– Віро, ти не будеш проти, якщо Віка з Максимом у липні поживуть у нас на дачі? – запитав у дружини Валерій.
– Без проблем. Нехай живуть. І мені нудно не буде, і в Алли буде приятель, – відповіла Віра.
Віка була сестрою Валерія, а п’ятирічний Максим – його племінником.
Віра теж планувала провести весь липень на дачі, вона спеціально взяла відпустку тоді, коли дитячий садок, куди ходила чотирирічна Алла, закривався на ремонт.
А у серпні у відпустці були свекри, і вони обіцяли взяти онуку до себе.
Цей план на літо був розроблений наперед, ще навесні. Але, як кажуть, людина припускає…
За два дні до відпустки у Віри сталася неприємність: її мама, виходячи з магазину, погано ступила на ногу.
Проблеми були серйозні, і Ганні Миколаївні повідомили, що мінімум два тижні вона має провести під наглядом спеціалістів.
– Валерій, що робити? Мені доведеться щодня відвідувати маму: вона лежатиме – сам розумієш, їй треба буде допомогти і обернути, і помитися, і переодягнутися. Куди Аллу подінемо? Може, няню найняти на чотири години на день? – Запитала Віра.
– Послухай, а давай я у Віки спитаю – може, вона доглядить за Аллою, адже вона з Максимом збирається жити у нас на дачі. Я приїжджатиму на вихідні, привозитиму продукти, – запропонував чоловік.
– Добре, спитай. Сподіваюся, що все обійдеться двома тижнями, тоді ми маму з собою на дачу заберемо чи поживемо у неї в квартирі – як їй буде зручніше, – сказала Віра.
Віка погодилася. У неділю Валерій відвіз сестру, племінника та доньку на дачу, наповнив продуктами холодильник та поїхав.
Віра по два рази на день приходила до мами в палату, доглядала її, допомагала й іншим жінкам, які лежали в цій палаті.
А, приходячи додому, обов’язково дзвонила Віці, питала, як минув день, чи не сумує Алла – вони вперше у житті розлучилися на такий довгий термін.
Віка відповідала, що все гаразд, діти цілими днями на вулиці – грають у пісочниці, гойдаються на гойдалках, стрибають на батуті.
У суботу на дачу поїхав Валерій – він знову привіз продукти за списком, продиктованим йому сестрою. Провів там два дні і повернувся до міста.
– Валерій, як там Аллочка? – Запитала його Віра.
– Не хвилюйся, все нормально. Весела, засмагла. Я їхав, то вона мені тільки рукою помахала.
– Про мене питала?
– Звичайно, питала. Але я їй пояснив, що ти у бабусі, але скоро приїдеш, – відповів чоловік.
За два тижні Ганну Миколаївну виписали додому. Однак про те, щоб відвезти її на дачу, не могло бути й мови.
– Валерій, я більше Аллу на Віку залишати не можу. Давай наймемо для мами доглядальницю, – запропонувала Віра. – Або ми з Аллою оселимося тимчасово у квартирі у мами.
Але Ганна Миколаївна повідомила, до неї у гості днів на десять приїде її молодша сестра Галина.
– Галя давно до мене приїхати обіцяла, та все ніяк не могла зібратися. А тут і нагода знайшлася, і час у неї є. Тож ви відпочивайте, як планували, а ми самі впораємося, – сказала Ганна Миколаївна. – Буде мене Галина до парку на прогулянку возити, а я буду, як пані, у візочку сидітиму.
Загалом все втряслося, всі проблеми були вирішені. Мама залишилася в місті під наглядом сестри, а Віра поїхала на дачу, щоби провести другу половину відпустки з донькою.
Коли Віра приїхала, Віка зустріла її словами:
– Ну, нарешті! Все, тепер ти готуєш та займаєшся дітьми! А я відпочину.
І справді, Віка відразу влаштувалася з телефоном у гамаку і не реагувала навіть на прохання свого сина. Коли він сказав, що хоче пити, вона відправила його до Віри:
– Іди у тітки Віри водички попроси.
