У Марини зламався чайник.
– Як не одне так інше, – засмутилася дівчина, – грошей і так обмаль, а тут ще й це…
Але сльозами горю не допоможеш, тому, поклавши чайник у спортивну сумку, вирушила вона до майстерні, до центру міста. Майстер – молодий симпатичний хлопець, глянувши на дівчину, пообіцяв:
– Протягом години зроблю, зараз дороблю інше замовлення. Ви погуляйте поки торговим центром, а я вам передзвоню, як буде готово. Давайте номер телефону.
Серце Марини радісно заграло: хлопець їй одразу сподобався, а раптом він не тільки у справі запитує телефон?
Надихнувшись, Марина вирушила до торгового центру, що знаходився через дорогу. Там є де погуляти та на що подивитися, хоч і ціни високі, зате вибір шикарний.
Дівчина довго гуляла вздовж рядів, розглядала товари та зітхала: тут, кажуть, чудові умови для роботи та зарплати високі співробітникам, але потрапити сюди можна лише за блатом. Марина давно вже шукала іншу роботу, де платять краще, але поки що безрезультатно.
Подруга, що займається саморозвитком, стверджує: якщо людина чогось сильно хоче, вона неодмінно це отримає, тільки потрібен час – типу, Всесвіт підготує для цього потрібні обставини та потрібних людей. І все до тебе прийде у певний час.
Марина посміхнулася, згадавши це, і раптом подумала:
– Хочу працювати в цій компанії, отримувати хорошу зарплату, Всесвіт, зроби це.
Вона навіть мимоволі підняла очі до стелі, ніби хотіла переконатися, що Всесвіт справді її чує.
– І ще, нехай цей хлопець мені подзвонить увечері, просто так… Марина мимоволі зніяковіла від своїх думок: ну як дитина, їй Богу, у всякі казки вірить.
Ідучи вздовж ряду, вона зупинилася біля полиці із зубною пастою. О, у неї паста закінчилася, треба купити. І вона почала перебирати коробочки. На двох пастах її вибір зупинився: яку вибрати? У цей момент зателефонував телефон.
– Можете підходити, – бадьорим голосом сказав майстер, – уже все готове.
– Ой, дякую, вже біжу!
Марина на радощах одразу кинулася до виходу. Прибігла, захекавшись, заплатила за ремонт, почала засовувати чайник у сумку і обомліла: на дні сумки лежали два тюбики пасти, які вона розглядала в торговому центрі. Під час розмови телефоном вона автоматично кинула їх у сумку і вибігла з магазину.
Марина застигла, руки затремтіли.
– Що трапилося? – Стривожився хлопець, дивлячись на дівчину.
– Я… ненароком пасту… поцупила, – раптом промовила вона, почервонівши.
– В сенсі? – не зрозумів майстер, – як поцупила? Де?
– У торговому центрі, – відповіла дівчина і коротко пояснила, як усе сталося.
– І вас ніхто не зупинив? – здивувався майстер…
– Ніхто, – похитала головою Марина, тепер вона задумася, що б було, якби її зупинили і побачили, що вона взяла пасту, та вона б до кінця днів не виправдалася, хто б повірив, що вона ненароком.
– Ну так і візьміть собі, – хмикнув майстер, – не збідніють через два тюбики.
– Та що ви таке кажете? – Марина обурено і водночас розчаровано подивилася йому у вічі, – як я зможу користуватися цією пастою? Я зараз її віднесу.
Хлопець усміхнувся на весь рот променистою усмішкою:
– Я радий, що ми з вами однодумці, я б теж нізащо не візьму чуже. Вас як звати? Мене Дмитро.
– Марина, – відповіла дівчина, відчуваючи, як напруга всередині відпустила. Їй було приємно, що вони однодумці.
Марина зайшла до торгового центру і одразу ж попрямувала до каси, де сумувала на самоті молода дівчина. У магазині, на щастя, саме було затишшя.
– Дівчино, – звернулася до неї Марина, – я ненароком забрала ось ці речі, розумієте, телефон раптово задзвонив, і я пішла разом з вашим товаром. Я куплю, але лише одну пасту. Вибачте мене будь ласка…
Дівчина, вислухавши цю гарячу плутану промову, раптом засяяла:
– Ой, як же чудово зустрічати таких ось чесних покупців. Ви навіть не уявляєте. Ось прямо бальзам на душу. Це вам дякую за чесність.
У цей час мимо проходив адміністратор магазину і, почувши їхню розмову, підійшов до них. Теж подякував, а потім несподівано запитав:
– Дівчино, а ви б не хотіли… у нас працювати?
Марина застигла, не повіривши почутому: невже й справді, Всесвіт все чує? І ця ситуація була спланована згори, як іспит їй… на чесність.
– Ви подумайте, не поспішайте, – вів далі адміністратор, – просто ми дуже цінуємо чесних співробітників, вони у нас на вагу золота. А це… вам подарунок від нас на знак вдячності.
І він простягнув їй подарунковий сертифікат на тисячу гривень.
Додому Марина примчала наче на крилах. Потрібно ж такий вдалий день, незважаючи на те, що почався так невдало.
А ввечері їй зателефонував Дмитро та запросив у кіно.
