Народжуючи дитину, Аліса вважала, що робила це виключно заради себе.
Їй було вже під сорок і можна було вважати цей крок останнім шансом у житті стати матір’ю.
Вона не особливо морочилася з тим, хто саме міг бути біологічним батьком її дочки.
У жінки було два коханці, і обидва були хорошими кандидатами на роль батька. Однак ні один, ні другий не підозрював про те, що Аліса народила дитину.
Вона все заздалегідь продумала. Зустрічаючись з ними обома і одержуючи достатню кількість уваги, ласки та всього іншого, Аліса йшла до головної мети, не замислюючись про почуття своїх чоловіків.
Один з них був молодший за неї на цілих п’ятнадцять років. Двадцятип’ятирічний красень, майбутній генеральний директор великого холдингу, керованого його батьком, він був більше схожий на маминого синка, і до нього Аліса ставилася як до дитини.
Звичайно, молодий, повний сил і бадьорості чоловік не міг залишити байдужою жодну жінку, тому Алісі залишалося тільки здогадуватися про те, скільки Костянтин мав коханок, крім неї самої.
Їхні стосунки були легкими і ні до чого не зобов’язуючими. Зустрічалася парочка в різних готелях та орендованих квартирах, Аліса жодного разу не запросила Костянтина до себе додому.
Інша річ – Михайло. Він був старший за Алісу, розлучений, мав двох уже досить дорослих дітей, розглядав свою коханку як потенційну майбутню дружину. Він не підозрював про те, що сама Аліса і думати не хоче про заміжжя, згадуючи свій минулий досвід, що виявився не найвдалішим для неї.
Михайло завжди привозив Алісі продукти, оплачував послуги прибиральниці, нерідко готував і любив залишатися в неї на ніч.
Ні з ким із чоловіків Аліса не говорила про почуття, не було сказано слово «кохання» жодного разу. Жінка відверто говорила про те, що не хоче заміж, її цікавлять стосунки з чоловіками, але вони не повинні робити її зобов’язаною.
– Я не збираюся прати чоловічі шкарпетки і виконувати інші обов’язки, які лягають на плечі жінки, яка виходить заміж, – говорила вона і Костянтину, і Михайлу, – тому або легкі стосунки, або я попрошу на вихід.
Обох чоловіків це влаштовувало, хоча Михайла, як іноді здавалося Алісі, не завжди. Він ревнував її, але вголос цього не говорив, тому вона терпіла його мовчазні вчинки та погляди, не звертаючи на них особливої уваги.
Їй була потрібна дитина, тому що вік наближався до критичної позначки, а обидва чоловіки цілком підходили на роль майбутнього батька.
…Аліса росла майже в достатку. У селі, якому вони жили з бабусею, по суті, ні в кого й нічого не було, тому не можна було похвалитися модними речами чи одягом, усі ходили однаковими та виглядали схожими один на одного.
Коли ж у село провели телебачення, і в їхньому будиночку з’явився телевізор, для Аліси світ ніби перевернувся з ніг на голову.
Серіали, в яких вродливі жінки люблять вродливих чоловіків, дуже здивували дівчинку. Аліса з ранку до вечора дивилася телевізор, слухала кліпи, намагалася повторювати за героями і навіть мріяла стати справжньою акторкою.
Для Аліси від’їзд із села був неминучим процесом, але вона не могла залишити свою бабусю, яка виховала її, ставши і матір’ю, і батьком. Бабуся Ніна довго була слаба, благала Алісу не залишати її, і тоді в голові дівчини відклалася думка про те, що старість і самотність – це дуже страшно, і не можна допускати того, щоб вони йшли рука в руку.
Тоді Аліса ухвалила рішення про те, що обов’язково має стати матір’ю. Нехай вона буде не ідеальною мамою для свого малюка, але вона обов’язково намагатиметься бути кращою, ніж та жінка, яка колись народила її саму.
Більше того, Аліса дуже боялася старості. Вона боялася залишитись сама, їй дуже хотілося, щоб поряд була людина, яка в останній момент візьме її за руку, підтримає або, на крайній випадок, подасть склянку води.
На гроші, виручені від продажу будинку, вона винайняла квартиру майже в самому центрі столиці, сплативши відразу піврічну оренду.
Майже всі гроші пішли на це, але Аліса ні про що не шкодувала. Вона поставила собі за мету: за шість місяців знайти собі чоловіка, який забезпечить її житлом і все необхідним для комфортного життя.
Аліса вклалася в куди коротший термін. Через три місяці життя в місті, яке, до речі, не дуже сподобалося дівчині, Аліса познайомилася з багатим чоловіком.
