Тетяна прокинулася, приготувала сніданок і сіла за стіл.
Вона замислилася, плануючи свій вихідний, як раптом пролунав дзвінок у двері.
-Дивно, – подумала вона. – Племінники сьогодні до мене не збиралися… Сестра Галя теж… Хто б це міг бути?
Вона поклала бутерброд на тарілку і пішла відкривати двері.
Коли двері відчинилися, Тетяна не повірила своїм очам.
На порозі із сумками в руках стояв її колишній чоловік Ігор…
Вони розлучилися понад двадцять років тому. Спільне життя не склалося. Обоє втомилися від брехні, сліз та постійних сварок.
Ігор знайшов іншу жінку і переїхав до неї. Вона ще й при тому всьому була на останньому місяці вагітності…
Їхній дочці Олі виповнилося десять років, коли вони спокійно оформили розлучення. Ніхто з них не хотів зберігати сім’ю – не було ні жодного бажання, ні сил.
У новій сім’ї в Ігоря також народилася дівчинка.
Минали роки. Дочка Оля давно виросла, поїхала в інше місто і вийшла там заміж. Тепер у неї своя першокласниця дочка.
Важко Тетяні було одній виховувати доньку. Але жінка старалася як могла. Чоловік, звісно, висилав мізерні аліменти. Та цього ледь вистачало.
Десять років тому Оля зустрілася зі своєю зведеною сестрою. Вона тоді приїхала до матері, а тут раптом прийшов батько і вирішив познайомити сестер. День пройшов спокійно та навіть приємно.
Пізніше ввечері дочка розповідала матері:
-Весела дівчинка, – посміхнулась вона. – Схоже, що дуже любить батька… Нашого батька. Цілий день тримала його за руку.
На цьому все спілкування родичів і закінчилося. Оля поїхала, а Тетяна Павлівна поринула у робочі будні…
…Зараз, розгублено дивлячись на Ігоря, Тетяна здивувалася.
-Ти чого тут? Навіщо? – запитала вона дивлячись на сумки з речами. – Що тобі потрібно?
-Ну, по-перше, привіт! – посміхнувся Ігор. – А по-друге, я повернувся… У сенсі не до тебе, а до себе. Це ж і моя квартира теж. Я тут прописаний і маю повне право тут жити!
-Ігор, що тобі треба? – розізлилась Тетяна. – Іди до себе! Або… Ти, що розлучився?
Чоловік винувато посміхнувся і розвів руками, а Тетяна машинально відійшла вбік, пропускаючи його у квартиру.
-Розумієш, ми вже чотири роки, як розлучилися, – почав він, заносячи сумки. – Я весь цей час жив в орендованій квартирі… Останнім часом грошей немає. От і довелося повернутися. Якби я міг, то не прийшов би. Мені справді просто більше йти нікуди…
Такого повороту у своєму житті Тетяна не очікувала. Ігор розмістився у маленькій кімнаті, а господиня у залі.
Тетяна за характером м’яка і поступлива людина, але і їй прийняти життя в новій якості було не просто.
-Стільки років жила сама собі господаркою, – бурчала вона про себе. – У гості приходили друзі та рідня, а тепер – «Привіт!». – Що робити, поняття не маю.
Вони розібрались із побутовими питаннями – які продукти в холодильнику чиї, черговість прання, прибирання, закупівлі продуктів, миття у ванній. Але головне питання залишалося відкритим – що далі?
Якщо раніше, Тетяна втомлена після роботи, поспішала додому відпочити, то тепер там їй було незатишно.
Наростала втома і роздратування.
Ігор поводиться, як квартирант: йшов і приходив у зручний для нього час.
Міг повернутися о третій ночі, а міг і зовсім не прийти ночувати.
Тетяна зрозуміла за поведінкою, що він в активному пошуку нової жінки.
До втоми та роздратування додалися образи.
Тетяна все менше бувала вдома, щоб не бачити його. Затримувалася до ночі на роботі.
На вихідні вона йшла на весь день, то по магазинах, то в гості до сестри або племінників, то просто гуляла містом. Бажання бути вдома не було зовсім.
Минули Новорічні вихідні. Тетяна всі свята була у родичів, а Ігор у своєї матері.
Квартира спорожніла. Але потім настали трудові будні, і все почалося, як раніше.
