Коли Наталка зібралася заміж за молодого чоловіка з села, батьки спочатку намагалися відговорити.
– Наталю, Вітя нам навіть симпатичний, але ви з ним різні зовсім, ти не зможеш так жити, – казала їй мама.
А батько хмурився, Віктор йому сподобався, хлопець серйозний, разом із його донькою навчається в інституті. Багато відомих людей входили з села, і що?
– Ти дарма так її підтримуєш, Наталка три мови знає, вона в музиці добре розуміється, вірші пише, ну яке село, Олег! Закоханість пройде і вони перестануть розуміти один одного, який би прекрасний Вітя не був! – засмучувалася Ірина Олексіївна, розмовляючи з чоловіком.
Але Олег Миколайович із зятем порозумілися, і Наталка з Віктором одружилися.
Ірина Олексіївна переживала сильно, що Наталя майже відразу завагітніла.
– А як же кар’єра? Ти ж так хотіла викладати в університеті як наш тато?
Але Наталя тільки сміялася над маминими переживаннями.
– Мамо, дітей краще народжувати, коли молода. А свого я досягну обов’язково, у нас же все життя попереду!
Але коли Наталка після пологів ще й вирішила до села поїхати до свекрухи на все літо, Ірина Олексіївна зовсім засмутилася!
– Та куди ж ти з місячною дитиною зібралася? Там і умов ніяких немає, мабуть і туалет на вулиці!
– Мамо, Сашку буде краще на свіжому повітрі, а Вітя у свого батька в бригаді поки що працюватиме.
Свекруха Зінаїда Ігорівна прийняла Наталку добре.
Вітя у неї непростий хлопець, хитромудрий, йому не всяка підійде. Він змалку просив то синтезатор йому купити, то гітару – музику любив.
А потім ще й з дерева випилювати пристрастився та з глини маски ліпити, ну чистий скульптор! Таке обличчя мавпи виліпив, усі сусіди приходили дивитися.
Тому, звичайно, міська дружина Віктору потрібна, йому з простою нудно стане.
Над Наталкою свекруха любила посміюватися, до чого дівчина смішна, та наївна. Води з колодязя не пила, дивується яка вона смачна. З яблунями в голос розмовляє, ось дивачка!
Та й старається, по господарству допомагає, тільки ось слабкий у Наталки характер, добра вже занадто!
– Не зрозумію я щось, Вітю, хто ж із нас улюблена невістка у Зінаїди Ігорівни? – Наталка вправно однією рукою млинець лопаткою на сковорідці перевернула, а іншою газ під каструлею з борщем зменшила, сама посміхається до чоловіка.
– Та гаразд, Наталю, мама тебе і справді любить. Я чув, як вона батькові казала, що Галя жадібна і з нею вона б нізащо жити не хотіла. А ти, Наталко, душевна й добра, мати завжди рада, коли ми тут гостюємо, – тут же заступився за матір Вітя.
– Ну так, добра, звичайно зі мною зручно, – добродушно посміхається Наталка. – Ми поки тут влітку гостюємо, я і готую на всіх, і посуд мию. Та мені й не важко, адже всі працюють, а я поки що в декреті сиджу з нашим Сашком.
Вранці ні світ ні зоря Наталку будив плач Сашка, він хотів їсти. Наталка хапала сина на руки і бігла на літню терасу його годувати, щоб не будити свекруху зі свекром та Віктора. Їм ще рано на роботу вставати.
Свекор вставав майже відразу за Наталкою.
Вона чула, як він кректує, збираючись на роботу. Робота у нього важка, видно, що втомлюється, але й вдома Іван Васильович не хоче сидіти. Хоч і спина ниє, і сімдесят скоро.
Вдома то свекруха його діставатиме і ганятиме: – Іване, ти що знову на дивані вже примостився? Ось ледар, а ну йди хоч курей почисти чи кролям трави привези з річки. Так і хоче лягти, ти запам’ятай, Наталю, чоловікам не можна волі давати, ледарі вони!
Спочатку Наталка заперечувала їй, хотіла за свекра заступитися. У неї самої батьки ніколи не сварилися один на одного.
