Наталя спала і їй снився сон: вона заходить у величезну квартиру – цю квартиру потрібно терміново здати в оренду.
Напередодні вона вже була тут і зробила пару зауважень – потрібно було поміняти штори на більш підходящі, поміняти шторку у ванній, килимок і зробити невелику перестановку.
І все це для того, щоб було видно, що ця квартира вартує тих грошей, які за неї просять.
І ось Наталя заходить в квартиру і бачить його – чоловіка своєї мрії. З ідеальними рисами обличчя, високого, широкоплечого, якому все під силу – ну чомусь уві сні складалося таке враження.
І ось, Наталя бачить його, він повертається до неї, вона ніяковіє від щастя, і вона запитує:
-Ти?
І в цей момент Наталя завжди прокидалася – адже цей сон снився їй вже не перший раз.
-Та що ж це таке? Ну чому я ніяк не можу додивитися сон до кінця? Чи встиг взяти мене на руки цей чоловік? Які у нього риси обличчя? Що ми потім робили? Може цілувалися? А може ні? Ну чому так щоразу?!
Наталя хмурячись зайшла на кухню і побачила, що Марина вже прокинулася і навіть приготувала сніданок. Марина посміхнулася, побачивши Наталю і почала готувати їй каву, щось наспівуючи собі під ніс.
-Ну ось… Їй весело. У неї гарний настрій… Щастить же…
-Ти чого веселишся, Маринко?
-А чому сумувати? У нас сьогодні починається така пригода! Ми ж їдемо в село! – сказала Марина і поставила перед Наталкою чашку ароматної кави.
-Ну так… В село, – подумала Наталя і ще більше насупилася. – Скільки ми на там не були? 15 років, точно. Я б взагалі туди не поїхала, але мама права – потрібно прибрати хату і, нарешті, продати.
Наталя зупинила машину біля їхньої хати в селі. Вона вийшла і вдихнула на повні груди чисте, свіже, наповнене ароматом квітів, повітря.
-Мда… Враження гнітюче: похилений, а подекуди навіть повалений паркан, абсолютно заросла чагарниками і височенною травою ділянка, за якою навіть не видно будинку.
Наталя відімкнула хвіртку і ось перед нею постав сам будинок: необжитий, із закритими дошками вікнами.
Вони пройшли до літньої кухні – там виявили діру в даху і прогнилу підлогу.
-Як же ми наведемо тут лад? – з хвилюванням подумала Наталя . – Може ну його… Продамо як є…
З невеселих роздумів її вивела Марина, яка з ентузіазмом почала затягувати їхні сумки в будинок.
Наталя зітхнула – все-таки доведеться наводити порядок…
-Наталю, та ти не переживай… Я от чесно-чесно нічого робити не буду. Буду чекати коли ти приїдеш з роботи, – пожартувала Марина.
-Добре, ну я тоді поїхала.
Наталю викликали на роботу. Прийшов власник величезної і шикарної квартири, яку терміново треба було здати в оренду. І тільки Наталі завжди вдавалося знайти хороших орендарів на такі об’єкти.
Як тільки вона відкрила двері квартири, то відразу зрозуміла – це ж квартира з її сну! Ну прямо один в один. Не вагаючись, вона розпорядилася поміняти штори, шторку у ванній, кілька килимків і пересунути деякі меблі.
-Невже мій сон збудеться? І я зустріну тут чоловіка своєї мрії? – посміхаючись подумала вона. – Ага, аякже! Але квартира ну дуже вже схожа… І присниться ж таке…
В романтичному настрої, Наталя знову їхала в село. І тут її чекав сюрприз: вона відкрила хвіртку і побачила красивого чоловіка, який копав і розрівнював їхню ділянку. При цьому ні трави, ні чагарників вже не було.
-Наталко! Як ти швидко! Знайомся, це Федір, а це Максим, – з будинку вийшов ще один чоловік. – Вони наші сусіди. Нові! Переїхали сюди років 5 тому. Вони бачили нас вчора і зайшли спитати чим допомогти. А потім ми разом оглянули діляночку, розпланували, що робити і…
Марина розвела руками.
-Зрозуміло, – сухо відповіла Наталя. А потім відвела Марину в сторону і зашепотіла:
-Ти хоч домовилася про вартість робіт?
-Так, домовилася, -зашептала у відповідь Марина. – Обіцяла спекти пиріг і зробити пиріжки.
“Ну ось… Тепер незрозуміло скільки грошей ми повинні заплатити” – подумала Наталя.
А Марина продовжувала дивувати:
-А Федір виявляється будівельник. Він обіцяв і дах підправити, і туалет з душовою теж… А ще вони нам підключили світло.
Наталя схопилася за голову: – Ну як так? Все за її спиною! А їй, як завжди, потрібно буде потім з усім цим розбиратися!
-Наталко, я піду пиріг ставити, а ти давай, підключайся: бери лопату і вперед!
Увечері, разом з пирогом, всі четверо вирушили в сусідських будинок. І там Наталя нарешті змогла поговорити з Федором. Вони йшли по дорозі уздовж поля, Федір по шляху назбирав букет ромашок і подарував його Наталі.
-Федю, я розумію, що ви робите все не за просто так. Давайте обговоримо з вами фінансове питання.
-Давайте, – посміхнувся Федір. – Ось вам список, що потрібно купити для даху та стіни. Там же я записав адресу будівельного ринку і приблизні ціни. Ну щоб з вас занадто багато не взяли…
-Добре. А за…
-Наталя, не переживай. Ми по-сусідськи допомагаємо. Там тільки й роботи на пару тижнів максимум. Підемо краще на ставок сходимо.
І Наталя розслабилася.