Вона тоді працювала адміністраторкою у готелі, і відразу помітила не дуже молодого, але дуже сильно зацікавився нею чоловіка.
Сам Володимир був не місцевим, але тут знаходилася філія його компанії, тому приїзди були регулярними та досить частими.
Спочатку вони просто спілкувалися між собою на тему побутових умов, різниці в житті. Потім раптом Володимир запросив Алісу на вечерю, але ще тоді дівчина не розуміла, що налаштований чоловік дуже романтичним чином. Він не став ухилятися, сказавши Алісі правду:
– Мені сорок п’ять, тобі двадцять два. Різниця у віці величезнаая, але таке ж величезне в мені бажання бути з тобою і зробити своєю дружиною. Як ти дивишся на це?
Аліса трохи розгубилася, а потім взяла себе в руки і впевнено подивилася чоловікові в обличчя:
– А що вами рухає, коли ви кажете про те, щоб зробити мене своєю дружиною? Між нами навіть не було ще нічого, щоб будувати такі далекосяжні плани.
– Я відчуваю тебе, – твердо сказав Володимир, – ти вся наче просочена інформацією, яку я зчитую з тебе. Ти вся як на долоні: така проста, і така мені потрібна. Я був одружений двічі, але це вже в минулому. Будь моєю, і ти точно ні про що не пошкодуєш.
Аліса не шкодувала ні про що рівно три роки. А потім Володимир почав змінюватись. У перші три роки він купив Алісі квартиру, машину, звільнив від необхідності працювати самій та робити щось по господарству.
Можна було сказати, що дівчина, вийшовши заміж за багатого бізнесмена, втратила багато свобод.
Пізніше з’ясувалося, що обидві колишні дружини Володимира зраджували йому. Робили вони це відкрито, тому що чоловік був не дуже у чоловічому питанні.
Аліса, яку це не особливо хвилювало в її юному віці, насолоджувалася великою кількістю грошей і можливостей.
А потім зрозуміла, що чоловік ревнує її до кожного стовпа.
– Ти мені що, не віриш? – питала Аліса, яка навіть думки не допускала про те, щоб зраджувати своєму чоловіку.
– Я не вірю нікому, – твердо відповів чоловік, – тобі теж. І чому я маю тобі вірити після дворазового обману власними дружинами?
– Навіщо ж ти одружився зі мною тоді? – дивувалася Аліса, а Володимир не вважав за потрібне відповідати на всі запитання своєї молодої дружини.
Далі було тільки гірше, і тому Аліса раділа тому, що почала заздалегідь готуватися до відходу від чоловіка та розриву їхніх подружніх стосунків. Володимир був сварливим, а одного разу, погулявши на якійсь вечірці, де, окрім чоловіків, були ще й жінки, вони дуже посварилися.
Їй тільки потрібен був час для того, щоб як слід підготуватися до втечі.
За кілька днів до того, як Аліса зуміла купити квиток, вони знову посварилися.
Наступного дня Володимир поїхав, а Аліса продала машину, зібрала речі й вирушила на вокзал, залишивши чоловікові скупу записку про те, що більше не хоче з ним жити.
Вона поїхала в інше місто, за кілька сотень кілометрів, сподіваючись, що ніколи більше не зустрінеться зі своїм колишнім чоловіком.
Так і сталося. Їх розлучили за кілька років, з ініціативи Володимира, який вважав дружину зниклою.
Він не шукав Алісу, а вона за ці роки змогла влаштувати своє життя.
Тепер вона мала свій бізнес, свою квартиру, машину, коханців, але не було головного – дитини.
Вона вирішила народжувати, але для цього треба було завагітніти обманним шляхом. І Михайло, і Костянтин чудово підходили на роль батьків, тож вибирати жінка не стала.
Їй потрібен був результат, а за допомогою кого з них вона досягне головної мети, вже не мало значення.
Як тільки Аліса дізналася про те, що чекає дитину, вона припинила стосунки з обома чоловіками. Здала свою квартиру, а сама перебралася на інший кінець міста.
Зробила стрижку, перефарбувала волосся, змінившись до невпізнання.
Жоден із її коханців не знав про те, чим вона займається, тому можливості знайти Алісу для них зводилися до нуля.
Вагітність була хоч і довгоочікуваною, але дуже непростою.
На двадцять п’ятому тижні Аліса дізналася про те, що в неї буде дівчинка, чому вона не могла не зрадіти: все ж таки донька для матері-одиначки була найкращим варіантом.
