Галя й Таня дружили ще з дитячого садка.
Галі було п’ять років, коли у їхню групу привели худеньку дівчинку з тонкими косичками – Таню.
Вихователі шкодували дівчинку, в їдальні всі намагалися підкласти їй більшу порцію.
Таня часто була слаба. Якось так вийшло, що Галя взяла її під опіку.
Сама вона була міцною і могла навіть хлопчакам дати відкоша. Всі зрозуміли, що чіплятися до Тані не варто.
Дуже часто Таня приходила до подруги в гості, бо жили вони майже поряд.
Сім’я у них була багатодітна та не дуже благополучна. Вони часто змінювали місце проживання, тільки у їхньому селі от затрималися.
А коли останній дитині виповнилося 18 років, батьки зовсім вже почали гульбанити.
Таня була середньою із семи дітей і до цього часу вже працювала після училища.
Повернутись додому вона не могла, вже знала, який спосіб життя ведуть її батьки. Повторення у своєму житті такого вона не хотіла.
Таня познайомилася з хлопцем. Славко був єдиним сином у матері. Вони побралися, і Таня переїхала до них у простору трикімнатну квартиру.
Спочатку все було добре, навіть свекруха не чіплялася, а навпаки хвалила Таню перед Славком.
Але синок її виявився з каверзою. Став пізно повертатись й веселим.
– Та я просто з друзями, – казав він. – Подумаєш.
Після кількох разів мати зізналася Тані, що Славко вже було гульбанив.
– А що ж ви раніше мовчали? – ахнула Таня.
– А навіщо говорити? У вас же ж кохання. Я думала він із тобою ніколи вже не повернеться до цього. От і не заважала вам.
– Треба все говорити! – сказала дівчина. – Ви ж знаєте, які в мене батьки. Я не приховувала. Це погано. Я не хочу жити, як вони.
– Що ж ти тепер і від чоловіка відмовишся? Ти ж чекаєш малюка, тож сиди спокійно. Будемо разом йому допомагати. Тобі все одно нікуди йти.
Таня залишилася, але ніякі процедури Славку не допомагали.
Все повторювалося знову… Він почав все тягнути з дому, і навіть сваритися до матері і Тані.
…Таня народила, але з пологового її ніхто не зустрів. Свекруха бігала в пошуках сина.
Добравшись до квартири, Таня вперлася в замкнені двері.
Таня зателефонувала до своєї шкільної подруги.
– Можеш мене, будь ласка, забрати, – запитала вона Галю. – Моїх немає, ключів немає, я з дитиною біля дверей…
Минуло всього пів години, як з’явилася подруга.
– Чому ти одразу не сказала?! – здивувалась вона. – Треба давно було йти від нього?
– Куди? Ти ж знаєш, що в мене вдома. Практично те саме, що й тут. Тільки тут свекруха завжди при памʼяті…
Галя привезла її до своєї матері.
– У мене речі всі там… – сказала Таня. – Мені б їх забрати…
– Я сама все заберу, просто скажи що і де лежить, бо тебе знову вмовлять залишитися і тій хаті. А краще список напиши.
– Разом поїдьте, а я з малюком посиджу, – сказала мама Галі. – Треба мені «тренування» перед своїми онуками!
– Ти в мене золото, а не мати! – вигукнула Галя, а потім звернулася до Тані. – Дзвони свекрусі. Вдома вона чи ні!
Свекруха була вдома, і дуже незадоволена. Славко спав.
– Ну і що ти вигадала? Куди тобі йти? Кидаєш нас. А може дитина його зупинила б. Він же ж твій чоловік.
– Не вмовляйте її, ви і так їй зіпсували життя, не сказавши про сина! – сказала Галя. – Дитина вже є, а зупинятися він не збирається!
– А тебе не питають! Я з Тетяною розмовляю. І взагалі я заберу малюка.
– Хто вам дасть? Ви вже виховали сина, – знову відповіла Галя за подругу.
