Тетяна приїхала жити до бабусі після закінчення технікуму.
З мамою стосунки у неї розладналися рівно відколи вона вийшла заміж за Олексія, не запитавши Тетяну.
Хороша людина Олексій Данилович, добрий, ввічливий, але… Не батько.
Хіба ж заміниш улюбленого батька якимось вусатим мужиком, хай і в кашеміровому пальто?
Та ніколи!
От Тетяна й вирішила поїхати до бабусі.
Нехай мама сама й живе з вусанем у кашеміровому пальто, якщо він їй дорожчий… Знайдуться люди, кому вона ще потрібна. Бабуся, наприклад…
Олена Сергіївна нічого проти переїзду внучки не мала.
Дівчина, хоч і з характером, а своя, як то кажуть, рідна.
У їхній родині всі жінки такі – принципові та незалежні.
Одне погано, бабуся майже не чула.
-Нареченого тобі треба хорошого, – якось сказала Олена Сергіївна.
-А як зрозуміти, хороший він, чи ні? – покрикувала Таня до бабусі.
-Ой! Ну способів повно. Ти їх приводь, а я підкажу, хороший жених, чи ні.
-А мамин чоловік хороший? – запитала Таня.
Бабуся з добротою в очах глянула на неї й сказала:
-Ну, невісточка моя аж сяє, – значить хороший!
-Бабусю, а не прикро тобі, що вона сина твого зрадила, і пішла за цього вусатого?
-Не говори нісенітниці! Чоловіка не стало і жінка має доживати свої дні сама. Хіба це правильно?
-Бабусю, але коли дідуся не стало, ти заміж не вийшла більше?
-Так мені скільки років було? Шістдесят вісім! Який мені вже дід? Я не хочу ні під кого підлаштовуватися. А твоя мама ще молода.
-Захищаєш її…
-Ну а що. Вона мені, як дочка. Ось, якби вона не взяла цього вусаня, зробила б безглуздо. Ти ж заміж вийдеш, маму залишиш. А вона свої останні роки змарнує…
Таня довго думала над словами бабусі. Але не могла якось безумовно їх прийняти.
Усередині був протест, який незрозуміло звідки ріс.
Гаразд, час покаже. А поки що… До неї завтра прийде колишній однокласник, Микита.
Він ніби й хороший, спокійний і гарний. Подивимося, що скаже бабуся…
…І ось, прийшов Микита.
Він подивився в дзеркало, підправив зачіску, не відводячи від себе очей, поводив щоками, молодцювато примружився. Гарний!
Модний, звужені штани, гарна фігура.
-Здрастуйте, – привітався він із бабусею.
Та нічого не почула у своєму кріслі.
-Проходь, Микито, на кухню, – привітно сказала Таня. – Давай, чаю зроблю.
Микита тільки-но сів на табуретку, як до нього на коліна прийшла кішка.
-Ой, – скривився він. – А як би її прибрати? Я їх не переношу.
-Так? Ну гаразд… – Таня віднесла кішку до бабусі.
Та, здавалося, спить у кріслі-гойдалці.
-А я на роботу влаштовуюсь, Микито, – почала з усмішкою розповідати Таня.
-… Я тільки зі спортзалу прийшов, – зупинив її Микита. – Силові навантаження застосовував! Ось помацай біцепси!
Таня несміливо торкнулася його руки.
-Ух ти! Класно! Які тверді! А хочеш тепер знати, куди я влаштовуюсь?
-Так звісно. Зараз, розкажу тільки! Я такі протеїни собі замовив! Порошкові. Фігура формується “на раз”!
Тут у Микити задзвонив телефон.
-Вже привезли? Так швидко? Ну гаразд, біжу!
Він квапливо допив чай і підвівся з місця, струшуючи зі штанів шерсть.
-Ну, я пішов, мені посилка прийшла!
-Іди.
…Таня зайшла у кімнату.
-Бабуся, ти спала?
-Не спала. Суть зрозуміла.
-Любить він тільки себе, і так завжди буде? – зробила висновок Таня.
-Правильно. А ось Олексій Данилович не такий, – сказала бабуся, і вичікувально подивилася на онучку.
-А до чого тут мамин чоловік? – запитала Таня.
-А при тому. Ти зараз дай відповідь на запитання, воно буде просте, але, відповісти на нього складно! Ти мамі щастя бажаєш?
Тут Таня застигла! Їй у квітні двадцять, а вона не може однозначно відповісти! У п’ять років би впоралася краще…
-Так, напевно, все-таки, бажаю.
-Дякую тобі за сумніви. Ти не відповіла бездумно, як діти малі, а дала доросла відповідь, – задоволено кивнула бабуся. – А знаєш, чим відрізняється Микита від Олексія Даниловича?
-Ой, та багато чим!
-Чим? – хитро запитала бабуся.
-Ну… Мамин чоловік дорослий, гроші заробляє…
-Все не те ти кажеш! Ще думай!
