Тетяна займалася пранням, як раптом задзвонив телефон. Вона взяла слухавку. Це була її подруга Люба.
-Таня, привіт! Ти зайнята? – запитала вона.
-Привіт, Люба. Та от прання тут у мене…
-Таня, збирайся швидше! Залиш своє прання і пішли!
-Навіщо?
-Від Марійки Борька пішов. Отак взяв і залишив її. До тієї своєї в місто поїхав разом з речами. Марійка цю подію хоче відсвяткувати. Сама знаєш, як вони жили. Ну все – збирайся і до Марійки! А мені ще Ользі та Вальці зателефонувати треба, – протараторила у слухавку Люба.
Тетяна задумливо сіла на стільчик.
Усі зібралися за поспіхом накритим столом. Марія встала і сказала:
-Ну, дівчатка, тепер я вільна. Тепер я така самотня, як і ви. Будемо частіше зустрічатися, пити чай, пліткувати. А то мій Борька завжди забороняв мені дружити з вами. Говорив, що ви мене проти нього налаштовуватимете. Але тепер він пішов і слава Богу, – всі схвально загомоніли.
Про стосунки в сім’ї Марійки знали майже всі. Боря був дуже власним. Що не по його – одразу сварка. Бувало по-різному. Міг і тарілку в смітник викинути, якщо їжа йому не сподобалася. Іноді просто не говорив з дружиною, бо в нього настрій поганий, чи сон якийсь наснився. Тиждень міг не розмовляти…
Де він познайомився із цією міською Жанною, ніхто не знав.
Але він регулярно двічі на тиждень їздив до неї у гості.
А Марійці казав, що на курси підвищення кваліфікації.
Поки хтось із сільських, не відкрив їй очі. Була сварка, яка закінчилася тим, що… винна сама Марійка.
І одягається не так і вічно вся брудна, бо по хазяйству порається.
А Жанна доглянута і стежить за собою…
Але з дому Борис не пішов, доки напевно Жанна не покликала…
Трохи згодом Люба з жалем запитала:
-А як щодо дітей? Допомагати він хоч буде?
Марійка знизала плечима.
-Він про це навіть не обмовився. Якщо на аліменти напевно подам, то тоді…
-Звичайно подавай, – підхопила Валя. – Нема чого йому там шикувати зі своєю! А то її забезпечуватиме, а тобі що?
-Ой, дівчата, що не кажіть, а без мужика погано, – сумно сказала Таня. – Я свого виставила, а тепер жалкую. Ходить тепер як неприкаяний. Вчора його бачила. Недоглянутий, оброслий. Так стало шкода. Згадала, як побралися, як жили. Звичайно, тільки хороше. Він мене побачив і заплакав.
Каже, дозволь повернутися. Ось тепер думаю. Та не дивіться ви так. Самотність це теж важко.
-Ти що, забула, як він тебе з дому виставляв? – Люба округлила очі.
-Досить вам сваритися. А я тобі, Марійко, ось що скажу. Борька по ідеї хорошим чоловіком був. Он, у тебе будинок, як з картинки. Не гульбанив.
А його характер можна і потерпіти. Мого немає вже три роки, нехай спочиває з миром… Самі знаєте, який був. І гуляв і сварився. Гроші з дому. Коли його не стало, я видихнула. А зараз, хай би і гуляв, і все інше, але був би зі мною… – схлипнула Ольга.
За нею заплакала і Марійка.
-А Боря ж мене любив. Після сварок, завжди вибачався. Такі слова говорив…
А як любив дітей? З зарплати завжди солодощі купував…
І тільки Любка хотіла відкрити рота, щоб заперечити, що не такий вже й хороший був той Борька, як у будинок зайшов… Борис.
Марійка підскочила і обняла його, зі сльозами на очах.
-Борюсику, коханий. Ти повернувся!
Він відвів її руки і єхидно сказав:
-Ні, я просто речі деякі забув. А ви дивлюся гуляєте. Хазяїн з дому і вже позбігалися. Що, все про мене пліткуєте, який я поганий?
Таня підвелася.
-Піду я, у мене там прання.
Ольга з Валею теж встали. Одна Люба сиділа на місці, роззявивши рота. Таня взяла її за руку.
-Пішли, мене до дому проведеш. Я тобі дорогою рецепт розповім, як огірки солити.
Люба витріщилася на неї.
-Які огірки? Мені нічого не треба.
Таня забрала її з-за столу.
-Ходімо, я говорю…
А між Марійкою та Борисом відбулася розмова. Вона благала, а він сміявся…
Зрештою Борис пішов, а Марійка довго плакала за столом…
Борис повернувся через місяць. Зайшов із речами і сказав:
-А ось і я!
-Ну і що? – байдуже сказала Марійка. – Мені тепер скакати, чи заспівати?
Він сів за стіл на кухні.
-Вас жінок не зрозумієш. То повернися, то незадоволена. Жанка така сама. Готувати не вміє, тільки біля дзеркала крутиться. Ось що вам треба, скажи? – запитав він.
Марійка подивилася на нього.
-Нічого особливого. Просто любити і поважати… – тихо відповіла вона. – А тепер Борюсику, коханий, бери но ти свої речі і вирушай на пошуки щастя, чи куди ти там їздив. Двері он там, – Марійка вказала йому на двері і пішла в свою кімнату.
А Борис ще кілька хвилин розгублено дивився вслід дружині, потім встав, взяв свої сумки і повільно вийшов на вулицю.
