Вадим з батьком сиділи за столом на кухні і розмовляли.
-І взагалі, я вважаю, що квіти там всілякі, або подарунки на побаченнях жінкам дарують тільки невпевнені в собі мужики! – заявив Вадим. – Такі, які вважають, що жінку треба заслужити! Заслужити – значить купити.
-Та ні, синку, я не розумію, що ти мені хочеш сказати, – похитав головою батько Вадима. – Подарувати квіти дівчині, зводити її в кіно, запросити в кафе, на морозиво… Що значить – купити? Це просто залицяння…
-А вона що, слаба, щоб за нею бігати і доглядати? – обурився Вадим. – Здорова людина. І, до речі, тату, рівноправна. Працює, заробляє… Чому я їй квіти повинен дарувати, а вона мені ні?
-Та тому що ти мужик! – аж скочив батько з-за столу. – Мужик!
-От-от, – тонко посміхнувся Вадим. – Саме так жінки й називають отаких всяких. Мужик. Часто ще додають “справжній мужик”. Тобто справжній мужик має доглядати, дарувати квіти, слухати, що жінка скаже і поважати її думку.
-А що в цьому поганого? Ми з твоєю матір’ю майже сорок років прожили у мирі й злагоді. У любові й повазі. А тепер ти, говоритимеш мені, що я неправильно живу?
-Так! – підвищив голос Вадим. – Ти живеш неправильно! І ще й пишаєшся цим! А я так не хочу! Не хочу бути справжнім мужиком!
-Що-о-о?! – батько підвівся з-за столу і навис над Вадимом. – Чоловіком не хочеш бути? Батька життя вчиш? Ану, пішов геть! Дожився…
Вадим часто згадував цю розмову, яка сталася майже місяць тому – з того часу батько з ним не розмовляв.
А Вадим щиро не розумів, на що той так розгнівався.
Адже Вадим говорив абсолютно нормальні та логічні речі: він не хоче бути мужиком, бо “бути мужиком” – це означає бути вічним слугою у жінки.
А він так не хотів. Він хотів рівноправності. Тим більше жінки самі за нього боролися…
…Після розлучення минув рік, і Вадим увесь цей час безуспішно шукав жінку, яка б розуміла його та поділяла його погляди. На жаль. Абсолютно всі, почувши його розмови одразу зникали. Деякі ще й пальцем біля скроні крутили.
Не дивно, звичайно – де зараз немеркантильну панночку знайдеш, якій потрібна людина, а не гаманець на ніжках, який за нею «доглядатиме», тобто задаровуватиме подарунками.
І все-таки удача усміхнулася йому. Юля була розумною і дуже цікавою в спілкуванні.
Майже одразу Вадим запропонував їй “подружитися” у соцмережі та продовжити спілкування там.
Судячи з фото, Юля не була красунею, а просто симпатичною дівчиною з нормальною, немодельною фігурою.
Це Вадима трохи збентежило, але інтерес до того, що Юля говорила переважив, і чоловік запропонував їй зустрітися, посидіти в кафе, щоб познайомитися “в живу”.
Юля моментально погодилася і гаряче підтримала пропозицію “кожен платить за себе”, що, до речі, було для Вадима першою перевіркою, і дівчина її блискуче пройшла.
У п’ятницю ввечері Вадим прийшов у кафе трохи раніше призначеного часу, щоб зайняти столик і попередити офіціанта про те, що рахунок буде роздільним – на той випадок, якщо Юля скаже, що забула гаманець, або ще щось.
Офіціант розуміюче кивнув і чиркнув щось у блокноті.
Юля прийшла хвилина в хвилину – хоч годинник звіряй.
Вона помахала Вадиму прямо біля входу і швидкою ходою підійшла до столика.
-Привіт! – усміхнулася вона й сіла на стілець.
Вадим скривився. Заради побачення дівчина навіть не спромоглася одягнути сукню або нафарбуватися.
Якісь штани, блузка… Волосся акуратно вкладене, але на обличчі ані найменшого сліду косметики.
-А ти завжди так на побачення ходиш? – акуратно поцікавився Вадим.
-Ну так, а що? Ти, он, теж не в костюмі, не в краватці. А мені чого виряджатися? І чому це я повинна фарбуватися? Ти ж не фарбуєшся?
-Я ж чоловік! – здивувався Вадим.
-А я жінка. Ми з тобою рівні, чи не так? – підняла брови Юля.
І тут Вадим зрозумів, що заперечити йому нічого! Втім, незручність перших хвилин швидко пройшла, і незабаром вони вже весело балакали і сміялися…
…Коли вони вже збиралися йти, Вадим раптом скочив з-за столу й почав плескати собі по кишенях.
Юля очі вирячила від здивування.
-Нічого собі! – сказав Вадим. – Юлю, мені так незручно… Здається, я гаманець забув…
-А-а-а, – засміялась дівчина. – Я аж не зрозуміла. – Слухай, та нічого! – махнула вона рукою. – Я заплачу за двох – взагалі проблеми не бачу!
Вийшовши з кафе, Юля махнула рукою вбік:
-Ходімо! Я припаркувалася там.
-У сенсі?
-У сенсі, до мене поїдемо. Чи ти пішки додому підеш? Ти ж без грошей!
Вадим справді розгубився. З одного боку, дівчина не справила на нього незабутнього враження, а з іншого…
З іншого, він сам завжди обурювався, коли дівчата, випивши кави за його рахунок, відмовлялися їхати до нього додому.
Таких він дуже не любив. А тепер йому натякнули… Та й взагалі… Дівчина пропонує йому, а він мнеться. Смішно…
-Чудова ідея! – з ентузіазмом вигукнув він. – Так, а де твоя машина?
…-Так, любий, мені треба за компʼютером трохи посидіти, – сказала Юля, коли вони зайшли у її квартиру. – Там ігристе в холодильнику, сир і фрукти. Накриєш нам стіл, так?
Вадим знову кивнув. До такого його життя не готувало – зазвичай це були його слова, коли він приводив дівчину до себе.
Але, знову ж таки, а що тут такого? Фрукти вимити і нарізати сир?
-Ой, Вадиме, який ти розумничка! Як приємно, що в тобі немає нічого від мужика! Ти такий милий! – заворкотіла Юля, коли побачила накритий стіл.
Вадим скривився, але промовчав…
…А вранці Вадима розбудив тонкий запах троянд, змішаний з ароматом кави та випічки.
-Доброго ранку, любий! – проворкувала над вухом Юля.
Вадим розплющив очі і побачив, що вона принесла йому в ліжко не лише каву, а й троянди!
-Кві…ти? – здивувався Вадим.
-Ну так. Ти ж подарував мені чарівну ніч… А я тобі дарую квіти… Як мені подобається, що ти не мужик… Як я втомилася від цих «справжніх мужиків”, ти б знав… Пий каву, Вадимчику! А потім приготуєш нам сніданок, – Юля грайливо підморгнула.
По спині Вадима пробіг холодок. Він скочив з ліжка, швидко одягнувся і вискочив з квартири, незважаючи на спроби Юлі його зупинити.
Він був зляканий і розчарований! Якось інакше Вадим уявляв собі, що означає бути «не мужиком».
А не ось це ось все…
