Спочатку Валентина забула вдома телефон, коли бігла на роботу.
Помітила вона це одразу, як вийшла з під’їзду. Вирішила повернутись і… Застрягла в ліфті на восьмому поверсі.
А поки сиділа в ліфті і чекала, коли їй відкриють, то раптом почула голос свого чоловіка Григорія.
Він був з якоюсь Віолою.
– Віолочко, кохана моя, – лагідно казав він. – Як я тебе люблю і чекаю не дочекаюся, коли ми знову будемо разом.
– Сьогодні ввечері і будемо, – відповіла Віола. – Чекаю на тебе після десятої.
– Сьогодні твій чоловік знову в нічну?
– Він весь цей тиждень буде на нічній зміні, – ніжно відповіла Віола. – Іде о пів на десяту, і в такій же ж повертається. До речі, він скоро повернеться, нам треба поспішати.
– І чого ліфт так довго не їде? – нервував Григорій.
Вони розмовляли хвилини чотири біля дверей ліфти. Не відразу зрозуміли, що ліфт зламаний. А коли зрозуміли, то пішли вниз пішки.
У розмові, окрім вищесказаного, Григорій дякував своїй Віолі за радість зустрічей і ті щасливі миті, які вони провели разом.
Спершу Валентина не думала, що чує свого чоловіка. Мало хто там розмовляє в коридорі. Але коли в розмові Віола назвала Григорія на ім’я, а окрім цього було згадано й ім’я самої Валентини, вона, звісно ж, зрозуміла, що чоловік їй зраджує із сусідкою по під’їзду. Із сорокової квартири.
Жінка вухам своїм не повірила!
– От, значить, як! – подумала Валентина. – Вона в тебе на восьмому поверсі живе. Добре влаштувався. Тепер я знаю, куди ти ходиш вечорами прогулятися, свіжим повітрям перед сном подихати. Зрозуміло, що це за повітря таке. Ну, я тобі воашиую прогулянку. Все життя пам’ятатимеш…
Незабаром прийшли майстри і відкриили ліфт. А в її голові вже визрів план…
Було близько десятої вечора, коли Григорій, як завжди, вирішив піти «прогулятися і подихати свіжим повітрям».
– Валечко, – сказав Григорій. – Я на годинку.
– Та ж дощ на вулиці! – ахнула Валентина.
– Дощ?
– Може, краще не треба? Вийди на балкончик, там і подихай повітрям.
– Балкончик не підійде. Мені треба ходити. Розумієш? Мені треба рухатися. Для серця корисно. А на балкончику багато не походиш.
– Але ж дощ?
– А я парасольку візьму. Під нею й гулятиму. Не промокну.
– Ну як знаєш. Моя справа попередити. Але краще б ти не ходив.
– Чому?
– Не твій день сьогодні, Грицю.
– Та гаразд. Не вірю я у всі ці твої прикмети та передбачення. Все! Я пішов. Повернуся через годину-півтори.
Григорій повернувся вже за пів години. Тому що чоловікові Віоли хтось зателефонував і повідомив, що його дружина зраджує йому. Із сусідом!
Валентина відчинила двері, але залишила їх на ланцюжку.
– А парасолька де? – запитала вона Гриця, трохи привідкривши двері. – І чому ти не вдягнений? Де твій костюм, плащ, черевики?!
– До мене якісь хлопці підійшли на вулиці! – сказав Григорій. – Уявляєш! І ось все забрали. І черевики. Та впусти ти мене швидше, мені холодно.
– Твої речі я зібрала, – сказала Валентина. – Вони біля сміттєпроводу. Привіт Віолі передавай.
– Який Віолі?
– Із восьмого поверху.
Валентина зачинила двері і пішла дивитись телевізор.
– Добре, що наші діти вже виросли і роз’їхалися, – подумала вона. – Не побачили такої ганьби.
Григорій швидко добіг до сміттєпроводу. Там він знайшов валізу. Відкрив. Одягнувся. Через деякий час вийшов з під’їзду.
Озирнувся. Вирішив викликати таксі і поїхати до мами.
Тут з’ясувалося, що телефон залишився у квартирі коханки. Вирішив повернутися, щоб попросити телефон у Валентини і… Застряг у ліфті.
Тому що у всьому будинку відключили подачу електроенергії. До речі, він також, як і Валентина, застряг на восьмому поверсі.
А на той час, коли дали електрику, і Григорій зміг вийти з ліфта, Валентина вже пішла на роботу. А ключів від квартири, яка належала дружині, Григорій не мав.
А коли Григорій спускався вниз (він про всяк випадок вирішив іти пішки), то на восьмому поверсі зустрів Віолу.
Вона теж була з валізою і чекала ліфт.
– Мій телефон у тебе? – спитав Григорій.
– Так, – злякано відповіла Віола. – І речі твої також.
– Це добре…
Далі вони вже спускалися на ліфті. Разом. Але викликані таксі розвезли їх у різні боки…