Про своїх чоловіків Аліса майже забула, їй було не до них. Коли народилася донька, яку вже не дуже молода мама назвала Ганною на честь своєї бабусі, Аліса цілком поринула в материнські турботи. Вона не вважала, що їй дається важко виконання свого обов’язку перед дитиною, але здавалося, що, якби у неї чоловік, було б набагато легше.
Майже забувши про себе, Аліса весь свій час і сили присвячувала дочці, яка підростала, а одного разу на прогулянці з нею зустрілася з Костянтином. Вони не бачилися більше року і, зрозуміло, у молодого чоловіка виникло закономірне питання.
– Ти народила? Часом, не я батько твоєї дитини?
Аліса похолола, бо до цієї зустрічі зовсім не була готова. Вона настільки розслабилася і забула про те, що її дочкою може зацікавитися ще хтось, що не передбачала, що зустріч із Костянтином чи Михайлом може відбутися в принципі.
– Ні, дитина не від тебе, – майже впевнено сказала вона.
З того часу Костянтин почав діставати її.
– Я не забув нічого, що було між нами. Взагалі наше розлучення здається мені помилкою, про яку ти зараз шкодуєш.
Аліса посміхнулася. Ні про що вона не шкодувала, хіба що про те, що не народила дитину ще раніше і не обрала в батьки справді гідного чоловіка. Дивлячись на Ганну, Аліса намагалася розгадати загадку, відповіді на яку не знала до цього дня: хто був батьком дівчинки, на кого вона була схожа?
Іноді їй здавалося, що Ганна – копія Михайла, потім вона знаходила в дочці схожі з Костянтином риси, а іноді дочка взагалі була один в один з її рідною бабусею, про яку в Аліси залишилися такі теплі спогади.
– Не треба ходити за мною по п’ятах, – просила Аліса Костянтина, – між нами нічого немає і бути не може. Все залишилося в минулому, тому просто забудь і вдай, що не знаєш мене.
– Ти брешеш мені. Дочка може бути моєю.
– Це не твоя дитина, – Аліса відповідала з такою впевненістю, що навіть сама повірила в те, що казала молодому чоловікові.
Їй не потрібен був Костянтин, який за останні роки вже встиг одружитися, а його новоспечена дружина чекала дитину. Навіщо йому потрібне було поновлення стосунків з Алісою, їй теж було незрозуміло.
А потім Ганна занедужала. Вони з Алісою опинилися в лікарні, де Аліса випадково зустрілася з Михайлом. Вона тримала півторарічну дочку на руках, а він дивився на неї, насупивши брови.
– Ти нічого не хочеш сказати? – спитав він, дивлячись в обличчя дочки Аліси.
Вона пригорнула до себе дитину, а потім похитала головою.
– Можу спитати, як твоє здоров’я, недаремно ж ми зустрілися в лікарні.
– Ти тримаєш на руках дитину, а я хочу тобі дещо показати.
Аліса застигла, спостерігаючи за тим, як Михайло порпається у своїх кишенях, а потім дістає звідти гаманець.
З нього він витяг фотографію дитини. Аліса подивилася на неї й ахнула. Це була маленька Ганна!
– Звідки у тебе фото моєї доньки?
– Твоєї? – Михайло посміхнувся. – Це моя старша дочка Ліза. Ти розумієш тепер, про що я запитав тебе?
Аліса кивнула головою. Вони мовчки пройшли у парк біля лікарні, сіли на лавку. Ганна задрімала на руках у матері, а Михайло не переставав зводити з неї очей.
– Ти обманула мене. Приховала від мене те, що маю дочку. Ти вважаєш, що це чесно і справедливо по відношенню до мене?
Аліса похитала головою:
– Це все неправильно. Але, Мишко, я не могла інакше. Я не знала, чия це дочка. Я народжувала дитину для себе, а не для того, щоб завести сім’ю й серйозні стосунки.
Він задумливо подивився в далечінь.
– Я ніколи не казав тобі, що люблю тебе. І ти цього не казала. Чомусь саме зараз мені хочеться зізнатися тобі в тому, що всі ці роки, що ми з тобою вдавали, що ми просто коханці і нічого більше, я любив тебе.
Як нікого ніколи. А потім, коли ти сказала, що все скінчено, я також прийняв це. Було важко, лячно й прикро втратити тебе.
Але що я міг зробити?!
Тільки відпустити людину, яку я люблю…
Аліса кивнула і зрозуміла, що нізащо тепер не відмовиться від того, щоб чоловік був поруч.
І тест їм теж не потрібен…
