– Валю, ти ввечері приготуй на стіл щось. Ми з Михайлом після роботи до нас прийдемо. Сьогодні футбол по телевізору буде, — зателефонував дружині із роботи Захар.
Валя прикрила мікрофон у телефоні рукою та попрощалася з відвідувачами.
— І коли я маю все це встигнути? — обурилася вона, коли двері за спортсменами із фітнес-клубу, де вона працювала адміністратором, зачинилися. — Я перед тобою приходжу.
— Ну, ти що? Ти ж у мене найкраща, у світі господиня! – підлизувався чоловік. — Ти ж як фея: один помах ложкою і стіл накритий!
— Вмієш ти переконувати, — засміялася Валя. — Гаразд, так і бути, придумаю щось.
Після роботи вона забігла до супермаркету, накидала у кошик продуктів та поспішила додому. Ось-ось мав приїхати Захар із другом. Вдома вона швидко перевдяглася, розібрала пакет і почала готувати. Нарізала ковбаси, сиру, зварила яйця, почистила картоплю. Відкрила банку шпрот, наробила різних бутербродів.
Коли закинула смажити картоплю, у квартиру зайшли веселі чоловіки, обговорюючи майбутній матч.
— Валю, ми прийшли! — гукнув із коридору Захар. Валя виглянула з кухні:
— Ну, молодці, раз прийшли. Привіт, Михайле. Ідіть у кімнату поки що. Я принесу все.
– А ти нам пінного взяла? — задоволений поступливістю дружини, поцікавився чоловік.
— Совість маєш, Захаре? – Здивувалася Валя. — Я й так, перла пакет із продуктами.
— Ну гаразд, гаразд! – Заспокоїв її Захар. — Ми припускали такий результат справи, тож самі подбали.
Вони з Михайлом дістали з кишень пляшки та продемонстрували Валі. Вона лише похитала головою.
Чоловіки розташувалися на дивані перед телевізором, підсунувши журнальний столик ближче.
— Валю, ми готові! – гукнув Захар.
Валя склала на тацю тарілки з закусками і принесла в кімнату.
— Поки що перекусіть. Зараз картопля посмажиться, поїсте нормально, переставила вона тарілки з підносу на стіл.
– Ого! – Вигукнули чоловіки, потираючи руки, – ось це сервіс!
Весь вечір Валя тільки й робила, що підкладала у тарілки закуску, кришила, смажила. А з кімнати лунали вигуки:
– Мазило! Що за гравець!
– Давай, давай! Ну ну! Ще трохи! Го-о-ол!
– Валя-я-я!
І Валя несла, прибирала, підкладала.
Після закінчення матчу два вболівальники ще трохи посиділи, обговорюючи гравців і Михайло зазбирався додому.
— Валентино, ви чудова господиня! Стіл був чудовий! Давно так смачно не їв! Дякую! – розкланявся гість.
— Завжди, будь ласка, — Валя вже не могла дочекатися, коли гість піде. Ноги гули, хотілося лягти і заснути. – Заходьте, якщо що.
Якби вона знала, як необачно було це останнє запрошення.
— Захаре, ну ти хоч посуд помий. Мене вже ноги не тримають, — Валя, зазирнула до спальні. Чоловік спав.
– Так Захаре! — образившись тупнула ногою дружина, але після «хліба та видовищ» сон був особливо міцний і солодкий.
Валя не любила залишати посуд на ніч і довелося їй йти на кухню та вставати до раковини.
— Щоб вас всіх…— сердито бурчала вона, перемиваючи гору посуду.
Озирнувши прискіпливим поглядом відмиту кухню, вона задоволено кивнула і, повернувшись до спальні, притулившись під бік до чоловіка, тут же заснула.
На другий день Валя вирішила після роботи забігти по магазинах одягу, вибрати собі якусь обновку. Телефонний дзвінок Захара застав її в примірочній кабінці, коли вона міряла сукню.
— Валю, ти де? — стурбовано спитав чоловік, помітно хвилюючись.
— У магазині сукню вирішила приміряти, — крутячись перед дзеркалом, прозвітувала вона.
– Валю, ми з Михайлом прийшли повечеряти, а тебе нема. Ти скоро? — голос Захара був нещасним та засмученим.
— Та йду вже, йду, — Валя ще раз оглянула себе з усіх боків, зітхнула і перевдяглася у свою, з сумом проводжаючи поглядом сукню назад на плічика.