Але потім зрозуміла, що це марно, свекруха так звикла, та й Галина, дружина старшого брата Віті Миколи, така ж була.
– Начальниця! Он як усіх шикує по струнці, – чи засуджувала, чи захоплювалася Галиною, коли вона на Миколу свого сварилася, свекруха. – Ух яка ти, Галино Іванівна, мабуть на роботі тебе там бояться всі, так?
І Зінаїда Ігорівна переможно дивилася на Наталку, ніби за приклад їй Галину ставила.
Наталка щось тиха надто несварлива, незрозуміла якась. На чоловіка свого Вітю не свариться, хіба так можна, чоловіка треба в руках тримати, а то розслабиться.
Свекруха цього не приймала, не звикла так. Наталя для неї була чужа, незрозуміла.
Але коли Наталка їй одного разу свої вірші прочитала, свекруха раптом розплакалася: – І нащо ти за Вітю мого вийшла, та хіба ти йому пара? Не втримати тобі його, шкода мені тебе, ось що, Наталка, слабка ти, життя не знала!
Але коли свекруха зі свекром старі зовсім стали, тільки Наталка їх і доглядала, годувала та допомагала.
Галина швидко змоталася до себе, як свекруха занедужала. Послалася на справи, голосно на весь дім сварилася на свого Миколу, що знову загульбанив, та на синів своїх.
Що не чиста справа, як це так, що у Віті та Наталки і робота чиста, і заробітки хороші, і слухняні діти?
Та хіба в такої тітоньки може так все в житті ладнатися? Видно вроки Наталка на неї навела, забрала у них з Миколою удачу, сама слабка вона, тому хитрістю взяла!
Тож зі свекрухою та свекром до останнього дня була Наталка, а Галина потім одразу прибігла. Кинулася гроші шукати у матері, і Наталку стала з хитрощами звинувачувати.
Все, що на рахунку накопичила свекруха, Віктор та Наталка віддали Галині з Миколою. І будинок їм залишили, адже у них у місті квартира велика і дача за містом є.
Так і вийшло, як Галя хотіла, і гроші і дім з усіма речами Галині дісталися. Досі до них, як приїдеш, у них і фіранки висять мамині, і каструлі її на кухні, і постільну білизну нову, що мати берегла, Галя собі залишила, все в хід пішло.
– Буду ще витрачатися, не викидати ж нове, – бурчить Галя. – Свекруха багатства не залишила, ганчірки та каструлі, та будинок старий. Мабуть, Наталці гроші віддала, як пити дати, обманула свекруха! Сказала всім, що пройдисвіти якісь в неї з веранди прихопили бляшану коробку, в яку вона відкладала на чорний день, а сама Наталці мабуть і віддала!
Невдоволена Галя всім, що їй не дай, мовляв невдаха вона, не дала їй свекруха нічого путнього.
А Наталя на згадку про свекруху всього то й взяла горщик глиняний старовинний, що їй завжди подобався, як із казки він був. Та каблучку срібну зі шматочком гірського кришталю, що Галя забракувала.
Наталка каблучку на згадку про свекруху носить.
Адже прийняла її Зінаїда Ігорівна, незрозумілу і несварливу, за мірками свекрухи, дуже слабку.
А Наталя їй двох онуків та одну онучку народила, Даринка бабусина улюблениця, до останнього дня бабусі допомагала. А Сашко та Михайлик у діда Івана перші помічники були, хоч і мама у них міська.
Наталя у школі викладає, а Віктор – начальник цеху на заводі. І без жодних сварок і понукань вони живуть, просто люблять і поважають одне одного.
На кухні у Наталки стоїть на згадку про свекруху горщик глиняний.
Діти знають від мами, що цей горщик – чарівний. І щоб у їхньому житті не траплялося, у них завжди буде дах над головою та голодними не залишаться. Тому що бабуся Зінаїда Ігорівна бачить їх зверху, і в усьому допомагає родині сина Віті та улюбленій невістці Наталці.
Свекруха тепер знає, що Наталя не слабка, просто її сила в справжній любові до близьких…
