Марія Іванівна збиралася в дорогу. Вирішила онуку відвідати, наставити її на правильний шлях.
А причиною стала розмова з дочкою кілька днів тому.
Донька Валя часто дзвонила матері, дізнатися про справи, здоров’я, свої новини розповісти.
Марія попросила внучку до телефону покликати.
-Мамо, Іри немає вдома. Вона зараз живе з Пашею, квартиру зняли.
-Як із Пашею? А що ж мене на весілля не кликали?
-Так ще не було весілля!
-Ой, горе яке! – заголосила бабуся. – Як це? Без весілля, а живуть разом!
-Мамо, заспокойся, будь ласка! Зараз всі так живуть, щоб почуття перевірити, а то одружаться, раптом не зійдуться характерами, зараз все інакше, не так, як ви жили. Ти он татуся до весілля один раз бачила, коли свататися приїжджали.
-І прожили скільки років! Вас із Вітею народили. І ніхто не жив до весілля!
-Мамо, зараз інші часи!
-Ось я приїду, покажу їм, які часи!
-Та всі зараз так живуть!
-Усі хай і живуть! Але тільки не моя внучка!
Валя розуміла, що з мамі щось довести нічого не вийде. Як пояснити їй, що її молоді не послухають?
Марія Іванівна, вважала, що онучка має послухати бабусю і зробити так, як Марія скаже.
Розповісти про правила. Познайомилися, зустрілися, скромно і без пустощів, потім засваталися, весілля зіграли і тоді вже живіть, дітей народжуйте у законному шлюбі.
А деяких сватали лише за договором батьків, молоді один одного не знали, і нічого, жили потім багато років разом, сім’ї міцні були!
Трохи лукавила бабуся! У сім’ях теж всяке було, але наперекір батькам не підеш. Але це внучці знати не обов’язково, треба пояснити, щоб зрозуміла правильно, з бабусею погодилася.
Дочка похитала головою, знала, що якщо мама вирішила поїхати, то її відмовляти марно, нехай їде.
Тільки наговорить Іринці зайвого, засмутить дівчинку, стосунки з Пашею зіпсує.
-Ох, мамо, мамо! Як же ти звикла своїми руками та розмовами чужі долі ламати! – скрушно подумала Валя.
Коли Валя виходила заміж, вже не було такого батьківського рішення у виборі чоловіка, чи дружини, але нерви матері дочка неабияк помотала.
Вася, наречений Валін із простої сім’ї, мама на іншого нареченого розраховувала, хоч і самі не пани були, а гонору у Марії Іванівни стільки було, ніби тільки принц її дочки гідний!
Що тільки вона не робила, щоб весіллю завадити, Валя і згадувати не хотіла.
З Василем вони побралися, але мама довго з ними знатися не хотіла, тільки коли внучка, Ірочка народилася, змінила гнів на милість, з донькою та зятем стосунки налагодила.
Але й тоді, ні-ні, та заведе розмову, що зять не той, якого вона хотіла.
На Васю їй і гріх ображатись – завжди з повагою до тещі, будь-яку допомогу надасть, на “ви” називає і завжди лише добрим словом про неї говорить.
Скільки років минуло, а не прийняла Марія зятя остаточно, у глибині душі все докоряє дочко за непослух.
Валя давно зрозуміла, що не Вася тут причина, а те, що проти матері пішла, не послухалася. Та зараз уже що! Скоро дивись вже і Валя бабусею стане, а Марія все не вгамується!
-Тепер за онучку взялася! Ну хай з’їздить! Пашка хлопець вихований, але на язик гострий, швидко бабусю в рідні “хороми” назад відправить, – остаточно вирішила Валентина.
Виїхала Марія Іванівна. Валя на господарстві залишилася – спеціально із міста приїхала.
До міста недалеко, прямий автобус іде. Хотіли із сусідом бабусю відправити – не захотіла!
-Сама доберуся, не зовсім ще стара!
Іра з Павлом зустріли бабусю на вокзалі. Марія вийшла, на простягнуту хлопцем руку навіть не подивилася, на онучку недобре очима повела.
Ясно, що не з миром приїхала!
Але Іра, попереджена мамою, бабусиного гніву не боялася.
Скільки вона там пробуде? Два – три дні? Переживуть, як-небудь! – міркувала вона.
Квартира Марії сподобалася. Невелика однокімнатна квартира, але балкон шикарний, через кімнату і кухню йде. Поверх сьомий, височенько, але з балкона така краса відкривається, що Марія тільки ахала і охала, а вниз і дивитися боялася!
У квартирі чисто, цим Іра у матір пішла, все блищить, все на місці! Молодець, онучка!
Але тут погляд на Пашу потрапив і згадала бабуся, навіщо приїхала.
І бабуся завела розмову.
-Що ж ви оце, зовсім сорому не маєте? Не заручилися, не сваталися, за весільним столом не сиділи, а вже як чоловік та дружина разом живете?
-Бабусю, та хто зараз ці правила твої дотримується? Поки я буду реверанси з нареченим робити, його вже хтось переманить до себе! І залишуся я одна – одинока!
Пашка засміявся, але бабуся грізно глянула і він, піднявши руки долонями вгору, пішов на кухню, звідки невдовзі почувся дзвін посуду.
Бабуся прислухалася і пішла на кухню. А там! Боже! Паша посуд миє! Знову непорядок.
-Що ж це ти онука! Чоловік у домі посуд миє, а ти ляси точиш?
-Бабуся, нічого в цьому такого немає, ми завжди один одному допомагаємо! Паша посуд може помити, а я і поличку почепити можу, якщо знадобиться. Пашка, звичайно мене за це сварить, але якщо він на роботі, не чекатиму ж я його весь день?
Бабуся тільки головою похитала. Вся її розмова не так пішла, як вона задумувала.
Думала, приїде, насварить, вони голову схилять і по її зроблять. А молодь тільки посміюється, та один на одного лагідно дивляться.
А Ірка та ще! То бабусю те, то се, то в зморшкувату щоку цмокне – сил немає злитися Марії!
Так і минули кілька днів. Бабуся в дорогу назад зібралася, а онука з нареченим з нею поїхали.
-Не відпустимо ми тебе бабуся одну, та й з мамою хочу побачитись! А потім вона з нами до міста поїде.
Бабуся не знала, що молоді й машину мають – батьки Паші свою віддали. Із комфортом доїхали.
Валя з побоюванням маму зустрічала, але тут Іра з машини випурхнула, весела, задоволена, у Валентини від відлягло – обійшлося, не наламала Марія Іванівна дров.
Лише рукою махнула на запитання доньки:
-Нехай живуть, що вже тепер! Все по-іншому стало, не указ старші їм тепер. Хороший хлопець, хай живуть, а то ще правда, хто відведе, – сказала Марія і засміялася!
Валя трохи повз стільця не сіла. Іру запитує:
-Що ви такого з бабусею зробили? Сміється ж!
-А ми її просто любимо! – сказали в один голос Іра з Пашею.
-Діти, зовсім діти… Добре, коли в сім’ї мир і спокій, – подумала Валя.
