-Тетянка твоя скромна, як вона так швидко заміж зібралася? Чи після зальоту? Не приховуй Валя, я ж по-сусідськи, якщо це правда, то все одно скоро видно буде, – випитувала у Валентини сусідка цікаву новину.
-Та йди ти, пліткарка, тобі яке діло? – обурилася Валентина.
Але з самого рання весь будинок обговорював, що у Вальки, яку чоловік кинув, донька її Таня, та що в окулярах, що зі скрипкою все на музику бігала – добігалась!
Рік тільки як школу закінчила, до ладу не вчилася, не працювала, а туди ж!
І не красуня, а примудрилася, от хитра дівка, знає, чим мужика взяти.
А ходила така наївна, ввічлива, здрастуйте, тітко Поліна, скажіть будь ласка тітка Поліна. Он як!
І хлопця кажуть знайшла ого-го!
Далі фантазії у Поліни не вистачало, вона тільки виразно підібгала губи і поспішила розповісти цю гучну новину іншим…
…Валентина була звичайно спантеличена. Вона виховувала дочку одна.
Чоловік, коли Тані було три роки, поїхав на заробітки. Ну а там його й підхопила якась спритна дівчина. Розлучилися, чоловік вмовив на аліменти не подавати, у нього там теж дитина народилася.
Надсилав трохи грошей, але Валі просити не хотілося, вона й сама добре заробляла.
Доньку і танцям, і музиці вчила. Тетянка росла як квіточка. Добра, не примхлива, сумлінна.
І з мамою завжди була відверта. А от коли Таня в коледж вступила її, як підмінили.
Вчиться правда добре і по хазяйству допомагає, але потайлива стала. А потім раптом привела хлопця…
-Мамо, це Василько, ми вирішили одружитися! Він на нашому заводі працює, в гуртожитку живе, – каже.
І дивиться на нього закоханими очима. А він незрозумілий якийсь, начебто посміхається, ввічливий, але Валі хлопець чимось одразу не сподобався.
Намагалася у Тані запитати до чого такий поспіх, скільки вони зустрічалися, з якої він родини? Але дочка тільки махала рукою:
-Мамо, я Василька майже рік знаю. І взагалі, це особисте!
Ось і зрозумій її…
Валя передумала, ну а може їй здається, що Василько дивний, може Таня щастя своє знайшла, адже потім вона матері не пробачить, що життя їй зіпсувала?
А криється, так це може тому, що вона Таню завжди застерігала, що чоловікам не треба одразу довіряти.
Сама вона Тетянку одна ростила, от і хвилювалася за неї. А в результаті он як обернулося. Хоча може все не так погано, може хоч у Тані життя складеться?
А що, буде у Валентини онук чи внучка, це ж яка радість!
А Василько може просто розгубився, а я вже злу тіщу увімкнула, що він моєї доньки не вартий.
Ну що з ними робити, нехай одружуються, все одно наперед не вгадаєш…
Вмовила себе Валентина, хоча серце в неї не було на місці. Весілля зіграли скромно, вдома. Батько Тетянки навіть розщедрився, надіслав поштою і подарунок на весілля.
Сам правда не приїхав, дружина не пустила, проблеми у них якісь…
Василя батьки не приїхали. У нього батьки далеко живуть, старі вже, він аж п’ятий у сім’ї.
У них у селі повен дім, онуки, правнук є вже, їм не до нього.
-Мамо, ти з ним пом’якше будь, – казала Тетяна. – Він з юності сам по собі, сам на життя заробляє. Батькам він не потрібен. Він же з ними не живе, по господарству не допомагає, як старші. Грошей у хату не приносить, от і не потрібен він батькам, мамо. Окрім нас у Василя немає нікого.
-Це Василь сам тобі так сказав? – похитала головою Валентина.
-Ну, звичайно сам, мамо…
…Жити стали у Валентини. Василь хлопець гуртожитський, на квартиру поки не заробив.
Сусідки очі примружували, все до Тетянки придивлялися.
Потім махнули рукою – набрехала Поліна, немає зальоту ніякого!
Валентина коли це зрозуміла, навіть трохи засмутилася. Вона вже ж і про онуків розмріялася.
Тетяна коледж закінчила, на роботу влаштувалася. Василь багато працює, часто затримується, заробітки правда поки що його невеликі.
А тут ще заслаб Василь трохи. Вдома на лікарняному сидить, відсипається.
У суботу Валентина смажила на кухні гриби. Василь лежав у кімнаті перед телевізором, а Таня побігла в аптеку.
Раптом пролунав дзвінок у двері.
-Таня ключі забула, чи що? – подумала Валя і побігла у коридор.
Вона відкрила двері і застигла від здивування.
