Тамара Василівна стояла біля вікна на кухні і плакала. Знову з нею ні за що, ні про що посварилася невістка – ця Марта!
А спочатку ж такою милою дівчиною здавалася!
Так же ж спілкувалися добре, а як Сашко одружився з нею, так все стало зовсім по іншому!
-Ти розумієш, Барсик, – пояснювала Тамара Василівна відгодованому, смугастому коту, що сидів на підвіконні. – Адже я все для сина старалася робити! Він у мене такий несамостійний – дитина ще зовсім! І дружина йому така сама трапилася. У шафах безлад, одяг не попрасований, підмести і то їм ніколи!
Барсик діловито підвівся, потягнувся всім тілом, зістрибнув на стілець, потім на підлогу і муркочучи пішов.
Тамара Василівна набрала номер сина.
-Синочку, ти приходь до мене, я тебе нагодую! Твоя дружина тобі одні макарони й котлети готує!
-Добре, мамо, я зайду!
-Все, мій хороший, чекатиму!
…Сьогодні Тамара Василівна з самого ранку пішла до сина додому.
Добре, що вони з невісткою у сусідньому будинку живуть!
Тамара Василівна тихесенько відкрила двері своїм ключем, який на всяк випадок вона мала, і намагаючись не шуміти, навшпиньки зайшла на кухню.
-Ну що такого в тому, якщо мати зранку синові і невістці, між іншим теж, молочну кашку прийшла зварити?! – міркувала жінка.
Їй же зовсім не складно! А бутерброди це не їжа!
Тамара Василівна полізла в холодильник по молоко, а там!
-О, Боже! – вигукнула Тамара Василівна. – Та що ж це таке? Аж ціла каструля! От же ж невісточку маю!
Жінка застигла з каструлею в руках.
Очевидно, невістка насмажила повну каструлю котлет одразу на цілий тиждень! Щоб щодня не поратися! От же лінива!
…Ну вона і висловила Марті все за сніданком, а як же! Хто ще повчить, коли рідна мама не навчила!
-Марто, так куховарити не можна! Потрібно щодня свіже готувати!
Невістка вже зранку вийшла з незадоволеним обличчям. А тут прямо почала:
-Тамара Василівна, я щось не зрозумію, ви каструлі у мене вже перевіряєте?
Тамару Василівну таке запитання прямо здивувало, чесне слово.
-Звісно! Маю ж я знати, чим ти мого Сашка годуєш!
-Розумієте, Тамаро Василівно, це якось некрасиво приходити, поки хазяї сплять, порпатися в їхніх речах, холодильник перевіряти!
-А господиня, моя дорогенька, тут я! Ця квартира Сашкові від моїх батьків дісталася! А ти вийшла заміж за мого сина, так будь ласка, доглядай його, як належить! І взагалі, сім’я – від слова «сім я», чому це у вас дітей немає?
-Тамара Василівна, будуть діти, коли ми з Сашком вважатимемо за потрібне.
-Ось із цим, вони у вас ніколи не з’являться! – Тамара Василівна виклала на стіл пачку пігулок. Вчора знайшла, коли порядок у вас наводила!
Тут Марту, як то кажуть, понесло…
-Та яке вам діло, що я там приймаю, а що не приймаю! Які вашому синові діти, Тамара Василівно, якщо ви його від себе ніяк не можете забрати! І я вас дуже прошу, залиште мені право прибирати у своїй квартирі самій, мені допомога не потрібна!
Спасибі, тут синочок втрутився, він завжди за маму заступається:
-Марто, ну мама просто хоче, як краще! Давай вже снідати! Каша остигне!
Марта чомусь, ще більше спохмурніла. Напевно, просто ревнує її Сашуньку!
-Сам їж! – сказала вона і швидко вийшла з кухні!
Ну ось! Дав Бог невісточку…
Увечері, коли Сашко після роботи зайшов до матері, як і обіцяв, Тамара Василівна зустріла сина дуже ласкаво.
Нагодувала синочка його улюбленими варениками, а поки він їв, лагідно гладила дитину по голові.
-Бідненький, ти мій бідненький!
Переживала за синочка.
-Ой, мамо, дякую! Наївся! Наразі навіть не знаю, що Марті сказати. Другу вечерю я не потягну!
