Сорок п’ять. Ювілей. Тамара з ранку готує. Ювілей у чоловіка, не можна осоромитися перед його родичами. Звичайно ще не п’ятдесят, але Віталік запросив усю свою рідню. А це не мало: батьки, брат із сім’єю, дві сестри з сім’ями, третя сестра з дітьми, дядько без якого не обходиться жодна сімейна урочистість. Усього гостей чоловік двадцять. Віталік дуже любив сюрпризи та подарунки. Тамара навіть не пропонувала зробити свято у кафе, бо Віталік не любив такі заклади. Він у житті був дуже перебірливим. Навіть у їдальнях не їв. Йому скрізь мерехтіли брудні руки кухарів, та брудний посуд.
Вдома він також старанно стежив за чистотою. Протягом усіх років він чіплявся до дружини. То пилюка в кутку, то раковина злегка в нальоті, то дзеркало забризкане зубною пастою. Але це так, найневинніші його чудасії. Найбільше його турбували виделки та тарілки. Найменша цятка і все летіло в мийку. Тамара вже звикла до цього та близько до не приймала. Та й посуд був чистий. Посудомийна машина справлялася відмінно.
Настав момент приходу гостей. Першими прийшли батьки ювіляра.
– Яка ти молодець, Тамарочка, – сказала їй свекруха. – Як ти його стільки років терпиш, розуму не прикладу. Він же змалку такий. Я одразу казала йому, що кожна від нього втече. А ти просто молодець.
– Щось ви сумна Ольга Олександрівна. Що сталося?
– Зараз все сама побачиш. Старший розлучився і з новою дівчиною вже приїде. Дочки на межі розлучення обидві. Але приїдуть із чоловіками. Як би сварки не було. Не знаю чого й чекати. А найголовніше – Валерій, дядько Валерій. Він узагалі здивував. Виставив свою, а до хати привів молоду студентку. Їй двадцять, а йому шістдесят.
– То ми їх запрошували з дружиною… Віталік запрошував. Ми навіть не знали.
– Ми й самі тільки дізналися. Ох, не на добро все це.
– Заспокойтеся, Ольго Олександрівно. Я вам чай заварю. Може все на краще.
– Якби.
Тамара поставила перед свекрухою чашку з липовим чаєм та мед. Спеціально для неї такий заварювала. І мед спеціально купували на перевіреній пасіці.
– Ти замов мені баночку меду.
– Добре. Стукають. Віталіку, зустрічай гостей, – гукнула вона чоловікові.
Це прийшов дядько. Його супутниця була мабуть молодша за всіх присутніх. За ним прийшли всі інші. Застілля було в повному розпалі. Чоловіки часто виходили подихати свіжим повітрям. Там у них були свої суто чоловічі розмови. А ці розмови були про нових жінок. Валерій вихвалявся молодою дружиною, брат Віталіка теж, чоловіки сестер говорили про коханок. Тільки Віталіку та його батькові сказати не було чого. Нікого в них не було, тільки дружини.
– Давайте і ви до нашої компанії. Що? Слабо? – сміявся Валера.
– А хоч зараз! Зараз я їй скажу, що піду від неї, – раптом сказав Віталік і подався до дружини.
Тамара готувалася винести торт. Жінки вже вирішили пити чай.
А навіщо ж я піду, і куди раптом подумав Віталік. Нехай вона йде.
– Тамара! – рішуче сказав він. – Я вирішив, що нам треба… що тобі треба піти.
– Куди? Квартира у нас спільна. Хочеш, йди сам.
– Я?
– Іди і проспись.
– Ти думаєш? Ні. Я цілком добре почуваюся. У мене свято, будь ласка, зроби мені подарунок – піди з мого життя.
– Ти хочеш подарунок? Тобі мало подарунка, який ти отримав вранці? Тобі мало, що я цілий день провела на кухні? Тобі мало, що я розважаю гостей? Ану пішли до гостей! Зараз тобі буде ще один подарунок.
Віталік, який нічого не підозрював, пішов за дружиною.
– Ну! Оголошуй усім, що ти вирішив!
– Так відразу?
– А що тягти?
– Добре. Ми розлучаємося. Тамара йде від мене. Ні. Я йду. Ми ще не вирішили. – Його рішучість зовсім зникла. – Потім вирішимо, правда, Тамара. А зараз давай свій подарунок.
Усі замовкли. Ольга Олександрівна подивилась на свого чоловіка. Він на неї. Усі чекали.
– Так, Тамара, давай вже свій подарунок.
– А ось і подарунок. Торт. Симпатичний та дуже смачний. Я його сама спекла та прикрасила. Все для коханого чоловіка.
– Торт? І все?
– А ось тепер все! – З цими словами Тамара спритно відправила торт в усміхнене обличчя чоловікові. Стояли вони поряд і промахнутися вона просто не могла. Вона знала, що забруднює не тільки Віталіка. Шматки полетіли на підлогу, на стіну і навіть на улюблений телевізор Віталіка. Ідеальна чистота була порушена.
Тамара пішла на кухню. До неї приєдналася свекруха. У холодильнику були ще тістечка. Вони спокійно пили чай, поки гості розходилися по будинках. Останніми пішли батьки. А з ними і Тамара.
Наступного дня з’явився Віталік.
– Тамаро, вибач. Ну не в собі я був. Підемо додому. Там торт скрізь. І посуд. І взагалі брудно там. Прибрати все треба.
– Тобі треба – ти й прибирай.
– Тамаро. Ну ходімо додому.
– Я не піду. Мені й тут добре. Мене не женуть. Тут спокійно. Ні твоя мама, ні тато не потребують ідеальної чистоти. Он там, подивися, пил лежить. Зовсім трохи. А на дзеркалі відбиток маленький. А ти у брудних черевиках прийшов. Я все бачу. Протру, вимию, але нікому не скажу.
– Значить, не підеш? – Ні.
– Гаразд. Піду сам прибирати, бо там бардак жахливий.
– А ти зайди до дядька Валері. Зайди. Там його молода студентка ідеальний лад навела. Хочеш змінити дружину – давай, синку. – Це вже батько Віталіку на прощання сказав.
Віталік вирішив подивитися на ідеальний порядок. Зайшов. А там його студентка лежить на дивані. Дядько миє посуд, скрізь розкидані речі, і взагалі все розкидано. Подивився і пішов.
Наступного дня він умовив Тамару повернутись. Удома був майже ідеальний порядок. Вона не стала вказувати йому на його промахи.
Життя потекло далі. Віталік став менше чіплятися до Тамари. Щоправда, до кінця так нічого й не змінилося. Але Тамара до цього вже звикла за стільки років.
