Вадим був єдиною дитиною в сім’ї. Народився він пізно, коли батькам було вже по 37 років…
Хлопчику було два рочки, коли батьків раптово не стало… Вони всі троє їхали машиною і сталась біда. Знайшли їх на узбіччі… Батьків не врятували, а Вадим був живий.
Родичі всі відмовилися від нього… Так він опинився у прийомній сім’ї.
Його одразу всиновили Степан з Марією. Вадим дуже швидко звик до нових мами й тата. Проблем із ним ніколи не було.
Вчився добре, займався спортом, допомагав батькам… Вони виховали гідного чоловіка.
А потім Вадим познайомився з Наталкою. Дівчина працювала в його компанії курʼєркою.
Вчитися вона не хотіла та й не могла. На роботу її взяли за знайомством. Вона була племінницею головної бухгалтерки.
Вадим же ж був чудовим фахівцем, мав хорошу зарплату і жив у своїй квартирі.
І тітка порадила Наталці придивитися до Вадима, дуже вже, мовляв, перспективний хлопець. Адже ж у житті можна влаштуватися по–різному…
І Наталка придивилася! Невдовзі вони почали зустрічатися, а через рік вона переїхала до нього.
– Ого, як у тебе чисто! – сказала вона, коли зайшла в квартиру. – Я думала неодружені, так собі живуть…
– Я звик до порядку, – посміхнувся Вадим. – І всіляка ресторанна їжа – це не для мене! Тож їсти ми будемо тільки вдома! Ти вмієш готувати?
– Т–а–а–к, – ніяково пробурмотіла Наталка. – Яєчню, вареники вмію варити і салат…
Вадим посміхнувся і більше на цю тему не говорив.
Квартира заповнилася всякими жіночими штучками та запахами. Вони були всюди. Вадиму це навіть подобалося. Адже в квартирі батьків було майже так само.
Та й аромат парфумів чимось нагадував мамин…
Скоро Вадим познайомив Наталку з батьками.
– А чого вони в тебе такі старі? – раптом запитала дівчина, коли вони вийшли на вулицю.
– Вони не старі, – відповів Вадим. – Тато рано на пенсію вийшов, але працював, поки здоров’я дозволяло. А мамі ще рік до пенсії…
Вадим із кожної зарплати купував батькам ліки й продукти. Вони намагалися спочатку відмовлятися і віддавати гроші, але Вадим не брав.
– Мені вистачає, – казав він. – А ви не відмовляйте собі ні в чому. Я можу собі це дозволити.
Це дуже не подобалося Наталці, але вона поки що була не дружина, і тому просто мовчала…
…Минуло два роки, як вони оселилися разом. Наталя хотіла заміж, а більше того хотіла свята й весільної метушні.
Усі її близькі подруги вже повиходили заміж і вона стала натякати Вадиму, що і їм пора оформити стосунки офіційно.
І Вадим зробив їй пропозицію. Вони подали заяву в РАГС.
Наталя почала підготовку до весілля. Склала список подруг, родичів, вибрала гарну сукню… Вийшло все дуже гарно.
– Нам на весілля гроші потрібні, – раптом заявила вона Вадиму. – Може ти вже не допомагатимеш своїм батькам? Вони ж мають пенсії!
– Батькам я допомагатиму завжди, – твердо сказав Вадим. – Це не обговорюється.
Наталя промовчала, але про себе вирішила, що після весілля покладе цьому всьому кінець…
…І ось воно сімейне життя вже в офіційному шлюбі. Нічого на вигляд і не змінилося.
Після весільної подорожі знов настали трудові будні.
Вадим все так само допомагав батькам, і це так само не подобалося Наталці…
…Через рік у них народився син. Після цього Наталка почала вимагати все більше і більше грошей.
Вадим заробляв добре, тому сам купував продукти, памперси і все інше… В магазин вони ходили разом.
Куди дружині ще гроші, якщо й на витрати він їй теж дає?
А Наталя намагалася робити так, щоб грошей на батьків у Вадима не залишалося зовсім.
– Вадиме, мені потрібні гроші, – якось заявила вона. – Треба Дмитрику іграшки купити нові.
– Я тобі тиждень тому дав десять тисяч, – сказав Вадим. – Ти хотіла собі пальто й черевички, але щось я не бачу обновок. Ось і купи на ці гроші. А поки що в мене немає.
– Але тих грошей вже немає! – сказала Наталя. – Я ж продукти купувала!
– Продукти ми купували разом і платив я, – здивувався Вадим.
– Та що ти такий дрібʼязковий?! – раптом закричала дружина. – Краще б менше батькам своїм допомагав!
– Я тобі одразу сказав, що їм допомагатиму завжди, – похмуро відповів чоловік.
– Та вони ж тобі не рідні! – раптом сказала Наталя.
Вадим оторопів. Він так і застиг від почутого.
– Хто тобі таке сказав? – запитав Вадим.
– Я ще на весіллі дізналася. Сестра твоєї матері розповіла твою історію.
– Це нічого не міняє, – відповів він.
– Вибирай! Або я, або вони!
– Тоді вибирай ти, – сказав чоловік. – Я батькам допомагатиму. А ти, якщо хочеш, можеш іти. А можеш і залишитися. Я до батьків, а ти подумай.
Вадим давно знав, що батьки його всиновили. Вони цього не приховували від нього. А коли він виріс, то віддали йому фотографії рідних батьків.
Навіть з’їздили разом з ним на цвинтар. Тож це було для нього не новиною…
Коли Вадим повернувся, то помітив біля порога валізу з речами.
– А-а-а, ти значить вибрала, – сказав Вадим Наталці. – Ну добре… Якщо ти вважаєш що так правильно… Аліменти на Дмитрика я тобі платитиму, не переживай за це навіть.
– Не треба мені твоїх аліментів! – раптом закричала Наталка. – Дмитрика я залишаю з тобою!
– Добре, ти сама це вирішила. Не пошкодуй потім… – тільки й сказав Вадим.
І вони розлучилися… Син залишився у Вадима.
Дмитрик ходив у дитячий садок. Вадим справлявся з усім. Батьків теж не забував.
Коли Дмитрові виповнилося чотири роки, не стало батька Вадима, а через рік і матері… З моменту розлучення минуло три роки.
Вадим отримав спадщину. Квартира батьків, дача і солідний рахунок у банку.
Як виявилося, батьки відкладали гроші для сина… Вадим їм допомагав, а вони всі гроші, що залишалися від пенсій, зберегли на рахунку…
Наталя, дізнавшись, що не стало батьків Вадима, вирішила повернутись.
Тепер він вже ж не допомагатиме батькам. Та й квартиру тепер має ще одну. От і приїхала.
– Я повернулася! – нахабно заявила з порога вона.
– Куди? – здивувався Вадим.
– Як куди?! До тебе! В нас же ж син.
– Ти пішла не тільки від мене, а й від нього, – сказав Вадим. – Це був твій вибір. А тепер твоє місце вже зайняте…
– Як це зайняте? – не зрозуміла Наталя.
З кухні смачно пахло пиріжками. Там хазяйнувала Ольга – нова дружина Вадима.
Вона вийшла до них в коридор.
– А ось так, зайняте, – сказав Вадим обіймаючи нову дружину.
Більше з того часу Наталя їх не турбувала…
