Таня була хорошою дружиною, матір’ю й хазяйкою. Та й заробляла Таня теж добре.
Але ось її чоловік Андрій так уже не вважав. Раніше все його влаштовувало, але час іде і люди змінюються.
Андрію останнім часом не щастило. Спершу у нього сталися серйозні проблеми з машиною.
Якось недолуго все вийшло. Їхав дорогою і опинився на узбіччі… Дівчина, яка з ним їхала опинилась в лікарні.
Приховував він все від Тані до останнього моменту, але вона сама про все дізналася.
Майже одразу після цього Андрія звільнили. Тані він сказав, що це було скорочення, але виною всьому була та сама дівчина з його авто.
Це була дочка керівника компанії, де він працював.
І більше того у Андрія з нею був роман!
Андрій чомусь злякався після того, що сталось і вирішив розійтися з нею, а в результаті його звільнили.
Дівчина пообіцяла зіпсувати йому життя…
…Таня про все дізналася, але вирішила почекати. Суперниці начебто вже нема, а залишати дітей без батька не хочеться.
Можливо, Таня й вибачила б з часом чоловіка, але Андрій почав докоряти їй в тому, чого навіть не було.
– Чому ти не співчуваєш мені? – запитував він.
– Чому ж, співчуваю, – здивовано відповідала Таня.
– Ти перестала звертати на мене увагу!
– Так? Я й не помітила…
– А у дітей як справи?
– А ти сам спитай.
– А ти не знаєш?! Ти не цікавишся їхнім навчанням?!
– Вони вже досить великі, щоб контролювати їх у всьому, – спокійно сказали жінка.
– Що ти за матір така! – не вгавав Андрій. – Доведеться мені самому з ними поговорити.
– Ну, поговори.
– Ти так спокійно кажеш про це?
– Я знаю, що у них все добре.
– А ось ми зараз все й дізнаємось!
Діти зробили великі очі батьку і промовчали. Не звикли вони до його уваги.
– Що відбувається, дружино? Що з дітьми? А з тобою? Ти мене розлюбила?
Таня вирішила промовчати, нехай ще подумає над своєю поведінкою. А в Андрія скінчився терпець.
– Якщо так, то я тебе не тримаю! Мати ти нікудишня, дітей не виховуєш. Я їх перевиховаю, вони як шовкові будуть. А то вигадали – батькові не відповідають!
– Чудово.
– Що чудово?
– Все, що ти сказав.
Таня пішла у кімнату, дістала валізу і почала збирати речі.
Дітей вона вже попередила, що має чергове відрядження.
Вони звикли і чудово справлялися без неї протягом двох, а іноді й трьох днів.
Таня поїхала, і Андрій подумав, що назавжди. Спочатку він тішився. Потім задумався. Треба подати на аліменти, дітей тепер виховуватиме він.
Вона втекла, отже, нехай платить!
Зарплата у неї хороша. А в майбутньому й батьківських прав позбавити.
А ось що з квартирою робити він не знав. Вона хоч і в шлюбі купувалася, але майже вся належить Тані. Його лише мала частина.
Вихід він знайшов – хай усе перепише дітей.
Андрій вирішив зателефонувати дружині і обговорити це, але її телефон був недоступний.
– Ось вона яка мати, одразу себе показала! Треба діяти, – подумав він, і вирішив почати вранці.
Оскільки він тимчасово не працював, то вранці і здійснив задумане. Тепер залишається тільки чекати на суд…
…Таня з’явилася через три дні. Вона вже знала, що Андрій подав на аліменти.
– Дивно, що на розлучення не подав, – подумала Тетяна.
– А ти чого приїхала? – запитав з порога чоловік.
– Речі зібрати, – спокійно відповіла Тетяна.
– Ну, бери збирай! – гордовито дозволив Андрій. – Поговоримо ми з тобою, Тетяно, потім. Треба з квартирою вирішити всі питання.
– Звісно ж вирішимо, – спокійно відповіла Таня.
Вона пішла в кімнату і довго складала там речі. А потім пішла готувати вечерю.
Тетяна для себе вже все вирішила…
Через якийсь час з кімнати пролунав голос Андрія.
– Що це таке робиться, люди добрі?! – галасував він. – Де мій одяг? У мене завтра співбесіда. Тетяно!
– Що таке? – Тетяна зайшла в кімнату.
– Я весь мокрий, з душу тільки вийшов, принеси одяг! – роздратовано сказав Андрій. – Чому у шафі нічого немає? Де хоча б рушники?
Тетяна глянула на чоловіка і вказала кудись у куток.
– Так он же ж все, – сказала вона.
Андрій глянув туди й застиг від побаченого.
– Твої речі у валізах, Андрію. Чому ти вирішив, що піти повинна я? І на аліменти встиг подати. Я була, як завжди, у відрядженні. Чи ти забув, яка у мене робота? У дітей ти спитав, з ким вони хочуть жити? А їм уже 13 та 16, якщо ти пам’ятаєш. Запитаєш їх, чи сам підеш.
– То ти все знаєш?
– Я знаю взагалі все про тебе. Про машину, коханку, роботу і про аліменти врешті-решт… Поспішай, валіза чекає.
Андрій зрозумів, що йому вкотре не пощастило. Тетяна йому нічого не пробачить.
Він одягнувся і тихо вийшов, прихопивши валізу.
Тетяна подала на розлучення, на аліменти.
Гроші за свою частинку квартири Андрій отримав, але одразу віддав їх у рахунок аліментів дітям.
Хоч щось добре зробив…
