– Алло, там якийсь чоловік з букетом прийшов, тебе питає, – шепотів дядько Володя, просунувши голову у прочинені двері.
– Нехай зачекає, – посміхнулася Алла.
Алла годувала свого новонародженого сина.
Сьогодні у їхній родині потрійне свято – два тижні тому народився син, якраз у ювілей бабусі. І Аллі сьогодні виповнюється 25 років.
Вирішили, що всі свята відзначать одночасно.
Мама пішла в салон краси, брат якісь свої справи залагоджує, чоловік Алли бігає магазинами зі списком продуктів. А дядько Володя господарює, готує, накриває на стіл.
Дядько Володя взагалі прикольний дядько. Мама заміж за нього вийшла, коли Аллі було двадцять років, а братові Андрію п’ятнадцять.
Коли мама знайомила дітей із її майбутнім чоловіком, дуже переживала. Сказала: “Вам вирішувати. Якщо будете проти, я не одружуся».
Але дядько Володя якось швидко здобув довіру Андрія, а потім Алли.
Дядько Володя за три роки до знайомства з мамою втратив усю родину. І все батьківське кохання переніс на Аллу та Андрія. Дядько Володя про себе казав, що мама його підібрала. І лише з ними він відігрівся.
Свого батька Алла із братом майже не пам’ятали. Мама пішла від батька, коли дітям було сім років та два роки. Вона казала, що ініціатором розлучення була вона, про причину розлучення ніколи не говорила, батька не сварила. Намагалася, щоб діти спілкувалися з батьком. Але батько не хотів цього спілкування. Він знайшов собі іншу сім’ю – жінку із двома дітьми. Про своїх особливо не згадував.
Єдиний випадок спілкування з татом Алла пам’ятала все життя. Батько взяв дочку погуляти, привів у магазин іграшок і запитав:
– Яку б ти собі хотіла ляльку?
Алла була у захваті, обрала дорогу ляльку. Вона знала, що таку маму їй ніколи не купить. Батько сплатив покупку і сказав, що у його падчерки день народження, і ця лялька їй у подарунок.
Ось цю образу на батька Алла пронесла все життя. З того дня вона ніколи не бачила батька.
А дядько Володя з будь-якого приводу влаштовував свято. Водив у парк, купував морозиво, катав на каруселях, наче Алла з Андрієм маленькі діти. Андрія брав із собою на рибалку, вчив водити автомобіль, грав із ним у футбол, а на день народження подарував радіокерований гвинтокрил. Вони вдвох грали з цим гвинтокрилом.
Було відчуття повної щасливої родини.
Коли Алла, нагодувавши сина, помінявши підгузник, поклала його спати, то стіл уже був накритий. Мама гарна сиділа на чолі столу, дядько Володя метушився, Андрій із чоловіком Алли щось обговорювали, чоловік теж сидів за столом.
Усі посідали, і першим узяв слово чоловік. Ось тоді Алла і впізнала його.
– Діти мої, які ж ви вже дорослі, я так сумував! І я вже маю онука! Я дід, неймовірне почуття!
Сказати, що Алла з Андрієм застигли, нічого не сказати. Мама єхидно посміхалася. Дядько Володя мовчав.
І в цій тиші першим прийшов в себе брат.
– Пішов геть! – вигукнув Андрій.
Алла вперше побачила такого брата. Слова Андрія пролунали в наказному тоні так, що батько підвівся і вийшов.
– Мамо, навіщо ти його посадила за стіл? – спитав вже спокійно Андрій.
– Він ваш батько, вам вирішувати, спілкуватися з ним чи ні. У нього не стало дружини, а її діти не хочуть знати його. Самотньо йому, – відповіла мама. – Я подумала, а раптом ви захочете спілкуватися з ним. Не хочете, та й не треба. Давайте святкувати.
Розливали ігристе, гриміли посудом, вимовляли тости, веселились.
З того дня Алла забула образу на батька, наче камінь звалився з душі. Життя саме поквиталося за ляльку, подаровану не Аллі.