-А він класний, так? – невинно поцікавилася Марина.
-Хто?
-Ну як хто? Федір твій! Я ж я бачу, як ви один на одного дивитеся…
-Марино… Він простий будівельник… Живе в селі, а я…
-Ну і що? Хіба справа в професії? Головне, щоб між чоловіком і жінкою любов була. А вас один до одного тягне, як магнітом.
-Маленька ти ще… Зараз понавигадуєш тут!
-Яка ж маленька? Мені вже 20 років між іншим!
Наталя задумалася… А й справді, до Федора її тягне і дійсно – яка різниця, що він простий будівельник… Або різниця все-таки є? Звичайно, Наталя завжди уявляла свого чоловіка офісним працівником. Ну а чим поганий простий будівельник?
Так і не розібравшись в собі і своїх думках, Наталя вирішила просто продовжити займатися будинком.
-Наталя, ти коли купиш будматеріали?
-Ой, я забула. З’їжджу на вихідних. У п’ятницю в мене 3 покази супер-мега квартири і я впевнена, що хтось із них її орендує. От буде чудово! – Наталя посміхалася.
Вона дуже хотіла додивитися свій сон – що ж буде робити чоловік її мрії після того, як візьме її на руки і взагалі хотілося б його уважніше розглянути, а то уві сні його риси були розпливчатими…
У п’ятницю Наталя прийшла раніше, вона відкрила двері – в квартирі було порожньо. Так, все було зроблено і переставлено, як вона і сказала, але нікого не було.
“Не віщий сон видно”, – посміхнулася Наталя…
Задоволена, вона приїхала в село.
-Я здала її! Марино, я – найвезучіша в світі людина! На цілий рік. Цю величезну, дорогущу квартиру.
-Вітаю! Тепер ти будматеріали купиш? А то час-то йде… Хтось взагалі не хотів сюди їхати. Ах, тут же немає душу! Ах, тут же немає каналізації… І ось минуло півтора місяці, а ми до цих пір не доробили те, що хотіли… Мабуть міцно ти в Федора закохалася.
-Не твоя справа. Завтра куплю… До речі, а як же сусіди наші живуть тут взимку? Не питала?
-А хто тобі сказав, що вони тут взимку живуть? У них і в місті квартира є. Федір, до речі, окремо живе.
-Все-то ти знаєш…
-Ага… І про любов його знаю… Дівчина у нього була. Він для неї все робив. А потім її запросили на роботу в іншу країну і вона залишила його і полетіла. Ось так! Максим сказав, що здивувався навіть, що Федір тобою зацікавився…
Через два дні Федір і Наталя сиділи біля річки і дивилися на зірки.
-Наталю, а ти вийдеш за мене заміж?
Наталя здивувалася:
-Я? Заміж? Так ми знайомі тільки 2 місяці…
Попередній її хлопець навіть через 3 роки зустрічей не був готовий до одруження, а тут пропозиція через 2 місяці!
-Ну і що?
“А й справді, ну і що?” – подумала Наталя.
-Ну а як ми будемо жити? І де?
-Жити будемо в місті. Ну а як жити? Просто візьмемо і почнемо жити.., – Федір посміхнувся. – Ти можеш працювати, можеш – не працювати.
-А діти? Ти хочеш дітей?
-Звісно. Як щодо трьох?
-Трьох?! Згодна на двох.
Обидвоє розсміялися.
-Ну що ще? – Федір знизав плечима. – Хлопець я працьовитий. Поличку причепити завжди зможу, і навіть ремонт зробити. Тобі по господарству теж завжди допоможу. Ну так що? Вийдеш?
“Ех, будь що буде. І нехай, що звичайний будівельник,” – зважилася Наталя.
-А якщо вийду?
-А не втечеш?
Наталя одразу згадала історію про його наречену.
-Ні. Не втечу.
-Чудово. Тоді давай вибирати дату весілля…
-Наталя, ось договір з нашим клієнтом. Пам’ятаєш, квартиру його ти здала не так давно.
-Ну?
-Ну ось… Він будує котеджне селище. Як ти любиш – елітне і дороге. Пропонує зайнятися продажами будинків з ділянками. Поїдь, подивися і договір віддай заодно.
-Ну, добре, – сказала Наталя, а сама подумала, що вибору-то у неї і немає. – А коли їхати треба?
-Так прямо зараз можеш.
Наталя домчала туди буквально за 30 хвилин.
“А непогано тут буде жити сім’ям з дітьми. Місце тихе, затишне. Інфраструктура недалеко. Можна і зайнятися продажем…”
-Доброго дня, я до директора. З ріелторського агентства. Передати договір.
-Так, проходите, він вас чекає.
Наталя відкрила двері кабінету і остовпіла. За столом сидів її Федір… Ну точніше майже її Федір. Цей чоловік був в костюмі, а Федора вона ніколи в костюмі не бачила. Та й взагалі не знала – чи є він у нього.
Чоловік щось писав.
-Проходьте, – не піднімаючи очей сказав він голосом Федора.
-Ти?! – тільки й змогла вимовити Наталя. – Я не розумію… Я принесла договір… Ця квартира.. Та, величезна квартира, вона що, твоя? Я завжди думала, що ти звичайний будівельник…
Федір зніяковів.
-Взагалі-то ти ніколи не питала ким я працюю. Ну а квартира – так, моя. Я звичайно знав, що ти – рієлтор, але не думав, що ти працюєш в тій фірмі, в яку я звернувся і навіть не уявляв, що саме ти будеш нею займатися.
-Бачиш, як мало ми знаємо один про одного…
-Ти передумала виходити за мене?
-Ні. Просто подумала, що у нас буде все життя попереду, щоб дізнатися один про одного більше…