На порозі стояли якісь не молоді вже чоловік і жінка.
-Здрастуйте, скажіть, а Василь тут живе? – запитав чоловік.
-Здрастуйте, проходьте, а ви хто? – здивувалась Валентина.
-А ми його батьки, – сказала жінка. – Ось, знайшли нарешті нашого синочка-втікача!
У Валентини від їхніх слів аж мурашки по спині пробігли…
-Як це втікача? – ахнула вона.
Жінка не розуміла, що відбувається. А далі почалося неймовірне!
Тут і Тетянка з аптеки повернулася. Вона почула останню фразу, запитливо глянула на гостей, зблідла і здивувалась – що то за люди?
Тут і Василь мабуть почув знайомі голоси, не сховаєшся тепер. Він вийшов з кімнати.
-Мамо, тату, привіт, я такий радий, що ви приїхали!
А вони йому навперебій:
-Ах ти радий?! Та що ж ти виробляєш, синочку ти наш?! Люба всі очі виплакала, де мій коханий чоловік? Діти забули, як татко виглядає, два роки не бачили вже.
Люба дояркою влаштувалася, город нас рятує, та наші з дідом пенсії.
А ти в нас значить в місто поїхав, а Любочку з дітьми на нас лишив?
-Вибачте, – втрутилася Тетяна, у вас же ще дві доньки і двоє синів, онуки великі, вони ж з вами живуть, а Василько сам по собі! Ви ж навіть на його весілля не приїхали! За що ви на нього так?!
-Яке весілля, дівчин? – обурилася мамать Василя, – Ви так і не зрозуміли? Василь одружений, у нього дружина Люба і двоє діток.
Він поїхав, сказав влаштується і дружину з дітьми забере. А потім паспорт загубив, спеціально видно і зник! Телефон поміняв і втік! Ледве розшукали!
Таня стояла біла, то на Василя, то на його матір із батьком дивиться.
Валя не знала, що й сказати. Та що ж це таке?!
І тут Таня раптом заговорила крізь зуби. Валя її такої ніколи не бачила і голосу такого не чула.
-Значить сирота ти Васильку при живих батьках, як ти мені казав?
Жив ти без кохання та ласки, так?
Все братам і сестрам дісталося, яких і близько немає, так?
А я значить єдина у світі, хто тебе розуміє, твоя кохана, так?
А з дітьми ми поки що почекаємо, тому що в тебе їх уже двоє є, а не тому, що ти хочеш нам спочатку підзаробити.
Та й навіщо тобі ще діти, ти ж від своїх втік, щоб жити за чужий рахунок і не напружуватись?!
Ану забирайся з нашої з мамою квартири, п’ять хвилин в тебе є на збори!
У темряві на кухні Таня беззвучно плакала. Валя підійшла, обняла її. І в самої сльози покотились.
-Мамо, за що він мене так? Адже я його любила, шкодувала, підтримувала, мамо!
-Таня, ох Таня, я зрозуміла, що шкодувала. А знаєш, може, й добре, що так? Поки дітей немає, поки ти ще молода?
-Ну ма-а-мо, ні, ну ти пам’ятаєш, що Василь сказав йдучи, коли я його виставила? Сказав – подивися у дзеркало, ще пошкодуєш, кому ти взагалі потрібна! Він сказав так, ма-амо, – і великі гіркі сльози покотилися по щоках Тані…
…-Тетяно Віталіївно, – голос помічника відвернув Таню від спогадів. – Ось графік прийому з особистих питань та матеріали до наради на понеділок. Машина стоїть біля другого виходу, хороших вам вихідних.
-Дякую, Олеже, ти вільний, п’ятниця, ти теж їдь додому.
Тетяна набрала номер телефону матері.
-Мамо, я з роботи виїжджаю, скоро буду. Микола вже приїхав? А дівчатка, що роблять? А-а-а, маму чекають! Ну скажи їм, що я вже їду. Усі вихідні разом проведемо, на озеро поїдемо. Погода чудова, досить працювати…
Тетяна вийшла зі свого кабінету і зачинила двері з табличкою «Заступник директора з управління персоналом».
На дачі Тетяну чекали її рідні. Мама, чоловік Микола і дві донечки, зірочки її кохані.
Ну і песик, мамин улюбленець!
-Дякую тобі Василько, негідник ти такий і втікач! – думала Тетяна. – Де ти зараз мені і діла немає.
Але твоя потрійна зрада, коли ти і дружину з дітьми, і своїх батьків, і мене, наївну дівчинку зі скрипкою зрадив, все в моєму житті змінила.
Я не озлобилася, ні! Просто в мене очі розплющились, за один день я тоді подорослішала!
А ти, Васильку, живи собі… Як виходить тобі…