Тітка Тетяна, ледь не плачучи, вийшла з магазину. Сльози заблищали на її очах. Не бажаючи з кимось зустрічатися, вона звернула до річки, через невеликий гай.
А засмутила її розмова з продавчинею в магазині – відомою на все село пліткаркою, Віркою.
– От ти завжди купуєш дорогу ковбасу для свого коханого Борюсика, а він, погулює від тебе! – казала їй Вірка. – Сама бачила, як він до Олени заходив!
– Якої ще Олени? – оторопіла тітка Тетяна.
– А тієї, що біля Сашка Микитенка живе. Блондинка. Фіфа така, – уточнила Вірка.
Тетяна дивилась на продавчиню і не вірила своїм вухам. Тієї ж миті вона вискочила з крамниці.
– Ох і зла ця Вірка, – подумала вона. – Може, набрехала? А якщо ні?
Весь час, що жінка йшла додому, а потім готувала обід, прибирала на подвірʼї, вона думала про слова продавчині. Вона вірила і водночас не вірила їм…
– Господи! Це ж правда! Адже Борюсик, майже кожен вечір, йде з дому на годину або трохи більше! – згадала тітка Тетяна. – Каже що до Сашка, допомогти треба. Зрозуміло тепер, яка це допомога! Ну я тобі влаштую!
Увечері, після вечері, дядько Борис зазбирався.
– Ти куди? – строго запитала чоловіка Тетяна.
– Так, я до Сашка зайду, – очі чоловіка забігали. – У нього машина зламалася, я обіцяв допомогти. Я не довго. Лягай, не чекай на мене…
– Ну-ну! – прошипіла тітка Тетяна.
Коли чоловік вискочив надвір, жінка помчала за ним. Дядько Борис підтюпцем пройшов по дорозі, звернув до будинку Сашка і шмигнув у хвіртку до Оленки.
– Ах ти ж! – сплеснула руками тітка Тетяна. – Та він тобі в батьки годиться! Ну ви зараз отримаєте від мене, закохані! Все життя пам’ятати будете…
Підійшовши до будинку розлучниці, жінка прислухалася. З відчиненого вікна не долинало жодного звуку. Світло було вимкнено.
– Вони заснули, чи що? – здивувалася вона. – Що це за жінка, що мужик з нею заснув?
Тітка Тетяна почала стукати голосно у двері, а потім втекла з двору і причаїлась за хвірткою.
У будинку увімкнулося світло.
– Хто тут?! – Оленка в нічній сорочці, вискочила на вулицю.
З сусідського сараю, що межував з двором суперниці, здалися два чоловічі силуети.
– Олено, що трапилося? – пролунав голос Сашка.
– Ти ціла? – запитав другий чоловік.
Тітка Тетяна ахнула. Вона впізнала цей голос. Жінка озирнулася. Біля хвіртки, за поламаним парканом, тяглася протоптана стежка, прямо до сусіднього сараю…
– Тетяно, а ти чого тут? – підскочив до неї дядько Борис. – Що трапилося?
Вранці наступного дня тітка Тетяна зайшла в магазин.
– Ти чула, що до Оленки хтось вночі ліз? – розповідала продавчиня.
– Що ти вічно пліткуєш?! – розізлилась тітка Тетяна. – Заздриш Оленці, тому й наговорюєш на дівчинку. Краще за якістю товару стеж. Ось напишу скаргу, що прострочений товар продаєш – буде тобі тоді!
Тітка Тетяна вийшла з магазину посміхаючись. Тепер вона точно знала, що її Борюсик їй не зраджує…
