Тетяна пекла домашній хліб, як раптом у двері постукали.
-Мамо, познайомся. Це Жанна, моя наречена, – на порозі стояв її син Ігор і посміхався.
Тетяна глянула на дівчину і ахнула!
Коли син два дні тому повідомив про свій приїзд і ще й не один, Тетяна дуже зраділа.
Хлопцю вже під тридцять, пора і сім’ю заводити. Вона уявляла собі скромну дівчину, з довгим волоссям і звичайною зовнішності.
Але щоб аж так?! Ледь не два метри зростом. Спідниця коротка. А туфлі? Таких Тетяна ще не бачила. Величезний підбір. І ще величезна валіза…
-Ну, привіт, – сказала Тетяна. – Петре, ходи сюди! – гукнула вона.
-Ігорчик наш наречену привіз. Іди знайомитись
Петро вийшов у домашній піжамі. Він побачив Жанну і відкрив рота від здивування.
-Здрастуйте, – квапливо сказав він і побіг назад переодягатися.
Він вийшов у новому спортивному костюмі.
Тетяна зиркнула на нього з-під лоба.
-Вибачте мені, дівчино, що в такому вигляді вийшов, – діловито заспівав він. – Давайте валізу, у хату занесу. Проходьте, не соромтеся.
Жанна обережно піднялася по сходинкам ґанку і зайшла до хати.
А тим часом Тетяна зашепотіла синові на вухо:
-Ти кого привіз? Це що за вигляд?
Ігор засміявся:
-Ти звикнеш. Це вона на вигляд така. А насправді добра і чуйна. Ось побачиш, – і теж зайшов до хати.
Тетяна перехрестилася.
-Ох, ти Боже мій, оце подаруночок, – і поспішила слідом.
Чоловіки про щось шепотілися за столом. А Жанна в їхній з Петром кімнаті розкладала речі.
Тетяна з подивом дивилася, як з валізи вона діставала капелюшки, купальники, сарафани.
-Це що? – підняла двома пальцями якісь мотузочки Тетяна.
-Це така… білизна. – Хочете подарую вам. У мене нові є – запропонувала Жанна.
-Ні, дякую, – буркнула вона.
-А я не зрозуміла, а що ти в нашій з чоловіком кімнаті робиш? – запитала Тетяна.
-Так в Ігоря місця мало, а у вас багато. Дядько Петро дозволив. Каже, що ви посунетеся, – весело відповіла Жанна.
-Значить, дядько Петро? Ну-ну, – сказала Тетяна і вийшла з кімнати.
Вона взяла Петра за руку і повела надвір.
-Ти що зовсім, чи що? Нашу кімнату віддав? Спати будеш на дивані, зрозумів? Гостинний ти мій! – казала вона чоловікові.
Раптом почулося мукання корівки.
-Ой! – заметушилась Тетяна. – Через вас Сніжинку не подоїла, – сказала вона і пішла у сарай.
Тут і Жанна вийшла з хати.
-А можна мені? – раптом запитала вона. – Я корівку ніколи не доїла…
Тетяна посміхнулася.
-У цьому? – і красномовно оглянула дівчину.
-Я зараз! – сказала дівчина і побігла в хату.
Через пару хвилин вона зʼявилася у коротких шортах і футболці.
Тетяна зітхнула.
-Ну, ходи, спробуй, – сказала вона. – Тільки хустку одягни.
-А може капелюшок? – прощебетала Жанна. – У мене є. Такий гарний, з фруктами намальованими.
Тетяна пирхнула.
-Хустку на голову і йди. Придумала теж, капелюшок…
Тетяна завела її в сарай.
-Ось відро. А я піду сніданок приготую, – наказала вона.
Минуло півгодини, а Жанни все не було. Тетяна накрила на стіл і пішла в хлів.
Вона зайшла, стала на порозі. І раптом розсміялася.
Кудлата Жанна з хусткою набік, ходила навколо корови і заглядала то з одного боку, то з іншого і бурмотіла щось собі під ніс.
Тетяна насміявшись досхочу, нарешті наочно показала, як треба доїти.
Жанна тільки охала.
-Ну треба ж… А я скрізь подивилася…
Після сніданку Жанна вирішила позасмагати.
Розстелила покривало, начепила купальник, лягла.
Тиждень Тетяна просила чоловіка викосити траву біля паркану, а той все відмовлявся. А тут прямо, як зразковий господар узявся за косу.
-Жанночко, не допоможеш мені малину зібрати? – єлейним голоском запитала Тетяна. – Варення потім зваримо, компот.
-Звичайно, тітко Таня, – погодилась та.
Пішли вони в малинник, Тетяна дала дівчині банку. Та з старанністю почала збирати ягоди. І тут раптом Тетяну гукнула сусідка.
З годину напевно проговорили. Тетяна журилася, що не про таку невістки мріяла. На що сусідка резонно сказала, що рано ще оцінювати. Треба час. Познайомитися поближче.
Нарешті Тетяна повернулася в садок. А там нема нікого!
-Жанно, ти де? – гукнула вона.
-Тут, – почулося з кропиви й лопухів.
І невдовзі зʼявилася дівчина. Волосся стирчить, вся в реп’яхах.
-Ти чого туди полізла? – здивувалась Тетяна. – Там не наша ділянка. Будинок там занедбаний…
-Зате там ягоди великі, – сказала дівчина і з гордістю показала повну банку.
-Ох, ти, Господи. У тебе ж реп’яхи по всьому волоссю. Пішли хоч позабираю гребінцем…
Сіли вони на ґанок. Тетяна прибирає колючки і потихеньку випитує про все Жанну.
Та нехитро все розповідала.
-Та я з бабусею жила. Батьки, весь час десь у відрядженнях були. А потім їх не стало…
Коли школу закінчила і бабусі не стало.
Я пішла працювати. І офіціанткою була і посуд мила.
Поки мене до модельної агенції не покликали.
Але мені там не подобається.
Коли з Ігорем познайомилася, він запропонував мені у них в офісі каву розносити. Ось там добре. Всі привітні…
…Увечері всі сиділи в літній кухні і пили чай.
-Тітко Таня, а ви навчите мене всьому, що вмієте? У вас так тут красиво і так спокійно… – сказала Жанна.
Тетяна підморгнула синові.
-А заміж за мого синочка підеш?
Жанна почервоніла.
-Так він і не кликав…
Ігор зареготав.
-Хитра ти, мамо. Попарубкувати схоже не даси!
-Тетяна фиркнула.
-Годі вже, погуляв. Дивись, Жанно, не покличе за дружину, приїжджай до нас. Я тобі хорошого чоловіка знайду!
-Дякую, тітко Таня, але я вашого Ігоря люблю, – засміялася Жанна.
Через пів року молодята одружилися. А згодом Жанна шепнула Тетяні, що та скоро стане бабусею…
Тож не можна оцінювати людей за зовнішнім виглядом.
Можна хорошу людину прогледіти…
