Тетяна Володимирівна мала чудовий настрій. Можливо через те, що її чоловік розбудив сьогодні на півгодини пізніше і сам приготував сніданок, а може через те, що на вулиці вже пахло весною і через сірі хмари вже з самого ранку стало виглядати сонечко, лоскочучи своїми теплими і світячи прямо в очі.
А може й через те й інше разом взяте.
Вона йшла і посміхалася всім перехожим і проїжджаючим повз машинам і деревам і птахам, що пролітали. Як же здорово жити на світі!
Тетяна Володимирівна підійшла до офісної будівлі, відчинила двері та зайшла всередину.
-Привіт, Оленко! – Сказала вона секретарці. Та кивнула.
І Тетяна Володимирівна попрямувала до свого відділу. Вона прочинила двері і побачила, що весь відділ скупчився навколо Віри Андріївни. Вона плакала.
– І що мені робити? – подумала Тетяна. В цей момент двері за її спиною закрилися і всі повернулися до неї.
– Привіт! – тільки й змогла вимовити Тетяна Володимирівна.
Хтось їй кивнув, хтось відповів “привіт”. Всі начебто згадали, що взагалі йде робочий день і почали розходитися по своїх місцях.
Місце Тетяни Володимирівни було поряд із місцем Віри Андріївни. Тому вона вмостилася, ввімкнула комп’ютер і вичікувально подивилася на свою сусідку. Віра Андріївна вдавала, що працює.
-Віра, ну Віра! Що сталося?
-Ой, Таню! Андрій мій вчора привів дівчину свою з нами знайомитись. Ти не уявляеш! Має освіту середню, працює барменом, батька немає, а мати касирки в магазині!
Віра Андріївна затулила обличчя руками. У цей момент Тетяна Володимирівна зрозуміла всю суть проблеми, яку відчувала її колега, а за сумісництвом ще й подруга. Адже і Віра, та її чоловік робили все для свого сина. І водили на гуртки, які він вибирав. І оплачували всіх репетиторів для того, щоб він вступив саме до того інституту, який хотів. І щороку на три тижні виїжджали за кордон, щоб він знав досконало мову. І що? У результаті він знає дві мови, блискуче закінчив школу, сам вступив до інституту, сам успішно навчається там вже на 4 курсі. У нього прекрасні перспективи на майбутнє і ось, будь ласка, знайшов дівчину без освіти … та взагалі без нічого. Звісно, це важко для батьків!
-Ось що? Що він міг знайти у ній? – Закотила очі Віра. – Вони ж такі різні. З нею взагалі нема про що поговорити!
Тетяна зітхнула. Звичайно, вона могла сказати Вірі, що швидше за все вони взагалі ні про що не говорять, але не почала цього робити. Натомість вона запитала:
-Ти дізнавалася, у них все серйозно?
-А як ти думаєш серйозно чи ні раз познайомив із батьками? Мабуть серйозно. Хоча напевно її приваблюють лише його гроші та прописка. Адже вони з матір’ю приїжджі!
Тетяна важко зітхнула і змогла лише простягнути:
-Так…справи…
Зрозуміло, що її прекрасний настрій одразу кудись випарувався.
***
Тетяна Володимирівна задумливо дивилася на телефон. Минуло вже майже півмісяця, а її Юрко так і не подзвонив ні їй, ні батькові. Ось якого сина вони виховали!
– Може зателефонувати самій? Ні…не буду. Я ж сказала, що сама дзвонити не буду, та й Віра сидить поруч…Раптом засмутиться знову.
-Твій як? – Запитала вже Віра, що заспокоєлася.
Тетяна знизала плечима.
-Особисто мій поки ні з ким мене не знайомив, хоч і зустрічається там з кимось…
-Може це і добре, а то як приведе таку ж – без нічого і роби що хочеш.
-Знаєш, – трохи заздрісно сказала Тетяна. – Нехай вже з ким-небудь познайомив би, а то ні разу і ні з ким… Я, чесно сказати, переживаю.
На цей раз Віра Андріївна нічим не могла підбадьорити Тетяну.
***
Ішов час. Віра Андріївна все ходила на роботу чорніше хмари.
