченої виступила Марина. А на весіллі вона навіть заплакала.
– Ти чого сестричка? – кинулася заспокоювати свою подругу наречена.
– Переживаю, що колишньої дружби між нами вже не буде, – сказала Марина. – Адже в тебе тепер є чоловік.
– Мій чоловік нашій дружбі не завада. І ти завжди будеш бажаною гостею у нашому домі, – запевнила подругу Вероніка.
Одразу після весілля Вероніка переїхала у квартиру свого чоловіка. Але вже за тиждень у вихідний день вона запросила свою подругу у гості. Вони разом готували та накривали стіл, а коли все було готове, то до них приєднався Євген. Чоловік Вероніки не заперечував, що цього вечора поруч із його дружиною опинилася її найкраща подруга.
Зустріч затяглася, і коли почало темніти, Євген все частіше став поглядати на годинник. Йому явно хотілося цієї ночі залишитися наодинці з дружиною. Але тільки Вероніка цього не помітила.
– Марино, залишайся ночувати у нас, – запропонувала Вероніка і, кинувши погляд на чоловіка, додала, – Євген, адже ти не проти.
Євгену довелося розташуватись у залі на дивані. А подруги лягли в спальній кімнаті. Наступними вихідними все повторилося. Тоді Євген постарався в м’якій формі натякнути своїй дружині, що іноді йому просто хочеться побути вдома з дружиною. Але Вероніка не звернула на його прохання жодної уваги.
Наступного разу Євген у більш категоричній формі попросив від дружини захистити його від подруги. Але дружина знову проігнорувала його побажання. А потім, усвідомивши, що всі його заклики зависли в порожнечі, поставив Вероніці ультиматум.
– Вибирай, або я, або подруга!
– Євгене, я її знаю все життя, а тебе трохи більше року. Тож я вибираю її, – не моргнувши оком відповіла Вероніка.
Розлучатися з дружиною Євгену не хотілося. Тоді він справді любив її. І Євген змирився з обставинами, вирішивши, що незабаром Марина теж матиме сім’ю.
Євген із Веронікою планували провести свою чергову відпустку на морі. І несподівано на відпочинок разом із ними напросилася Марина. Оскільки її відпустка припадала на більш пізній час, то на рахунок її перенесення їй довелося звернутися до керівництва. Вероніка не помітила розчарування в очах свого чоловіка після звістки про поїздку на відпочинок утрьох.
Після приїзду на місце, Вероніка занедужала. Вона відлежувалася в номері.
– Ну, що ви так і сидітимете біля мене. Ідіть купайтеся, відпочивайте. Якщо що, я зателефоную вам, – заявила вона.
Через три дні Вероніка відчула себе краще та приєдналася до свого чоловіка та подруги.
Після повернення до рідного міста все тривало, як і раніше. Марина, як і раніше, була частою гостею у своєї подруги і стала по суті своєю людиною у цій родині. І Євген уже не заперечував проти її присутності.
Якось у вихідний день, коли чоловік Вероніки відлучився з дому, до неї в гості прийшла Марина.
– Вероніка, нам треба серйозно поговорити.
– У тебе щось сталося, – занепокоїлась Вероніка.
– Я в положенні, – з сумом у голосі промовила Марина.
– Ось це новина вигукнула Вероніка! І хто він той таємничий незнайомець?
– Це Євген, твій чоловік, – опустивши очі, заявила Марина.
– Що! – застигла Вероніка. – І давно це у вас почалося?
– Ще на морі, коли ти занедужала.
– Як же ти могла так вчинити зі мною? А я тобі довіряла, як рідній сестрі.
– Вероніка, пробач мені, але я люблю Євгена.
Вероніка спішно почала збирати свої речі в дорожню сумку. Їй хотілося покинути цю квартиру ще до приходу свого чоловіка. Тієї миті їй було не до з’ясування стосунків. Вона була впевнена, що вже завтра подасть заяву на розлучення.
Коли Євген повернувся додому, то застав там лише Марину. Вислухавши її, Євген попросив Марину більше ніколи не з’являтися у його житті.
– Я народжуватиму! – поставила вона його до відома.
– Пішла звідси, ти мені все життя зіпсувала, – вигукнув він.
Вероніка, як і планувала, наступного дня подала заяву на розлучення.
В очікуванні розлучення минуло три тижні. Євген не раз просив дружину повернутися. Але Вероніка була непохитною. За тиждень до розлучення Вероніка звернулася на огляд до фахівця, який оголосив їй, що вона чекає на дитину.
– Цього мені тільки не вистачало, – сумно подумала Вероніки. – Що мені тепер робити?
Вже перебуваючи вдома, вона спитала пораду своєї матері, а та несподівано заявила.
– Доню справимося, ми допоможемо виростити дитину.
Так як Марина і Вероніка продовжували проживати у своїх батьків в тому самому під’їзді, то зустрічі їх були неминучими. Вероніка намагалася більше не помічати своєї подруги. І одного разу Марина сама підійшла до Вероніки.
– Я так винна перед тобою, ти пробач мені, – повинилася Марина, – може відновимо наші стосунки, мені так не вистачає твоїх порад.
– Ніколи, чуєш, ніколи не підходь до мене, – зупинила її Вероніка.
– Але ж наші діти будуть рідними…
– Це для мене нічого не означає, – поставила крапку у розмові Вероніка.
