Валя встала й попрямувала на кухню, дуже хотілося пити.
У темряві вона знайшла графин з морсом, поруч стояла склянка.
Щось м’яке ковзнуло біля ніг. Валентина застигла, тварин у домі не було.
Жінка вже хотіла закричати, але згадала, що в домі пусто. Кричи, не кричи, а нікого нема.
Діти поїхали на навчання, а потім і сім’ї там завели. Чоловіка немає, пішов, як діти стали дорослими.
Він вирішив переїхати у велике місто, там у нього жила тітка.
Діти його підтримали, навіть мати намагалися вмовити на переїзд, тільки батько був проти, вирішив розлучитися.
Валентина й сама не поїхала б, а дізнавшись про розлучення і чути не хотіла про це.
Валя клацнула вимикачем і руками сплеснула від побаченого.
Великий сусідський кіт сидів на підлозі!
– Марсику? А ти як сюди потрапив? – кіт подивився на прочинене вікно. – Он воно що. Ти заліз до мене без запрошення.
Валентина не зачиняла вікно, коли ходила на город. Іноді двері зачинялися, і тоді в хату було б не потрапити.
А так, підставивши лавку, вона могла через вікно пробратися всередину якщо що. Значить, забула закрити на ніч, та й від кого закриватися, тільки від Марсика тепер?
Звичайно можна було пройти через двір, але там безлад залишився ще після чоловіка.
Руки не доходили до його мотлоху.
Валентина все це згадала і навіть вирішила все прибрати, так би мовити життя нове почати.
Будинок раніше належав батькам Валентини. Після їхнього відходу Валентина стала хазяйкою і її родина переїхала.
Чоловік тягнув у будинок всякий мотлох – у господарстві знадобиться.
За роки їхнього спільного життя накопичилося там багато всього.
А можна ж пробратися в будинок і звідти. Валентина тільки подумала про це зараз і вирішила, що настав час зробити замок.
Кіт пройшов через вікно з раптом пройдисвіти проберуться.
– І що я про пройдисвітів подумала? Ага нещодавно ж обібрали Петрівну, пенсію її забрали, як знали. Марсику, а ти чого чужими хатами ходиш. Голодний?
Кіт, мов розуміючи слова жінки, занявкав і почав знову тертися об ноги.
– І чим мені годувати такого гостя? Котлетка підійде?
Кіт радісно занявкав і швидко все з’їв.
– Додому підеш?
Кіт подивився на відчинене вікно і подався до кімнати.
– Ну, ти тільки подумай. Гаразд, залишайся, – Валентина зачинила вікно й пішла спати.
Вранці кіт опинився на її ліжку. Згодом вона з’ясувала, що його господар потрапив до лікарні.
Про кота ніхто не згадав, та й згадувати не було кому. Чоловік отримав будинок у спадок рік тому.
Сім’ї в нього вже не було, дружина не поділила з ним сільське життя та подала на розлучення.
Діти її підтримали. Причиною було не село, а слабість чоловіка, отримана ним внаслідок пригоди на дорозі. Грошей у сім’ю він став приносити мало, і просто став не потрібен.
Все життя працював на великих машинах, а стало не можна. Професії іншої не було.
Валентина вирішила відвідати сусіда і про кота заразом розповісти, але Федір з’явився сам.
– Дякую за Марсика.
– А ви швидко.
– Просто нога турбувала, але виявилося не так страшно. Вирішив прибрати весь мотлох, і ось результат. Дякую, ще раз.
Валентина зайнялася прибиранням. Місяць відпустки треба провести з користю.
Будинком час було зайнятися давно, вірніше не будинком, а прибиранням у підсобних приміщеннях. Два роки одна, а тільки зважилася на це.
Там був потрібний і невеликий ремонт.
Валентина всім займалася сама. У дитинстві замість прогулянок із друзями вона допомагала батькові. Могла полицю або стілець зробити, а за бажанням і шафу. Забити цвях було найпростішим заняттям для неї.
Все було зроблено, сміття винесено, все прибрано, пофарбовано. Двері, які виходили на заднє подвір’я, тепер були з міцним засувом. Ще б ключі не забувати і вікно закривати.
Марсик приходив у гості, тепер уже не через вікно, а через двері. Іноді заходив і його хазяїн. Валентина з Федором пили чай, а Марсик тихо сидів поряд і дивився.
Діти до Валентини приїжджали рідко, але дзвонили. Федір був без цієї радості.
– Мамо, – одного разу подзвонила дочка. – Розмова серйозна. У тата не стало тітки.
– І що? До чого тут я?
– Він думав, що житиме весь час у неї, а там її діти. Вони у спадок вступили, та й він до нас приїхав. Що нам тепер робити? Він не працює і гульбанити став.
– Він же не гульбанив.
– Ти маєш приїхати і забрати його.
– Я не винна. Я і вам нічого не винна. Можна сказати, що ви всі мене покинули. Ти, Мариночко, твій брат Микита, і ваш батько.
Ви всі разом поїхали, у вас нове життя у місті. А ось у мене тут нове життя. Вас, діти, я чекаю на гостину, а от вашого батька, щоб і близько не було. Ви його підтримали, мене звинуватили, що я на одному місці стою і не розвиваюся, ось далі його підтримуйте.
А я якось на одному місці тупцюватиму.
– Я зрозуміла. Значить, ти його кидаєш?!
– Ні. Це він мене покинув, ми розлучені.
– Розлучення це просто відмітка. У вас є ми, а ми сім’я.
– Шлюб це теж просто відмітка. Без штампу можна жити, а можна й розбігтися.
– Він хоче в село.
– Я не проти, але це не до мене. Він має ще й матір, вашу бабусю.
– Значить, ми не домовимося?!
– Ні. У мене своє життя, у нього своє…
Діти намагалися ще не раз вмовляти Валентину, але це ні до чого не призвело.
Валентина та Федір багато часу проводили разом. Ходили в ліс, гуляли, просто розмовляли.
Марсик жив на два будинки, і чекав коли ж його господар із цією доброю жінкою житимуть разом.
Йому і так добре, годують скрізь, але раптом буде ще краще?
