Юля не думала, що через свекруху розлучатиметься, але все до того йшло.
З Сашком вона познайомилася у темні для неї часи: щойно не стало її матері, а коли повернулася з похорону, застала у квартирі громадянського чоловіка їхню спільну співробітницю Катю у своєму халаті. Так вона одного дня втратила хлопця, роботу, оскільки він був її начальником, і власником місця проживання.
Подружка Алла пустила пожити до себе і потягла у кафе, де працював її тодішній хлопець. Юля подібні заклади не любила: їй не подобалися галас, цікаві погляди, випадкові й не дуже торкання натовпу. Сівши у куточок, вона потягала колу і вже тоді зустрілася поглядами з Сашком. Він сидів з компанією таких самих, як і він, хлопців: всі вони були високі, міцні, голосно сміялися і не помічали нікого довкола.
– Ти чого киснеш? – запитала Алла, пробившись до Юлі крізь натовп – в кафе був концерт, і народу було не просто багато, а дуже багато. – Тримай, я тобі коктейль принесла.
Юля не хотіла пити коктейль. Але сподівалася, що це допоможе хоч трохи відволіктися від сумних думок. Потім був ще один коктейль і ще … Далі розгорнулася сцена на кшталт тих, що раніше вона бачила тільки в кіно: вони з Аллою вийшли на двір, погойдуючись на тонких каблучках, двоє чоловіків – один лисий, другий з шикарною чорною бородою – почали зазивати їх покататися. Алла хихикала і, мабуть, не усвідомлювала всієї небезпеки, а ось Юля різко прийшла в себе і спробувала відвести подругу. Лисий хлопець взяв її за руку, тож звільнитися не було жодної можливості.
– Відпусти! – сказала вона.
Він сміявся і дивився на неї поглядом людини, яка не звикла миритися відмовами. І в цей момент усі вони почули різкий голос:
– Ти що, не зрозумів? Руку прибрав!
То був Сашко. Звісно, зав’язалася суперечка, але ті двоє не очікували, що в Сашка знайдеться підмога з чотирьох хлопців і швидко ретирувалися. Сашко викликав їм таксі, і на цьому пригода закінчилась.
А наступного дня Юля зустріла його біля під’їзду. З банальною трояндочкою в целофані.
– Як ти знайшов мене? – Здивувалася вона.
– Я ж таксі викликав, – нагадав Сашко.
Юля тоді сказала йому, що до відносин не готова. А він сказав, що зачекає. Та й почекав. Одружилися вони через два роки і вже рік жили разом. Юля любила його, планувала прожити з ним все життя і народити дітей, але свекруха робила все, щоб зруйнувати їхній шлюб.
Тоді в кафе Сашко їй здався кимось на зразок спортсмена, і друзі його були під стать. Але виявилося, що Сашко – кандидат фізичних наук, що ніяк не в’язалося з уявою Юлі про фізиків, які повинні бути неодмінно в окулярах і віддавати перевагу вирішенню проблем, методом переговорів. Більше того: батько Сашка був доктором наук, членом академії, а мити – колишня актриса.
Юля в їхню сім’ю не вписалася, але якщо батько Сашка просто її не помічав, втім, як і інших членів сім’ї, то мати зводила Юлю. Вона мала ключ від квартири, де жили молоді (квартира дісталася Сашку від бабусі, і мати вважала, що має повне право на ключ, враховуючи, що виросла в цій квартирі), і приходила вона коли заманеться. Раніше, коли Юля бачила подібні історії в інтернеті, вважала, що це перебільшення, але реальність виявилася навіть гіршою: свекруха коментувала все їхнє життя, включаючи підрахунок засобів захисту.
– Це погано для Сашка, стільки разів на тиждень, – заявила вона Юлі. – Притримай свою натуру. Краще вже на сторону сходи, бо всі соки з бідного хлопчика випила.
Жінкою вона була своєрідною, і чоловік просив просто не зважати. Але як не зважати? І Юля почала замислюватися про розлучення, розуміючи, що, коли з’являться діти, буде все ще гірше: та свекруха просто не дасть їй нічого робити, буде командувати і режимом, і вихованням, дякую, якщо на пологах не буде присутня, але Юля б не здивувалася, якби вона і тут ключ від родзалу здобула.
Загалом, через свекруху Юля і потрапила в палату: та висловила, що вікна брудні, хоча Юля мила їх минулими вихідними. Але куточки не промили, не дотяглися.