Повернувшись пізно з роботи, Тетяна побачила, що Ігоря ще немає. Жінка зраділа. Прийняла ванну і спокійно повечерявши, лягла спати.
Далеко за північ голосно гримнули вхідні двері.
-З’явився! – сердито подумала Тетяна. – Гуляє, як молодий. Ну ну!
Потім у коридорі знову щось гримнуло.
-Точно гульбанив, чи що? – подумала вона. – Тільки цього мені ще не вистачало.
Повз її диван, повільно, пройшов у свою кімнату Ігор.
Тільки-но все вона заснула, як пролунав дивний шум.
Тетяна прокинулася. Прислухалася. За стіною було чути дивні звуки: якесь шарудіння і мугикання.
З хвилину вона лежала, розмірковуючи, що робити.
-А що, якщо йому недобре? – подумала вона. – Треба піти глянути…
Таня встала і обережно підійшла до дверей. Постукала. Не дочекавшись відповіді, вона зазирнула в кімнату.
Ігор лежав на ліжку і перевертався з боку на бік.
Тетяна підійшла ближче і приклала руку до його чола.
-Заслаб! – зітхнула вона і викликала «швидку».
Тетяна так і не заснула, а вранці відпросилася на роботі.
Слабий Ігор був довго. Тетяна за ним доглядала.
За той час вона помітила, що вони ніби як трохи зблизилися. Пройшло роздратування. Доглядаючи, за колись близькою людиною, вона зрозуміла, що колишні образи кудись пішли.
Після того, як Ігор став на ноги, стосунки у них стали, як у добрих сусідів, але не більше.
Пройшла довга зима і почалася сонячна весна.
Повертаючись якось увечері після роботи і підходячи вже до будинку, Тетяна не помітила неглибоку ямку на тротуарі. Темно. Навколо нікого.
Вона не могла навіть піднятися.
Раптом, біля її під’їзду з’явився чоловічий силует. Тетяні стало ніяково. Чоловік швидко підійшов.
-Таню, ти? – запитав, здивовано Ігор. – Що трапилося? Що з тобою?
-Та ось, – показала вона на ногу.
-Ясно… Давай допоможу.
Він взяв її на руки, поніс додому і викликав швидку.
Вони помінялися місцями. Тепер Ігор доглядав Таню.
Він старанно прибирав у квартирі і готував їсти. Цей місяць вони знову, як у юності стали ближчими один до одного. Турбота Ігоря нагадала їй про ті щасливі моменти у її житті, про які вона всі ці роки намагалася забути.
Нарешті все минулося…
Тетяна тепер чомусь більше не затримувалася на роботі, а прямо летіла додому.
Вона бачила, що Ігор став набагато уважнішим до неї, але не хотіла навіть думати про спільне життя.
На ювілей Тетяни у квартирі зібралася вся рідня та подруги. Ігор подарував їй величезний букет. Після довгого застілля, коли гості пішли, він допоміг їй прибрати посуд зі столу. Коли все було вимито і розставлено по місцях, Ігор раптом сказав:
-Таню, сядь! Нам потрібно поговорити.
Ігор, взяв її за руку.
Тетяна сіла, не розуміючи, що він вигадав.
-Може квартиру знайшов? – подумала вона. – Хоче переїхати? Так, нехай їде.
-Я розумію, що ти не готова зараз відповісти на мою пропозицію… – почав він.
Тетяна занервувала:
-Що ж це він хоче продати свою частку квартири? Але я не маю грошей… Невже знайшов покупця… І що робити?
-Таня, давай спробуємо почати все спочатку… – продовжував Ігор. – Виходь за мене заміж. Ось!
Він дістав з кишені штанів обручку і простяг їй. Тетяна здивовано дивилася то на нього, то на обручку і тільки кліпала очима.
Він одягнув обручку їй на палець.
-Дивись! Якраз, – сказав він. – Ну що, згодна? Або треба подумати ще…
По щоках Тані потекли сльози.
Ігор обійняв її.
-Ну ну! – погладив він її по голові. – Чого ти? Все буде у нас добре! Я впевнений! Адже не випадково доля нас звела знову…
Тетяна не слухала. Вона уткнулася в його тепле плече і посміхалася.
Їй було так спокійно і легко, як ніколи в житті…