– Тебе це не стосується! Не лізь! А ти, Тетяно, з поганої сім’ї. У тебе теж такі звички мають будуть, як і в твої родичів. Батьки гульбанять. Значить, і ти будеш!
– Я не буду. Надивилася вже…
– Будеш! Тож дитині краще буде зі мною. А Славку я допоможу.
– Щось погано віриться, – знову сказала Галя. – Не слухай її, йди збирай речі. Я сама поговорю.
Речі Таня зібрала швидко, але тут Славко прокинувся і поліз із розбірками.
Він казав показати дитину, дати грошей, щоб відсвяткувати народження малюка з друзями і таке інше…
Галя вийшла з кухні, де розмовляла з матір’ю Славка.
– Ану йди звідси! – одразу сказала вона.
– А ти ще хто? – здивувався той.
– Це не має значення! Йди спати. Ми вже їдемо.
– Та скатертиною доріжка!
Чоловік відійшов убік.
Подавати на аліменти було безглуздо. Славко знову ніде не працював…
…Доньці Тетяни, Марічці було п’ятнадцять років, коли їй зателефонувала колишня свекруха. Таня була вже одружена, і жила з чоловіком у великому місті.
– Тетяно, Славка не стало, а я дуже слаба, – сказала вона в слухавку. – Я дала твій телефон, коли мене не стане з тобою зв’яжуться… Недовго мені лишилося. У мене більше нікого немає, окрім тебе…
Таня застигла від почутого. Їй було так жаль жінку, що вона навіть заплакала.
– Ти чого? – запитав її чоловік Петро. – Що трапилося? Батьки дзвонили?
– Та ні, свекруха колишня… – сказала Таня і все розповіла чоловікові.
Вислухавши дружину, Петро порадив їй все таки з’їздити до свекрухи.
Просто так дзвонити ж не буде, значить, вже все, попрощатися треба…
…Таня приїхала. Свекруха лежала на ліжку. Вона дуже здивувалася, бо не очікувала побачити Таню та свою внучку Марічку.
Жінка плакала від радості і просила вибачення за сина та за себе.
Говорила вона мало, та все найголовніше вже було сказано.
Свекруха простягнула Тані якийсь папірець, який вона якраз читала.
Таня глянула на нього й очам своїм не повірила.
Це був заповіт на Таню!
Що вона робитиме з квартирою – це її справа, сказала свекруха…
Увечері свекрухи не стало. Таня зробила все належним чином.
Квартиру вони вирішили продати, а більшу частину грошей перерахували в лікарню діткам.
Не забула Таня відвідати й подругу. Вони й так завжди були на зв’язку, але хотілося побачитися.
Тільки прийшли вони трішки не в той момент… А може, якраз саме в той?
Двері відчинив чоловік Галі. Він був явно веселий.
– А Галя де, запитала Таня.?
– Нема її.
– Я їй дзвонила, вона має бути вдома, ми домовлялися.
З кімнати вийшла Таня.
– Добре, що ви прийшли. Вибач, подруго, я обіцяла тобі зустріч, але не виходить. Давно збиралася піти від чоловіка. Набридли його витівки. Речі зібрала, а він не пускає мене. Добре, що вам відчинив. Та й діти у бабусі…
– А жити де ти будеш?
– Мені тільки треба вийти звідси. Квартиру поки що орендую.
– А якщо він тебе шукатиме?
– Він знає, де була моя стара квартира, але я її продала. Він там тільки може шукати. Я збираюся переїхати.
– Куди?
– Компанія, де я працюю, відкриває філію. Скоро ми будемо з вами сусідами. Від вашого міста близько. Частіше зустрічатимемося. Я хотіла тобі пізніше сказати, але так вийшло. А зараз я вас запрошую у кафе. Ви мене врятували.
– Ми просто прийшли в гості. А от ти врятувала мене тоді, пам’ятаєш? Якби не ти…
Таня із чоловіком повернулися до себе додому. Через два місяці приїхала в гості Галя.
Вони всі разом сиділи і святкували день народження Галі, а ще 37-й рік їхньої дружби.
Просто дружба, просто подруги. На все життя…