– Ось, я тобі спеціальну щітку принесла, – заявила свекруха. – Нею точно дістанеш, хатня робітниця у нас такою миє.
Юля чесно спробувала відмити вікна “правильною” щіткою, але все одно не виходило. Встала на підвіконня, ніби міцно стояла, але не втрималася на ногах і опинилася на землі.
Поверх був другим. Ні про що подумати Юля не встигла, не промайнула все життя перед очима, як у фільмах. Ось вона стояла на підвіконні, а ось на газоні.
– Це вона ще легко відбулася, – сказав хтось із сусідів, поки Юлю забирала швидка.
Юля довго відновлювалася. Свекруха і не думала вибачатися, ще й заявила, що вона сама винна: хатня робітниця на восьмому поверсі миє, і нічого.
Після того, як перші емоції пройшли, Юля зрозуміла, що потрапити в палату – це не так погано. На роботі останнім часом був автрал: частина офісів закривалася, до них перевели нових співробітників, і панувала справжня плутанина. Юля терпіти не могла сварки та розбирання, тож бути відсутнім в офісі найближчий місяць видалося привабливою ідеєю. Плюс свекруха не могла проникнути сюди і пояснити фахівцям, як правильно лікувати, тому Юля насолоджувалась свободою: їла, що хоче, читала, що хоче і дивилася, що хоче (це свекруха теж намагалася регулювати, називаючи втручання “виховуванням смаку”, якого у Юлі, на її думку, зовсім не було).
До того ж Юля потоваришувала з сусідками по палаті: красунею Ритою з величезними темними очима і високими вилицями, і з Танею. Таня розповідала нескінченні смішні історії, так що Юлі важко було сміятися, а Рита годувала всіх найсмачнішою домашньою їжею: крихітними пиріжками з божественною начинкою з м’якого сиру і дрібно накришених овочів, десертом з кедрових горішків. Все це їй приносила свекруха: їй і лікарям, все відділення годувала, аби Риті допомагали та любили.
– Мені б таку свекруху, – сказала якось із заздрістю Юля.
Рита теж лежала із схожими проблемами, як у Юлі, але про причини своїх проблем Рита до цього дня не говорила. Вона подивилася на Юлю з незрозумілою гіркотою і відповіла:
– Ось вже не раджу.
– А що, теж у ваше життя втручається? – зі співчуттям поцікавилася Юля.
Рита задумливо сказала:
– Гріхи вона свої замолює. Думаєш, чому я тут опинилася? Зі сходів не вдало спустилася. Тільки не сама, чоловік допоміг. Синочок її. Поки він на мене сварився, вона у своїй кімнаті ховалася, а коли швидка їхала, просила сказати, що це я сама все.
– І ти погодилась? – чомусь пошепки спитала Юля.
– Ну, а що мені залишалося робити? У нас двоє дітей, не вистачало, щоб його батьку термін дали . Погодилася. Вона заради нього на все готова, якби знадобилося, ноги мені цілувала б.
– Боже, – сказала Таня. – Навіщо ти так живеш? Іди, дітей суд тобі віддасть, можеш навіть не хвилюватися. Якщо що, я тобі такого адвоката піджену…
– Та пробувала я вже, – скривилася Рита. – Він біля вікон моїх на лавочці ночував, діти питали, чому я тата не пускаю… Складно це. Та й люблю я його. Розумію, як безглуздо, але люблю. Він добрий, просто… Нестримний.
Повисла мовчанка. Марина Іванівна, яка лежала біля вікна і зазвичай не втручалася в їхні розмови, раптом промовила:
– Так на твоєму памʼятнику й напишуть.
Після виписки дівчата обмінялися номерами. З Танею вони навіть каву кілька разів ходили пити, а Рита спочатку відповідала, а потім перестала, хоч у мережі була: Юля перевіряла час від часу, наче переживала, що слова Марини Іванівни стануть пророчими.
Розлучатися вона передумала. Ні, Юля не стала цінувати свекруху та її бажання втручатися у їхнє життя лише тому, що вона виховала нормального чоловіка. Просто вирішила ігнорувати ці втручання. Зрештою, ніхто Юлю не переконував мити вікна, вона сама захотіла довести, що гарна господиня. Тільки ось доводити Сашкові нічого не треба, він її таку вибрав, яка вона є. А свекруха рано чи пізно втомиться командувати. А, може, треба й справді народити їй онуків, і спрямувати її невгамовну енергію в корисне русло.