Віра на зовицю не ображалася. Протягом двох перших днів вона перемила всі підлоги, навела лад на кухні і повністю взяла на себе обов’язок приготування сніданків, обідів та вечерь.
Якщо вона зверталася з якимось проханням до Віки, та, як правило, відмовлялася:
– Віро, дай мені відпочити. Я за цей час з двома дітьми ледве трималася.
Зрештою Віра перестала її чіпати.
Погода була спекотна, сонце світило, і Віра, нагодувавши дітей сніданком, йшла з ними на річку. Алла та Максим бігали по мілководдю, лякаючи зграйки мальків, будували з мокрого піску замки і дуже неохоче йшли додому. Як з’ясувалося, Віка жодного разу за цей час не сходила з дітьми до річки.
Так минуло два тижні. Вірі час було виходити на роботу. У Віки теж закінчувалася відпустка.
Настав той день, коли треба було їхати з дачі. Валерій та Андрій – чоловік Віки – приїхали за своїми сім’ями майже одночасно.
Поки чоловіки вкладали у багажники речі, Віка підійшла до Віри.
– Віро, а коли ви зі мною розрахуєтеся? – Запитала вона.
– Не зрозуміла – за що? – здивувалася Віра.
– Ну, я два тижні з Аллою сиділа. А це, між іншим, робота. Знаєш, скільки коштують послуги няні у нашому місті? Я в Інтернеті подивилася – від двохсот п’ятдесяти до п’ятсот гривень на годину. Я, звичайно, стільки з вас не візьму, але дві тисячі за день, на мою думку, нормально. Тож двадцять вісім тисяч. Можу трохи за вихідні скинути – таки Валерій приїжджав, сам із Аллою займався. Але двадцять п’ять – це мінімум. Можеш мені на карту скинути.
– Я скажу Валерію, – відповіла Віра, засмутившись від прохання родички.
Віка та Андрій, забравши Максима, поїхала до міста, а Віра з Валерієм затрималися. Треба було навести лад у дворі, зібрати іграшки, прибрати в сарай батут.
– Валерій, ти коли Вікторії двадцять п’ять тисяч переведеш? – Запитала Віра у чоловіка.
– За що? Ти в неї позичала?
– Ні. Просто вона порахувала, що ми їй винні за послуги няні – вона ж із Аллою сиділа. По дві тисячі за чотирнадцять днів. Три тисячі вона нам знижку зробила, очевидно, по-родинному, – пояснила Вірі.
– Ти жартуєш?
– Ні.
– А Віка не знахабніла випадково? – поцікавився Валерій. – Місяць на халяву жила на нашій дачі. Ані за світло, ані за газ не платила. Я щотижня продукти сюди возив, причому не на дві тисячі, а набагато більше. Вона ж за місяць буханки хліба не купила! І готувала вона лише два тижні, решту часу в гамаку вгору пузом пролежала в той час, як ти дітьми займалася – і Максимом, до речі, теж. Адже два тижні вона навіть спати свого сина не вкладала. І вона просить від нас двадцять п’ять тисяч?
– А я тобі казала, що няня на чотири години на день за два тижні обійшлася б нам удвічі дешевше, – сказала Віра.
– Я спитав, чи вона погодилася. Жодної розмови про оплату не було.
– А якби була? – запитала Віра.
– Якби вона про гроші заговорила, я б її з дачі випер, а для Алли найняв би няню, – відповів чоловік. – Не буду я їй нічого платити.
– Валерій, давай заплатимо.
-У тебе що – двадцять п’ять тисяч зайвих є? – Запитав він.
– Ні, не зайві. Але я їй ці гроші довго згадуватиму – на всіх сімейних зустрічах, ніби між справою. І в борг я їй тепер ніколи не дам, а вона у мене частенько просить – їй то на одне, то на інше не вистачає. І ще: на нашій дачі вона більше не з’явиться. Ти, звичайно, можеш сказати, що я шкідлива та мстива, але це не так. Я справедлива.
Валерій переслав сестрі гроші.
Але ні на дні народження Віри, який відзначали через місяць на дачі, ні на новорічних канікулах, коли гості вбирали у дворі дачі ялинку, Віки та її родини серед гостей не було.