-Ти розумієш, Таня, адже я з ним поговорила. Пояснила популярно, що вона йому не пара. Але він все одно з нею! Прямо не знаю, що робити. Як їх розвести. Ех…..була б у тебе донька або в когось із нашого відділу, обов’язково б познайомила. Але у всіх сини.
А Тетяна Володимирівна постійно сумно дивилася на телефон і чекала дзвінка від свого сина і одного разу дочекалася.
-Мамо привіт! – пролунав веселий голос Юри.
-Привіт! – Тетяна Володимирівна ніяк не могла повірити, що син подзвонив їй сам.
-Мамо, завтра чекайте мене в гості.
-Ти серйозно?
-Абсолютно. І я не один, – заявив син.
-А з ким? – здивовано запитала Тетяна Володимирівна.
-З дівчиною звичайно ж! – відповів Юрій.
Тетяна Володимирівна летіла додому, як на крилах.
-Дмитро! Дочекалися! Дмитро! – влетіла додому Тетяна Володимирівна.
-Чого це ми дочекалися? – уточнив її чоловік.
-Син наш завтра приведе свою дівчину знайомитися.
Тетяна Володимирівна побачила, як на обличчі її чоловіка спершу з’явився подив, потім недовіра, а потім радість!
-Здорово! І що нам тепер робити?
-Не знаю… Думаю тортик купити до чаю.
****
Тетяна Володимирівна з цікавістю дивилася на дівчину свого сина. Вона була гарна, навіть надто гарна для її сина.
І що вона знайшла в ньому? Та загалом це не важливо: що знайшла, те знайшла.
-Дмитро! А все-таки наш син вибрав гарну дівчину. Мені вона дуже сподобалась. А головне видно, що сина нашого любить, – Тетяна вирішила поділитися своєю думкою з чоловіком після того, як молоді люди від них пішли.
-Згоден, – відповів чоловік, але якось надто сухо.
-А що не так, Дмитро? – Тетяна знала свого чоловіка, як облупленого і зрозуміла, що він щось знає, чого вона не знає.
-Так… не хочу про це говорити.., – протяг чоловік.
-Дмитро! Ну, я ж мати! Що сталося?
Тетяна згадала, що чоловік говорив про щось із сином наодинці і зрозуміла, що мабуть розмова була не дуже приємна для батька.
– Не знаю як тобі сказати… Загалом мені теж сподобалася дівчина нашого Юри і я сказав йому про це.
-Ну і?
-А він мені відповів, що вона непогана, але хоче знайти краще.
-Я не зрозуміла… Вони ж з’їхалися… значить плани серйозні. Він навіть із нами її познайомив!
Діма зітхнув:
-Ну так, познайомив. Я теж йому вказав на це. А він мені відповів, що познайомив тільки тому, що сама попросила його зробити це. Ось так!
Тетяна сиділа навпроти Діми і плескала очима.
-Ну як таке можливо?! Так не можна! – Вигукнула Тетяна і схопилася зі стільця і стала міряти кухню кроками.
-Таня, я не знаю.
-Ти тільки уяви. Вона думає, що він ставиться до неї серйозно і що рано чи пізно вони одружаться, а він ні! Вона просто втрачає час з ним … Просто втрачає час …
-Таня, ну а що ми можемо зробити? Так, мені теж це все не подобається, але все ж таки це його життя. Я думаю, що не треба втручатися.
***
-Та як це не треба втручатися?! – Віра сплеснула руками, коли Тетяна все розповіла їй. – Як це пустити все на самоплив? Дівчинку шкода. Він підпудрить їй голову і кине. Скільки часу вона потім відновлюватиметься? Сама знаєш, будь-який розрив стосунків – це дуже важко, навіть якщо пішла ти сама.
-Ну не знаю……
-А що ти не знаєш? Нехай краще раніше дізнається, що твій Юрко не бачить її як дружину, ніж пізніше. А дівчинка хоч гарна?
Тетяна Володимирівна лише важко зітхнула:
-Хороша, Віра, дуже хороша.
-Ех, і чому ж моєму Андрію хороші не трапляються.
