– Вибачте, але ми не могли нічого зробити, – у коридор, вийшов лікар, де сидів Микола, і дуже хвилювався.
– Але, як же ж так! – Микола скочив з місця, і знову сів на кушетку…
…Ще тиждень тому вони йшли з дружиною Ірою по тротуару, вона була на останньому місяці вагітності.
Іра сміялася, щось розповідала, і раптом їй стало недобре. Микола швидко викликав швидку, дружину забрали, він приїхав надвечір.
Там Микола дізнався, що Ірі терміново зробили процедури. З дитиною все було добре, а ось з її матірʼю…
І зараз, коли Микола сидів і молився у коридорі лікарні, йому повідомили отаке…
…Через кілька днів батько забрав свою дитину з пологового і поховав дружину. Вони з Марічкою залишилися вдвох на всьому білому світі.
Щодня батько йшов на роботу, він міг би піти в декретну відпустку, але хто б тоді приносив у сім’ю гроші, допомога була невеликою.
– Все в холодильнику, Марічка спить, – тихо говорив він у коридорі няньці Валентині, яку довелося найняти, хоча б до того моменту, поки дочка не піде в дитсадок.
– Я знаю, не хвилюйтеся, – казала йому молоденька дівчина.
Микола найняв її по оголошенню в газеті, у неї не було рекомендацій, і раніше вона ніде не працювала. Подумав, шукати ніколи, він подивиться, якщо не впорається, тоді звільнить і знайде іншу.
Валентина старалася. Вона приїхала з села, хотіла зачепитись у місті, і ось, у неї це вийшло.
– Як ти так взяла, і з першого разу все влаштувала? – запитувала в неї подружка, яка приїхала сюди з нею.
– Сама не знаю, мабуть, пощастило, – казала Валя.
Увечері, коли Микола повертався додому, Валя починала до нього підлещуватися. Вона готувала вечерю, щось говорила, але він не звертав на неї уваги.
– Нічого, все одно я досягну свого, – говорила в зачинені двері Валя, коли треба було йти додому.
Вранці вона знову приходила, усміхалася Миколі в очі. Потім вдень вимивала квартиру, доки Марійка спить, готувала, прала.
– Яка ж ти хазяйська, – часто казав їй Микола.
– Все для вас, бачу, як вам недобре, – вона стояла перед ним, опустивши погляд.
– А знаєш що, навіщо тобі йти щодня, ти ж у гуртожитку живеш? – запитав якось чоловік у неї.
– Так, – серце у Валі стрепенулося.
– Квартира велика, всім місця вистачить, переїжджай до нас, – сказав він тоді.
– Справді? – зраділа вона.
– Звісно, – він усміхнувся.
– Але мені якось незручно, – зрозуміла Валя, що явно показує свою радість.
– Все, вирішено, перевози речі і залишайся! – впевнено сказав господар квартири.
Коли він пішов, Валя прямо танцювала по квартирі, і вона стала практично міською жителькою. Нічого, ще трохи, і ця квартира стане її.
Все тривало, як і раніше, Валя дбала про дитину, Микола працював, вони щовечора вечеряли разом.
– А можна я щось спитаю? – промовила тихо Валя.
– Звичайно.
– У коридорі трохи шпалери відклеїлись, можливо, ви купите, а я все зроблю? – запитала вона.
– Валю, та ти просто золото, а не людина, я не знаю, як мені могло так пощастити.
Марійці було десять місяців, вона вже потрохи ходила. Микола повернувся з роботи, Валя стояла біля стіни, а Марійка йшла і трималася за неї.
– Привіт, – він нахилився і поцілував малу.
– Мамо, – сказала вона і дзвінко засміялася.
– Що? – він випростався, і глянув на Валю.
– Тихо, зараз, – вона приклала палець до губ.
– Тату, – одразу промовила Марійка.
– Люба моя, – підняв батько свою дитину на руки і закрутив, а та заплакала.
Після цього ввечері, Валя викупала Марійку, нагодувала, поклала спати і прийшла на кухню.
– Валентино, ти станеш моєю дружиною? – протягнув Микола їй обручку.
– Що-о-о?! – вона дивилася на нього і не вірила своїм вухам.
– Я давно спостерігаю за тобою, ти чудова господиня, а також дуже добре доглядаєш Марійку. Вона почала називати тебе мамою, чи це не причина запропонувати тобі стати тут господинею та матір’ю для Марійки? – він так і сидів з каблучкою в руках.
– Миколо, – видихнула тоді дівчина, вона вперше назвала його просто на ім’я.