-Він надійний?
-Це так. Але головна його риса яка?
-До мами добре ставиться?
-Душевність! Він не тільки любить маму, він полюбив і тебе. Всією душею! Хоча, тебе любити нема за що.
-Бабусю! – обурилася Таня. – Чому мене нема за що любити?
-Йому – нема за що, – твердо сказала Олена Сергіївна. – Ти погана, через тебе зараз мама переживає, і, значить, ходить по будинку сумна, а він все це бачить, і вплинути на ситуацію не може.
А ще ти – нерозумна.
Як тобі могло здатися, що цей бездушний Микита гідний тебе? Як вусатому тебе любити, якщо ти головного в людях не бачиш?
Таня ображено засопіла.
-Я Микиту просто привела, щоб ти підказала… Нормальний він, чи ні. А ти мене одразу таке…
-Не ображайся на мене, Таня. – Є в тебе і гарна якість. Ти мені щойно сказала, що бажаєш мамі щастя, тому – ти не безнадійна.
-Бабусю, ти мене що, вже виставляєш?
-Ще чого! Розбіжності – це ще не привід виставляти рідну онучку! Поки нормального нареченого мені не покажеш, я не вважатиму тебе влаштованою в житті.
Тані вже хотілося самій піти від бабусі! Прийшла до неї жалітися, а тут тільки й знай, захищайся!
-Потрібен хлопець, який буде розумнішим за вас двох. І, головне, душевний, – безапеляційно заявила Олена Сергіївна.
…Того дня Таня зателефонувала мамі сама. Відчула потребу. На тлі бабусі, мама здалася їй найм’якшою людиною у світі.
Як та зраділа! А Тані стало приємно, що її дзвінок так на маму подіяв!
Вони вперше за довгий час поговорили без докорів та невдоволення. Як друзі.
Нічого, люба моя, – думала тим часом бабуся. – Скоро я приведу тебе в норму! Зрозумієш все.
…Таня познайомилася з Мишком.
Привела його на оглядини, тільки він, ясна річ, про це не здогадувався.
Бабуся сиділа у своєму кріслі і спостерігала. Краєчком ока.
Мишко одразу сподобався Олені Сергіївні, як тільки роззувся.
Кішку погладив, прийшов у гості не з порожніми руками, а для бабусі це мало мало вирішальне значення!
Дзеркала не помітив, слухав розповіді Тані, а йдучи, попрощався з бабусею і навіть трохи з нею поговорив.
…Таня вийшла на роботу у поліклініку.
Вона зустрічалася з Мишком, який незмінно питав про здоров’я бабусі.
…Таня змінилася. Стала м’якшою, ніжнішою, дбайливішою, жіночнішою.
-Ось, що робить з людиною кохання, – вирішила Олена Сергіївна і запросила в гості маму Тані й вусаня!
…Таня з Михайлом сиділи на кухні після роботи й вечеряли. Бабуся сиділа з ними і пила чай з цукерками.
Раптом у двері подзвонили.
-І хто ж це до нас завітав? – здивовано запитала Таня.
-Ааа! Так це ж гості, – буденно махнула рукою бабуся, підсунулась ближче і щось прошепотіла їм обом на вухо.
Таня застигла з вилкою в руках, а Михайло аж соком поперхнувся.
-Бабусю! І ти мовчала? – тільки й сказала Тетяна.
-Ну а що. У тебе й поведінка природніша буде, – сказала вона. – Ну, мабуть, відкрий піди, чи що.
-Здрастуйте, рідні! – зустріла бабуся батьків Тетяни. – О, торт принесли? Олексію, який ви молодець! Не люблю, коли з пустими руками в гості ходять!
А ми на вас так чекали, особливо, Тетяна, правда, вона у нас стримана, емоцій не показувала! Проходьте! У нас тут і Мишко прийшов, всі в зборі! – примовляла бабуся.
Після цього вона кудись зникла, пішла, напевно, у своє улюблене крісло, щоб нікому не заважати.
Таня обійняла маму й вусаня.
-Я так сумувала!
-І ми теж! – відповіла мама. – От якби ти повернулася додому… Добре було б. Так, Олексію?
-Так, будь ласка, повернися додому! – попросив він.
-Але…
-Не хочеш? – похитала головою мама.
-Та не в тому річ. Хочу. Мені важливе мамине щастя…
-Правда? – у мами виступили сльози. – Це ти мамине щастя, Тетянко!
-Дякую, мамо. Тільки як же я бабусю залишу? Вона ж зовсім не чує.
-Дурниці, – відповіла бабуся звідкись здалеку. – Я давно апарата маю.
-Що? Бабусю! То ти мене обманювала? – закричала Таня.
-Ну, чому одразу, обманювала? Просто спочатку не хотіла слухати твої нісенітниці. От і виймала апарати! А зараз бачу, ти готова повернутись у світ хороших людей. Душевних. Так, щастячко ти мамине?