****
Тетяна Володимирівна сумувала. Їй буквально все не влаштовувало: ні чоловік, ні робота, ні син, ні погода за вікном. Хоча за вікном було дуже непогано. Давно вже минула весна, промайнуло літо і настала золота осінь.
-Таня, ну що ти переживаєш? – запитувала Віра Андріївна. – На тобі обличчя немає. Ти завжди незадоволена. Зрештою, якщо ти вважаєш, що вона має знати, що твій син її не любить, то скажи їй про це!
-Ну як я скажу, Віро? Як?
-Ти знаєш її телефон? – Запитала Віра Андріївна.
-Ні, – Тетяна заперечливо похитала головою.
-А Де вона працює знаєш? – Знову поцікавилася Віра.
-Ні. Але я знаю, що вона повертається близько 7 години вечора.
-Ха! Усі повертаються близько 7 години вечора. Прямо Америку відкрила! – Усміхнулася Віра, а потім додала. – Ну ось, їдь до їхнього будинку на таксі і як побачиш, що вона підходить до під’їзду, перехопи та поговори.
– Ой! – Віра закотила очі. – Невже всього тебе вчити треба?
-Я подумаю, – сказала Тетяна.
****
Тетяна сиділа в таксі і пильно дивилася на під’їзд. Вона чекала вже 40 хвилин, але дівчина її сина так і не з’явилася.
-Так Скільки стояти ще будемо? – невдоволено спитав таксист.
“Тобі яка справа? Все заплачено!” – хотіла відповісти Тетяна, але стрималася і натомість сказала:
-Поки що потрібна мені людина не з’явилася.
Пройшло ще 5 хвилин і нарешті вона побачила ту, на яку чекала, але не одну, а зі своїм сином. Вони йшли, трималися за руки і весело балакали. Тані здалося, що в обох очах світиться кохання. І вона відразу згадала, що її чоловік учора сказав, що йому завжди подобалися блондинки з блакитними очима, а одружився він з нею, Тані, у якої очі карі, та й взагалі вона шатенка…..і все тому, що зрозумів, що саме Таня – це його людина.
“Хм …. а може і правда не треба втручатися?” – подумала Таня.
Раптом він насправді любить свою дівчину. Просто не здогадується про це, але це обов’язково зрозуміє. Але зрозуміє не прямо зараз, а трохи пізніше …. А я візьму і зруйную зараз це їхнє майбутнє щастя, сказавши, що у мого сина немає до неї кохання ….. Або може син захотів похвалитися перед батьком – мовляв он скільки дівчат у мене! Захочу – знайду іншу. Але насправді ніяка інша йому не потрібна…
Таня бачила, як її Юра зі своєю подругою зайшли до під’їзду і за ними зачинилися двері.
“Нехай у них все буде чудово,” – подумала Таня і послала їм подумки багато, багато кохання.
-Ну все, поїхали, – сказала вона таксисту і назвала свою адресу.
Таксист завів машину і вони не поспішаючи поїхали.
***
-Мама привіт! – Тетяна Володимирівна була на роботі, коли зателефонував її син.
-Привіт! – відповіла вона.- Мамо, ми завтра ввечері зайдемо до вас у гості.
-Добре, – сказала Тетяна Володимирівна. – Будемо чекати. А ввечері її зустрів радісний чоловік.
-Ну що, дзвонив тобі Юрко? – одразу запитав він.
-Телефонував. А що це ти так загадково посміхаєшся? – Запитала Тетяна.
-Я?! Він же тобі сказав навіщо вони прийдуть до нас?
-Взагалі то ні. А навіщо?
-Що не сказав? Просто він мене просив не говорити тобі.
-Правда не сказав…. А що трапилося? – Захвилювалася Тетяна. – Невже вони одружуються?
-Одружуються? Скоріше так ніж ні. Але в них інший сюрприз, – заінтригував чоловік.
-Інший? – Розчаровано протягнула Тетяна. – Ну який же?
-Такий. Ти скоро станеш бабусею! Ну а я – дідусем. Тільки чур я тобі нічого не говорив.
– І все-таки справді не треба було втручатися”, – подумала Тетяна Володимирівна і заплакала. Ну звісно ж від щастя.