Валя погодилася на пропозицію чоловіка, вона тріумфувала. Він хотів просто розписатися в ЗАГСі, але Валя розповіла йому, як вони бідно жили в селі, і вона завжди мріяла про пишне весілля.
– Гаразд, буде тобі свято, у тебе є подружки, ось самі все й організуйте, – дав він їй тоді волю.
Було знято найшикарніший ресторан, Валя купила собі чудову сукню, дівчата просто заздрили їй.
Нарешті, все відбулося, і ось Марійка називає Валю мамою вже офіційно.
– Малятко, йди сюди, – говорила ніжним голосом Валя, і простягала до неї руки.
– Давай, я понесу, – забирав чоловік у дружини доньку.
Вони йшли гуляти у парк. У них була ідеальна сім’я.
Марійка пішла в дитсадок, мати щодня водила і забирала її звідти. Коли Микола мав можливість, він завжди був поруч.
– Я тебе так люблю, ти не тільки робиш усе для мене, а й для доньки, – шепотів дружині на вухо чоловік.
– А ти, чудовий батько, – відповідала йому Валентина.
Марійці було 8 років, коли трапилася найстрашніше в її життіні. Вона повернулася додому зі школи. Валя сиділа на кухні і плакала.
– Мамо, що сталося? – підійшла дівчинка до неї.
– Твій батько.., – вона підняла на Марійку червоні від сліз очі.
– Що з ним? – не знала, що й думати дівчинка.
– Його більше нема, – майже прошепотіла Валя.
Микола їхав машиною на роботу і опинився на узбіччі…
Поминки і все решта проходило для Марійки, як у тумані. Вона не могла зрозуміти, чому її улюблений татко пішов на небо…
– Мамо, мені так недобре, – прийшла вона тоді до кімнати Валентини.
Та сиділа на підвіконні, в руках була склянка з чимось.
– Іди звідси, – у голосі Валі лунали металеві нотки.
Тоді Марійка не звернула на це уваги, можливо, через вік. Але що далі, то було все гірше. Дівчинка і тоді, одразу після поминок розуміла, що мати почала віддалятися від неї, але всім було погано, тому нічого дивного в цьому не було.
– Мамо, допоможи, – прийшла на кухню Марійка із зошитами.
Минуло вже два роки, як вони жили одні.
– Ти не бачиш, я зайнята, – грубо відповіла їй жінка.
Вона сиділа за столом, перед нею лежав телефон, і знову стояло ігристе.
– Але, я не можу зрозуміти, про що тут пишуть, – Марійка підійшла і сіла навпроти матері.
– Іди звідси, – майже по складах промовила Валя.
Марійка побігла до своєї кімнати, їй було прикро, вона плакала.
А ввечері дівчинка почула, що до них прийшли гості.
– Мамо? – вийшла вона з кімнати.
– Яка я тобі мама, не називай мене так, – сказала Валя їй.
– Чому ти так говориш, – знову мало не плакала Марійка.
– Закрийся в кімнаті, і носа не висовуй звідти, – сказала Валя до неї.
Марійка пішла, вона була так ображена на матір, але вона ще не знала, що буде далі.
– Збирайся, – зайшла мати до неї наступного дня.
– Куди? – не зрозуміла Марійка, адже сьогодні був вихідний.
– Поїдемо в дитбудинок, – сказала вона.
– Навіщо? – не розуміла дівчинка.
– Потім, – сказала Валентина.
Вона дійсно привезла туди дівчинку, сказала, що після того, як не стало чоловіка вона не може більше її виховувати.
Того дня Марійка дізналася, що Валя – це не її справжня мати. Вона плакала, просила її зупинитися і не залишати її тут, але жінка пішла, навіть не повернулася…
– Мені страшно, – казала Марійка своєму іграшковому ведмедику, якого вона встигла взяти з собою з дому.
– Не бійся, йди сюди, – почула вона у відповідь і злякалася.
Наприкінці коридору стояла жінка, вона мила там підлогу. Марійка підійшла до неї, бабуся обійняла її, сказала, що тут усім важко, але треба змиритися.
А як змиритися, якщо стільки років ти жила в любові, з батьками, а потім он як виявилося…
Але, не довго Марійці довелося пробути у цій установі. Не минуло й пів року, як баба Люда, яка так і продовжувала спілкуватися з малечею, повідомила їй новину про те, що за нею приїхали.
– Хто? – не зрозуміла дівчинка, адже в неї виходить, окрім тата нікого не було.
– Не знаю, зараз прийдеш, побачиш, – сказала жінка.