– Прийду іншим разом, – сказала вона дівчині-консультанту, – не можу так, наскоком.
Та зрозуміло кивнула.
Валя заскочила дорогою додому в продуктовий, купила листкового тіста, потрібних дня піци інгредієнтів і поспішила до голодних чоловіків. Сьогодні їм себе навіть зайняти не було чим, тому вони тупо клацали пультом від телевізора, перемикаючи програми.
— О, ось! Залиш це! — почула Валя, заходячи до квартири. До її вух долетіла музична заставка передачі про кохання. Вона тихенько пирснула.
— Чим би дитя не тішилося, — похихикала Валя. Настрій трохи покращав. Вона прогриміла ключами, телевізор одразу перейшов на канал «Культура». Товариші скромно сиділи на дивані і витріщалися на оперну співачку, що голосила на екрані.
— Здрастуйте, Валю! — підвівся Михайло. — Ось, не зміг відмовити Захару, коли він мене на вечерю запросив до себе. Ви така господиня чудова!
Валю вже не так тішили ці відверті лестощі. Вона втомлено посміхнулася і зникла в надрах кухні, знову заступивши на другу зміну. Валя знову кришила, терла, розкочувала, випікала. Поки готувалася піца, Валя накрутила рулетів із лаваша з різними начинками, відкрила заготовки з помідорами, огірками, принесла все в кімнату.
– Люблю свою дружину! – нахвалював Захар Валю своєму товаришеві. — Така гостинна вона в мене, а господиня якась!
– Я вже помітив! — обізвався Михайло, відправляючи до рота черговий рулетик і прицмокуючи від задоволення.
Знову вечір у Валі пройшов на кухні. Холодильник помітно спорожнів. Тепер добре проглядалася задня стінка.
— Захаре, — зайшла в спальню ввечері Валя, коли весь посуд уже був перемитий, — ти хоч би пляшки викинув із кімнати. Склали там гору.
– Валю, давай, не сьогодні! Завтра викину, — застогнав чоловік, повертаючись на інший бік, закрившись ковдрою з головою і звідти долинуло: — Спати дуже хочеться, після такої ситної вечері! Лягай вже теж.
Валя, сама склала порожні пляшки в пакет і залишила біля вхідних дверей, щоб урочисто вручити його вранці чоловікові, коли той піде на роботу.
“Сподіваюся, завтра нікого не приведе”, – засинаючи, подумала Валя.
Вранці вона показала чоловікові напівпорожній холодильник.
— Ну треба сходити, затаритися, — погодився Захар. — Давай, після роботи сходимо разом, бо мені одному нудно, та й тягти важко.
— Захаре, ти маєш совість? – обурилася Валя. — Я два дні магазинами бігала, з повними пакетами тяглася.
— Гаразд, гаразд, — заспокоїв її чоловік, — за компанію зі мною. Ну і сама вибереш, що треба купувати, а то буде, як минулого разу.
Валя здригнулася. Як минулого разу вона більше не хотіла.
Замість звичайних яєць чоловік приніс перепелині: «Валю, вони такі гарненькі! Я таких ще ніколи не бачив!». Замість картоплі притяг батат: «Я ж бачив — написано „Картопля!“, а що солодка, не помітив».
Тому більше його одного вона до магазину не відправляла, навіть зі списком.
Після роботи вони зустрілися в обумовленому місці та вирушили до супермаркету.
— Ти куди стільки набираєш, це що на цілий рік? — Валя здивовано дивилася на візок, що наповнювався. Все, що вона складала туди, Захар подвоїв, а то й потроїв.
— Про всяк випадок, — пихкав чоловік, перекладаючи на касі продукти в пакети.
— Ну і тягни тоді, — сказала Валя, підхопивши невеликий пакет із дріб’язком.
Захар стійко доніс поклажу до хати. Щоправда, він одразу сів на диван, наче мішок картоплі і не піднявся з нього до самої вечері.
– Я втомився! — ось і вся розмова. Але Валі вже було добре, що жодних гостей сьогодні не передбачалося. Можна було видихнути і готувати спокійно, собі на втіху. Вона замаринувала курячі ніжки, поставила тушкувати овочі та варити бульйон зі реберців для борщу. О шостій вечора пролунав телефонний дзвінок. Дзвонили Захару. Він трохи поговорив і винувато заглянув на кухню.
