– Вітя, ти хоч список гостей на свій ювілей склав? – Рита поклала чоловікові на тарілку смажену курячу ніжку та картоплю, і застигла з запитальним обличчям. – Написав чи ні?
– Відчепись, Рито, і не говори це неприємне слово – ювілей, не дуже приємно чути. Ювілей! Теж мені, дожив до такого, – Віктор з великим задоволенням підчепив виделку смаженої картоплі і відкусив від рум’яної курочки, посипаної зеленню з часником.
– І взагалі, Рито, ти готуєш неймовірно, навіщо в ресторані збирати, адже вдома краще!
– Вітя, ну ти розумієш, що ти кажеш? Зараз ніхто вдома не збирає. Адже треба й батьків твоїх покликати, і друзів, ну хоча б Бондаренків та Мельників. А вже Вероніку Петрівну, начальницю твою, так обов’язково. Так, так, не кривись, тебе на посаді хто погоджуватиме? Саме Вероніка Петрівна. Ну і вся наша родина – це ще п’ятеро, відчуваєш скільки народу набирається? Та я не витримаю стільки готувати.
– Так, почекай, чому п’ятеро? – Віктор доїв курячу ніжку, і вже потягся за другою, але раптом згадав, як одного разу так само навалився на улюблену курочку. А теща йому й каже – Вітя, тобі третю ніжку покласти?
Пролунало, як докір в його сторону! Рита потім йому пояснювала, що мовляв мама щиро, щиро пропонувала, там ціла сковорідка гомілок була посмажена. Але у Віктора на його тещу, на Ірину Михайлівну, тоді осад залишився.
– То я не зрозумів, Рито, чому п’ятеро? Ти, я, Аня та Віталік, а ще хто? – не міг збагнути Віктор.
– Вітя, ну як хто? Мамо, теща твоя Ірина Михайлівна, як же без неї ювілей зятя відзначати? – обурилася Рита. – Ну ти взагалі, Вітя!
– Ну так, ну так, як же це я? – погодився Віктор і відсунув тарілку, одразу зрозумівши, що ситий.
До Ірини Михайлівни Віктор у принципі непогано ставився. Просто іноді йому здавалося, що теща до нього трохи придирається. Ось наприклад буквально днями теща милася у ванній, і раптом у неї кран із гарячою водою поламався. Як вона примудрилася? Одному Богу відомо, але крайнім у всьому залишився Віктор, хоча він моментально зреагував і перекрив воду.
Та ще й привітно так усміхається: – Рито, Віктор у нас чудовий фахівець, впевнена, що його скоро підвищать.
Підвищать, підвищать, та тільки без твоєї, тещенько, допомоги. А ти сидиш вдома і радій, що тебе поважають і люблять і дочка, і онуки, і навіть зять. Але в ресторан її навіщо брати?! Вона ж така, за простотою своєю ляпне там щось не те, а Віктору потім червоній!
Але зрештою, звичайно, до ресторану вони з Ритою запросили всіх строго за списком.
Теща причепурилася, до речі в елегантному костюмі із щільного синього шовку Ірина Михайлівна дуже непогано виглядала. Сідала вона недалеко від Рити, дітей та Віктора, прямо навпроти Вероніки Петрівни. Слово за слово, і після пари тостів пані розговорилися, і Віктор зрозумів, що він втрачає контроль над ситуацією! Теща спочатку розповідала про себе і про те, як вона відпрацювала на ткацькій фабриці майже півстоліття і навіть дослужилася до начальниці. А потім Ірина Михайлівна раптом різко змінила тему і почала хвалити Віктора:
– Вероніко Петрівно, а в нашому Вікторі я впевнена, як у собі! Не пошкодуєте, надійніше за нього не знайти, ось послухайте, що я вам про нього розповім…
За уривками фраз Віктор зрозумів, про що говорить теща, але було вже пізно. Ірина Михайлівна згадувала один за одним усі безглузді випадки, з яких зять її виручав. І Віктор зрозумів, що нової посади йому тепер не отримати, так безглуздо в очах Вероніки Петрівни він ще ніколи не виглядав!
– У вас говірка знайома, ви не з Рівненщини випадково? З Рівного? Та ви що, адже я теж там народилася, і у Рівному вчилася. Як приємно зустріти землячку, а на якій вулиці ви жили? Боже, а я на сусідній, а пам’ятаєте…? – як не дивно, Вероніка Петрівна із величезним задоволенням спілкувалася з Іриною Михайлівною.
Начальниця з тещею розмовляла весь вечір. Вони навіть знайшли спільних знайомих, а теща виклала Вероніці Петрівні про Віктора такі подробиці, які він про себе навіть не знав.
Яке ж було здивування Віктора, коли у понеділок, одразу ж після планерки, його викликали у кадри, а потім до Вероніки Петрівни.
– Сідайте, Вікторе Павловичу, я довго думала, кого ж мені призначити своїм заступником. І, чесно кажучи, коли ви мене запросили на ваш ювілей, я хотіла одразу попередити вас, що швидше за все ви на цю посаду не підійдете. Але поспілкувавшись із вашою тещею я різко позитивно змінила своє рішення. Адже у ваших професійних якостях я не сумнівалася. Але Ірина Михайлівна розплющила мені очі, і я зрозуміла – ви саме та людина, яка зможе стати моїм заступником. Тож, Вікторе Павловичу, йдіть у кадри і оформлюйтесь. І великий привіт Ірині Михайлівні!
Ох ці жінки, ну хіба можна їх зрозуміти?
Віктор думав, що теща його виставила в не найкращому світлі перед начальницею, а виявилося зовсім навпаки!
Тепер Віктор не шукає двозначностей у словах Ірини Михайлівни. З тещею краще дружити, адже вона принесла йому успіх і щиро хоче щастя їхній родині. А якщо й пожартує, то люблячи. Які тут можуть бути сумніви.
