Все почалося з фотографії мами в альбомі. Ліді тоді було вісім років.
– Мамо, а це хто? – запитала вона.
На фотографії було багато дорослих, серед яких Ліда легко впізнавала маму і тата, тітку Олю і бабусю Люду.
Запитувала вона не про дорослих, а про білявого хлопчика, який тримав на руках немовля – Ліду. Тобто те, що це вона, Ліда вже знала.
– Брат це твій. Четвероюрідний, – пояснила мама.
– Що таке четвероюрідний? – не зрозуміла Ліда.
– Ну… Ось дивись – у баби Люди була мама. А у цієї мами сестра. Це зрозуміло?
– Так.
– Обидві вони народили дітей. Мама баби Люди народила бабу Люду, а сестра цієї мами – діда Геннадія. Баба Люда і дід Геннадій – двоюрідні брат і сестра. Це зрозуміло?
– Так.
– Ну ось. У діда Геннадія народився Борис, він – троюрідний брат твоєму батькові, виходить. А у Бориса народився Артем. Ось він – четвероюрідний брат тобі. Кожне покоління на одну цифру зрушується – двоюрідний, троюрідний, четвероюрідний і так далі…
Ліда була розумною дівчинкою. Тому швидко втямила.
– Тобто мої діти й діти Артема будуть п’ятиюрідними?
– Розумничка ти моя!
– А де зараз Артем?
– У селі своєму, де ж іще?
– А чому ми до них більше не їздимо?
Мама скривилася і нічого не сказала. Але потім передала цю розмову татові. І він зрадів.
– А що? Давайте поїдемо! Сто років там не було.
Ліда тоді не розуміла, чому мамі не хочеться їхати у село – їй там дуже сподобалося. Поки дорослі смажили шашлики і пили ігристе, вони з Артемом та іншими хлопцями лазили по деревах, їли червону смородину у сусідів.
Ліда випрошувала у тата гроші, і вони всією юрбою йшли в магазин, де закуповувалися чіпсами й солодкою водою.
А ще насінням – раніше Ліда і не знала, що таке насіння.
Веселі дні закінчилися в одну мить – дорослі знову готували щось на мангалі, слухали гучну музику, а потім дядько Борис посварився з якимось повним чоловіком з червоним обличчям.
Жінки почали їх заспокоювати. Дядько Борис насварився на всіх, сів на мотоцикл і поїхав.
– Ми повертаємось додому, – сказала мама.
І вони поїхали. А потім виявилось, що дядько Борис потрапив в пригоду на дорозі. І його дружина попросила забрати Артема у гості на кілька тижнів.
Мама знову була незадоволена, але тато з Лідою її вмовили.
З того самого літа почалася їхня дружба. Ліда називала Артема братом, а він її – сестричкою. Щоліта вони забирали Артема в гості: у село мама Ліду більше не пускала.
Ліда водила брата парками й атракціонами, давала послухати музику, якої він, чомусь, у своєму селі не чув, вчила грати в настільні ігри.
Він у відповідь навчив її диміти і грати в карти. Добре, що мама про це не знала.
Якось вони пізно поверталися додому, і Ліда потягла Артема коротким шляхом через гаражі.
Коли троє хлопців перегородили їм дорогу, Ліда дуже злякалася – вона знала одного з них. У школі говорили, що в нього брат нехороша людина.
– Гроші є? – спитав один із них.
Якби не було поруч Артема, Ліда розплакалася б. Але Артем виступив уперед і влаштував тому хлопцю…
– Якщо хто з вас мою сестричку чіпатиме – буде вам, ясно? – сказав він.
Більше Ліду ніколи ніхто не чіпав.
– Не люблю батьків, – зізнався Артем, коли Ліді було дванадцять. – Після дев’ятого класу поїду в коледж вступати у місто. Тільки там атестат хороший треба, а вчуся я не дуже. Треба підтягнути.
Ліда розповіла про це мамі. І та, хоч і не любила Артема, раптом запереживала і знайшла йому репетиторів.
Батьки Артема не хотіли їх оплачувати, але тато якось вмовив їх.
І після дев’ятого класу Артем і справді приїхав у місто, вступивши у коледж на якогось компʼютерника.
Ліда тоді навчалася у восьмому і хвалилася всім, який у неї класний брат.
Все змінилося, коли Ліда перейшла у десятий клас. У тій компанії, яку Ліда вважала своєю, правильним вважалося йти в інститут, а не в коледж. Правильним вважалося пити на сніданок апельсиновий сік і бігати ввечері в парку, а не сидіти в кафе після стипендії, як це робив Артем.
Правильним вважалося дружити з людьми свого кола і вищими, бо всі інші тягнуть тебе на дно життя.
Вони вважали себе дуже розумними і крутими – Ліда і її компанія.
