Олена завжди знала, що їй дуже пощастило із чоловіком. Друзі та колеги теж рахували, що у них щаслива родина.
Вони з Антоном одружені майже десять років і всі ці роки сповнені щастя. Антон уважний і люблячий чоловік часто дарував дружині квіти, дбає, частенько зустрічає з роботи.
Олена викладала у школі. За всі роки сімейного життя їхнє кохання не згасало, а тільки ставало міцнішим.
І здавалося, що все добре, але дітей у них не було. Не могла Олена мати дітей.
Олена вже кілька разів пропонувала чоловікові:
– Антоне, давай візьмемо малюка з дитбудинку. Навколо стільки самотніх діточок, а ми можемо зробити когось із них щасливим…
– Зрозумій, Олено, я хочу свою дитину. Хочу, щоб він був схожий на тебе, з такими ж гарними очима і твоєю посмішкою. Давай ще почекаємо, може, щось вийде у нас, – казав чоловік.
Олена зітхала, вона знала, чекати нема чого, вона відчувала, що народити не зможе. Але згодом сподівалася вмовити чоловіка взяти дитину на виховання.
…Того дня в Олени був день народження. Вона прокинулася з хорошим настроєм, знала, чоловік обов’язково щось їй подарує.
Вона вийшла на кухню. Антон уже приготував смачненький сніданок, на столі стояла коробочка з каблучкою і величезний букет троянд.
– З днем народження, кохана Оленко! Нехай у тебе буде все добре, а я постараюся тебе не розчаровувати! Я тебе дуже кохаю! – з усмішкою радісно привітав її чоловік.
– Дякую любий! Я теж тебе кохаю!
Після сніданку вони зазбиралися на роботу, але тут у чоловіка раптом задзвонив телефон.
Виявилося, що йому терміново треба їхати у відрядження на пару днів. Таке бувало часто, така в нього робота й посада. Олена засмутилася:
– Антоне, а ми ввечері збиралися в ресторан…
– Ну що ж зробиш, приїду, потім сходимо. А сьогодні ти, напевно, з колегами відсвяткуєш свій день народження.
Після уроків Олена з колегами трохи відзначили в кафе. Всі захоплювалися її чоловіком:
– Яка ж ти щаслива Олено, завжди з подарунками? Який уважний твій Антон, просто ідеальний чоловік.
Олена не поспішала додому. Антон був у відрядженні і вона вирішила пройтися, трохи провітритися.
Вона йшла і посміхалася своїм думкам із букетом, який подарували їй колеги.
Аж раптом сталося несподіване! Вона повернула голову і побачила свого чоловіка!
Він виходив з магазину з якоюсь жінкою і вів за руку хлопчика років трьох…
Олена очі вирячила від побаченого!
Вона все зрозуміла – він зраджує її, і дуже схоже на те, що це його син.
Ще не думаючи, що вона скаже і зробить, Олена швидко підійшла до чоловіка, і її найгірші припущення підтвердилися. Хлопчик був дуже схожий на Антона…
– Антоне, оце таке твоє відрядження? – ошелешено запитала вона чоловіка, який теж здивувався і трохи розгубився.
– Ну ти ж не можеш народити дітей, а я завжди хотів свою дитину. Це не секрет. Так, це мій син, Тимко.
Ці слова чоловіка були для неї справжньою зрадою:
– Міг би й чесно сказати, що в тебе є друга сім’я, я б тебе відпустила… – сказала Олена і швидко пішла геть…
Олена дуже важко переживала розлучення, було б набагато легше, якби чоловік гульбанив, сварився. І як він міг так прикидатися? Олена цього не розуміла. Звичний світ для неї зник.
Вона машинально ходила на роботу, проводила уроки, їла, приходила додому і лягала спати. Вона ніби розучилася радіти.
Але час зробив свою справу, та й колеги і рідні підтримували Олену.
Знову її життя нормалізувалось. Тільки рідше стала вона посміхатися. Застигли в очах сум і туга…
Минуло трохи більше року, як одного вечора пролунав дзвінок телефону. Олена почула голос колишньої свекрухи.
Та була дуже схвильована:
– Олено, це я… Антон із Катею їхали на дачу і опинилися на узбіччі… Обох немає… Ох, Господи… Я зараз у лікарні, вони тут, але допомогти їм не змогли…
– Що?! Як?! А де їхній Тимко? – Олена не знала, що робити.
– Тимка вони залишили в мене, він не був з ними, зараз він у сусідки, – вона поклала слухавку, а Олена все намагалася до неї докричатися…
Олена швидко одяглася і вискочила надвір, взяла таксі. Примчавши до лікарні, дізналася, що свекрусі стало недобре і її залишать у лікарні. Коли свекруха прийшла до тями, Олені дозволили ненадовго зайти до неї.