Її повели коридором, до кабінету директора, за столом сидів якийсь чоловік.
– Привіт! – усміхнувся він Марійці.
– Здрастуйте, – вона дивилася і не розуміла, хто це.
– Марійко, це Василь Львович, і він приїхав з тобою поспілкуватись, – промовила директорка.
– Добре, – вона розуміла, що зараз вони на території дит будинку, і з нею нічого не станеться.
Коли Василь Львович і дівчинка вийшли надвір, там, на лавочці сиділа миловидна жінка, вони підійшли до неї.
– Доброго дня, люба, – усміхнулася вона.
– Доброго дня, – Марійка взагалі нічого не розуміла, тільки здогадувалася, що її приїхали усиновлювати, і вона їм сподобалася.
– Я зараз розповім тобі історію, не знаю, зрозумієш чи ні, але я мушу, – почав чоловік.
– Так, – кивнула жінка.
– Ми працювали з твоїм батьком, і як дізналися про твою долю, то не могли залишатися осторонь, – сказав Василь.
Марійка дивилася на нього, вона згадала батька.
– Нас зустріла якась гульвіса, сказала, що ти тут, ось ми й приїхали, – продовжила жінка.
– Марійко, якщо ти погодишся, то ми заберемо тебе до своєї родини, – промовив Василь.
– Звісно, погоджуся, – Марійка кивнула головою, їй здалися ці люди милими, і, звісно, в сім’ї жити краще, аніж тут.
– Тоді ми починаємо збирати документи, – зрадів Василь.
Минуло зовсім небагато часу, Марійка вже жила у квартирі Василя і Наталії. Вони їй сподобалися. Її нова мама ніде не працювала, вона була домогосподаркою, а Василь продовжував справу батька дівчинки.
– Марійко, тобі добре тут із нами? – постійно запитували в неї новоспечені батьки.
– Не хвилюйтеся, зараз я знову знаю, що мені нема про що хвилюватися, і в мене є батьки, – вона обняла їх.
– Знаєш, треба якось навідатися до Валі, ось вона буде здивована, коли дізнається, що Микола написав дарчу на твоє ім’я, – задоволено усміхнувся Василь.
– А це справді так? – глянула на нього дружина.
Чоловік кивнув.
– Мамо, тату, привіт, – забігла додому молода дівчина.
– Ну, як все пройшло? – мати вийшла до неї назустріч, за нею поспішив батько.
– Здала! – вигукнула Марійка, і показала свою заліковку.
– Буде з відзнакою? – запитав батько.
– Так! – дівчина була дуже щаслива.
– Ми тебе вітаємо, – обійняли її батьки.
– Це ще не всі новини, – сказала донька, і подивилася якось загадково.
– Що ще? – зупинилися мати й батько.
– Ось, Сергійко зробив мені пропозицію! – вона показала їм руку, де на пальчику була гарна каблучка.
– Він хороший хлопець, – сказала мати.
Літо, спека, випускний, вчорашні студенти стоять, жмуряться, чекають, коли їм видадуть дипломи.
– Ми пишаємось тобою, – прошепотіла мама, яка стояла трохи віддалік своєї дочки.
– А я вас люблю, – обернулася Марійка і подивилася на Василя та Наталю, які світилися від щастя та гордості за доньку.
– Ну, все, зараз тільки весілля відгуляти, – тримала дівчина в руках диплом, і дивилася на коханого.
– Я зроблю тобі все, – поцілував її Сергій, вони їхали додому до батьків Марійки, щоб відзначити випускний.
– Отже, діти, квартира у вас є, – подивився батько на Марійку. – І весілля я вам обіцяю найшикарніше.
Наречений та наречена стояли, вони приймали привітання друзів та батьків. У цей момент усі побачили, що до зали увійшла якась брудно одягнена жінка, вона підійшла до столу молодят.
– Хто її сюди пустив? – пролунав звідкись голос.
– Доню, допоможи, – Марійка глянула на неї, і впізнала Валентину.
– Яка я тобі донька, от мої батьки, – підняла вона голову, і подивилася на батька з матір’ю.
– Марійко, вислухай, я дуже слаба, мені потрібна допомога, а окрім тебе, у мене більше нікого нема. – голосила жінка.
– Я розберуся, – підійшов до неї Василь, узяв під руку і вивів із зали.
Вже потім Марійка дізналася, що він сплатив їй рік перебування у лікарні.
Сергій та Марійка тепер дуже щасливі, а Василь із Наталею чекають, коли ж вони стануть бабусею та дідусем…