Перемоги в олімпіадах з математики, диплом з музики, спортивні досягнення – все це вони мали. А в Артема не було нічого – його з коледжу мало не виперли. І виглядав він не дуже – бідно. Тому Ліда почала його уникати.
– Ти що, сестричко, соромишся мене? – запитав ображено Артем, коли Ліда пройшла повз і не привіталася, так як поряд були її нові приятелі, з якими вона познайомилася на підготовчих курсах у вузі.
Ліда не просто соромилася: тепер вона розуміла, чому мама не любила їздити в село і чому не хотіла, щоб Ліда дружила з Артемом.
– Що ти вигадуєш, – збрехала вона. – Я просто тебе не помітила.
Вони майже перестали спілкуватися. Ліда не бачила його весь випускний рік і навіть не подумала покликати його на останній дзвінок чи випускний. Він прийшов сам – приніс букетик блакитних квіточок, поцілував її в щоку.
– Вітаю.
Ліда не могла не помітити, як він змінився: змарнів, схуд, перестав за собою стежити. І став дуже схожим на свого батька.
– Чим займаєшся? – ніяково запитала Ліда. – Працюєш?
– Ну так.
– Де?
– Так так, на складі. Комірником.
– А навчання що?
– Та ну… Кинув я його.
– Це дарма.
– Напевно, – не став він сперечатися.
Ліда не покликала його на свято, і Артем пішов.
Наступного разу вони побачилися за рік: батьки поїхали на море, і Ліда була вдома сама.
Чи він дізнався якось про це, чи випадково вийшло. Він прийшов увечері, веселий і зовсім змарнілий. Просив грошей, скаржився на життя, казав, що хоче все виправити, але не знає, як.
Ліда його виставила, а потім плакала весь вечір, сама не знаючи чому.
З Андрієм вона познайомилася у нічному клубі. І спершу все було добре. А потім почалося: туди не ходи, це не робити, те не носи.
Коли він посварився з нею вперше, Ліда пішла від нього і заблокувала номер. Але потім Андрій довго вибачався, носив їй подарунки та квіти і обіцяв, що такого більше не повториться. І вона вибачила.
Повторилося.
Один раз взагалі при всіх в торговому центрі, коли Андрію здалося, що Ліда занадто люб’язна з продавцем морозива.
Вона ледве стримувала сльози. І раптом хтось підійшов до Андрія.
Ліда не відразу зрозуміла, що це Артем, вже тільки коли почула: «Ще раз торкнешся моєї сестрички – я тобі влаштую!»
Вона зрозуміла, що той знову прийшов їй на допомогу.
Після цього Андрія як вітром здуло. Ліда все збиралася подзвонити Артему і подякувати йому, але так і не наважилася. А ще за рік почула розмову батьків:
– Не лікувався, що тепер вдієш. І батькам все одно.
Це мама казала.
– Та якби Борис знав!
Це вже тато.
У Ліди похололо все всередині.
– Ви про Артема?
Мама підібгала губи. А тато сказав:
– Такий молодий, і такий фінал…
– Що з ним?..
…Вона його не впізнала. Очі чужі, блідий, коротке волосся. Тільки голос був його. Артема.
– Сестричко… – усміхнувся він.
Ліда намагалася не плакати. Але не виходило. Вона виходила з палати і плакала там, у коридорі. Приходила щодня. Хотіла щось принести, але йому нічого не можна було.
Щоправда, якось вона все ж таки принесла маленьку пачку чіпсів.
Артем так зрадів. Навіть з’їв пару штук.
Вони багато говорили. Прямо як у дитинстві. І Ліда не могла зрозуміти: як так вийшло? Чому вона відвернулася від Артема? Тепер уже й не згадати.
– Не хвилюйся, сестричко, – казав він. – Я подбаю про тебе.
І Ліда не знала, що він і дійсно подбає.
Через тиждень після того, як Артема не стало, їй зателефонували з незнайомого номера. Голос здався їй знайомим.
– Це Микола. Я був лікарем вашого брата. Він просив передати вам його щоденник. Чи могли б ми зустрітися?
Раз Ліда сказала – може, жартома, а, може, і не зовсім, що в Артема дуже симпатичний лікар, і що вона б полікувалась у нього.
Хотіла розсмішити брата. Але він тоді став серйозним і сказав:
– Не треба тобі тут лікуватися.
А він, виходить, запам’ятав. Це Ліда зрозуміла не тільки тому, що Микола дуже багато про неї знав і сказав:
– Судячи з розповідей вашого брата, ви просто янгол, а не дівчина!
А ще через те, що Артем написав їй у своєму щоденнику.
Ліда довго його читала – було складно за раз, щоразу накочували сльози.
І наприкінці Артем писав їй поради, як зачарувати лікаря – він спеціально розпитав у Миколи, які дівчата йому подобаються.
Щоправда, на той час поради Ліді вже не були потрібні – зачарувати Миколу їй вийшло і без порад брата…