– Олено, мені Тимка нема з ким залишити. Прошу тебе, забери його у сусідки до себе. Він не має нікого. Будь ласка, догляди його…
Олена розгубилася. Вона не хотіла бачити дитину, яка розлучила її з чоловіком, через яку зруйнувалася її сім’я. Вона стояла нерішуче, але таки погодилася:
– Добре, дитина тут ні до чого. Він не винен, що мій чоловік виявився зрадником…
З того часу її життя кардинально змінилося. Довелося взяти участь у поминках. У Каті був тільки батько в іншому місті, він приїжджав на поминки, а потім поїхав. Олена забрала Тимка до себе, возила в садок і забирала, доглядала свекруху в лікарні.
У лікарні, поки вона відвідувала свекруху, часто спілкувалася з лікарем. Ігор знав про те, що сталося, і захоплювався Оленою, адже вона доглядає колишню свекруху і забрала до себе дитину, яка народилася від іншої жінки. Заради якої чоловік покинув її.
Тепер вона після роботи бігла у лікарню до свекрухи, а потім у садок по Тимка. Вона й сама не помітила, як прив’язалася до цього хлопчика. Він став для неї рідним.
Коли свекруху виписали з лікарні, постала нова проблема – повідомили, що заберуть Тимка, бо бабуся слаба, самотня.
– Як же ж так, при живій бабусі?! Я стану опікункою! – сказала свекруха. – Я зможу.
– Вибачте, але у нас на руках документ, вам не дозволяє здоров’я та й вік. Ви не переживайте, ми знайдемо для хлопчика хорошу сім’ю… – переконливо та наполегливо говорили вони.
Олена не могла допустити такого, і сама поїхала в притулок, щоб дізнатися які потрібні документи та взяти під опіку Тимка.
– Скажіть, будь ласка, що потрібно зробити? Я не віддам його, я заберу його до себе, тим більше ми вже звикли один до одного, і він називає мене мамою. Не треба шукати йому іншу родину, – просила Олена.
Вислухавши Олену, їй пояснили:
– Розумієте, ми можемо, звичайно, розглянути вашу кандидатуру, але вибір зазвичай робиться на користь повних сімей. А ви незаміжня. Тому не можемо вас обнадіяти.
Олена засмутилася. Не знаючи, з ким порадитись, вона згадала про Ігоря і подзвонила йому. Він запросив її у лікарню. Олена забрала Тимка з садка і поїхала до нього.
– Ігорю, порадьте мені, що робити? Я не можу віддати Тимка. Він звик до мене і називає мене мамою. Йому також буде погано без мене.
Ігор, вислухавши її, підійшов до неї і взяв за обидві руки:
– Олено, я все ніяк не наважувався, але, мабуть, життя розставляє все на свої місця. А зараз настав час. Ми з тобою можемо виховувати Тимка разом, якби ти погодилася вийти за мене заміж. Я давно захоплююсь тобою, твоєю красою, твоїм добрим серцем, твоїм співчуттям – це рідкісне поєднання. Ти просто цього не помічала. Виходь за мене заміж. Ми з тобою виховаємо Тимка, і виросте він у нас гідною людиною. Згодна?
Олена знову була розгублена. Вона звичайно бачила раніше, що Ігор уважно за нею спостерігає, коли вона приходила до колишньої свекрухи. І відчувала його теплий погляд і він їй навіть подобався. Але вона навіть не знала, чи одружений він, чи ні!
У цей час забіг до них у кабінет Тимко і весело повідомив:
– Мамо, коли я виросту, я буду лікарем, як дядько Ігор. Мені подобається тут усе. Як ти думаєш, чи вийде з мене лікар?
– А як же ?! Звісно, вийде! Ще й як вийде і я тобі допоможу в цьому, – взявши на руки Тимка, сказав Ігор, а той весело засміявся.
Олена дивилася з розчуленням на цю картину і вже розуміла, що це її нова сім’я.
– Я згодна, Ігорю, – відповіла вона і теж засміялася.
Отак у житті стаються несподівані повороти. Олена завжди мріяла про дитину. Але хто б міг подумати, що вона виховуватиме сина, якого народила інша жінка від її чоловіка?
І найголовніше – не просто виховувати, а щиро полюбити всім серцем.
Олена з Ігорем щасливі. А Тимко теж… Адже у нього, незважаючи на все, що сталося, є мама і тато… А ще улюблена бабуся і дідусь, який теж зрідка навідує онука…