— Валя, тут це… Михайло зі своєю в гості йдуть, — втиснувши голову в плечі і заплющивши очі, випалив чоловік. Розплющивши одне око, він побачив невдоволене обличчя дружини і важкий черпак у руці.
– Захар! — підняла черпака Валя і зробила крок до чоловіка. Дзвінок у квартиру не дав їй продовжити.
– Це вони! — Захар кинувся відкривати непроханим гостям.
— Привіт, Захаре, — почула Валя голос Михайла в коридорі і жіночий голос його дружини, — Привіт, Захаре. Михайло сказав, що ви запросили нас на вечерю. Це дуже люб’язно з вашого боку.
— Так, звичайно, проходьте, — розпинався перед гостями господар. Валя вийшла у коридор.
— Здрастуйте, Валю! — на весь рот усміхалася Михайлова дружина, низенька, кругленька жінка. — Михайло сказав, що мені треба у вас повчиться готувати. М-м-м, як у вас пахне. Мене, до речі, Віра звуть.
— Дуже приємно, — видавила Валя, хоча приємно їй зовсім не було. Вона ледве стрималася, щоб не виставити непроханих гостей. Краєм ока Валя зазначила, що в руках у тих, хто прийшов, було порожньо. Ні тортика, ні ігристого, ні коробки цукерок, ні виноградинки, ні-чого!
— Проходьте, проходьте, — метушився Захар, намагаючись не дивитись на Валю. Він не хотів осоромитися перед гостями, але й сваритися з дружиною не планував.
«Ну, зачекайте! – кипіло все всередині у Валі. — Знайшли куховарку, халявщики! Вона згадала, що в неї в дальній тумбочці лежать декілька пачок локшини швидкого приготування. Покопавшись у надрах кухонних шаф, вона знайшли, таки її. «Ну от якраз зі смаком свинини, — посміхнулася Валя, — буде вам королівська вечеря!»
Вона заварила дві пачки у гарній супниці, дала їм настоятися. На кухню зазирнув чоловік.
— Ну, що там? Скоро на стіл накривати? – Він помітив супницю і потер руки. – Ух ти! Сьогодні, прямо, ти перевершила сама себе.
— На ось, — Валя віддала йому кошичок із чорним хлібом, — віднеси на стіл і приходь знову.
Потім вона дістала чайну пару. У кожну поклала по пакетику чаю, на блюдця — по два шматочки цукру і віддала їх і чисті тарілки чоловікові, що повернувся.
Супницю вона гордо винесла сама.
— Будь ласка! Зі свининою, як і хотіли! Вибачте, мені потрібно відлучитися. Викликали терміново на роботу, — поставивши на, практично порожній стіл, каструлю з локшиною, Валя поспішаючи вийшла з кімнати і швидко вискочила з дому.
Вона багато б віддала, щоб побачити обличчя гостей та чоловіка, коли вони відкрили кришку супниці.
— Повертайся, вони пішли, — зателефонував їй Захар через півгодини. Валя не поспішала. Вона ще погуляла вечірнім містом і, відпочила, зі світлою головою і міцними нервами повернулася додому. Нахабний, як горобець Захар, мив посуд.
– Як пройшла вечеря? — спокійно спитала Валя. — Сподіваюся, твоїм гостям сподобалося все?
— Вони образилися, — буркнув чоловік.
— Та гаразд? Тобі це важливо? А те, що я безвилазно, котрий день, стирчу на кухні, готую, обслуговую всіх, як офіціантка, прибираю за всіма. А ніхто навіть нічого до столу не приніс — це для тебе нічого не означає? Хороший чоловік!
— Я думав — тобі подобається зустрічати гостей, — похнюпився Захар.
— То це гостей, а не нахлібники! Невже ти не бачиш різниці? — Валя сіла за стіл і обхопила голову руками. Вона й гадки не мала, що чоловік у неї такий тугодум.
Захару знадобився час, щоб все обміркувати, усвідомити та прийти до дружини.
— Валю, я ж хотів, щоб усі знали, яка ти в мене… Класна! Ну пробач мені!
– Господи, Захаре, та мені все одно, що думають інші, мені головне, щоб я для тебе була класною! – обняла вона чоловіка і цмокнула в щічку.