-Та нічого не говори! Подлубайся у тарілці, та й відсунь! Не хочу і все! Пояснювати ще ти будеш! – обурилася Тамара Василівна.
Сашко ввечері прийшов пізніше звичайного, Марта вже чекала його з вечерею, сама без нього їсти не стала. У неї в сім’ї не було прийнято вечеряти окремо. Вже якщо обід всі окремо, то вечеря обов’язково має бути разом.
-Сашко, ти чого пізно! На роботі затримався? Сідай, вечерятимемо.
-Ні, спасибі, на мене не накривай, я у мами поїв! – Сашко не зміг сказати неправду дружині і зробити так, як сказала йому Тамара Василівна.
-Сашко, ти чого? Вона ж мені говорить щоразу, що я тобі не так готую! По шафах у нас порпається, прибирає тут! Ти вважаєш це нормально?
-Марто, ну що такого, мама просто хоче допомогти!
-Сашко, я так не можу! Ти або забирай у мами ключі від квартири, або давай орендуємо житло! Туди вона не приходитиме, як до себе додому!
-Марто, якщо чесно, я не бачу нічого такого в тому, що мама до нас приходить! Ну, вона так звикла, розумієш?
-Сашко, я не звикла! Я тебе прошу, поговори з мамою! Скажи, що ми справляємося самі. Не треба їй так переживати! Нехай у басейн сходить, в санаторій з’їздить. Вона теж уже не молоденька на дві сім’ї жити!
-Добре, кохана, ну не сварися! Я завтра ж із мамою поговорю!
Марта кохала Сашка, і хотіла зберегти сім’ю, вона дуже сподівалася, що чоловік виконає обіцянку і поговорить із мамою.
Наступного дня Тамара Василівна, як ні в чому не бувало, з самого ранку вирушила до сина.
Вона відчинила двері своїм ключем. Хотіла просто порядок навести.
Вона ж не чекала, що побачить сина з невісткою у спальні разом!
По ідеї, якщо Сашко зробив, як вона йому вчора сказала, спати вони повинні були, як мінімум у різних кімнатах!
А з іншого боку – ну, подумаєш, побачила, та й що! Вона ж мати, що вона там не бачила?!
Але ця Марта, як почне:
-Все, з мене досить!
І пішла…
Тамара Василівна опустивши голову пішла додому і по дорозі зустрілася зі своєю подругою – Ритою. Вони з нею ще з молодості дружили.
-Тамаро, сталося щось? Така зажурена ти!
-Ой, Рито, невістка моя, схоже, від сина пішла! Дверима гримнула і пішли! Не любить вона мене.
-Послухай, Тамаро, ми з тобою давно якось не спілкувалися, ходімо до мене, попліткуємо, тобі виговоритися треба.
За чаєм Тамара і розповіла Риті, як невістка з нею свариться і ні в що її не ставить.
-Знаєш, Тамаро, тобі треба розвіятися, відпочити! Давно ми з тобою вдвох не проводили час! Поїхали до мене на дачу!
Тамара Василівна спочатку зраділа, звичайно, їй хочеться відпочити на свіжому повітрі, і вона навіть відкрила рота, щоб сказати “Так”, але тут згадала про Сашка!
-Ой, Рито, я б з радістю! Але не знаю, як Сашка залишити самого!
-Тамаро, ти що? Досить уже! Я пам’ятаю, як ти йому в одинадцятому класі яблука від шкірки чистила і за руку водила. Залиш його на один день хоча б, він уже дорослий мужик! Йому своїх дітей треба виховувати! Все! Завтра їдемо!
-А Барсик?!
-А ось Барсик без тебе не впорається! Йому лапками холодильник не відкрити, тому його беремо з собою! Нехай подивиться, як справжня природа виглядає!
Вранці, на світанку, коли Тамара Василівна вже збиралася, як завжди, на варіння каші для сина, у дверях з’явилася весела, усміхнена Рита.
-Зібралася вже? От розумничка! Ходімо, машина подана, нас мій зять відвезе!
Тамара навіть не зрозуміла, як вона опинилася на задньому сидінні старенької «Таврії».
На колінах у неї сидів Барсик! А збоку сидіння було заповнене різного розміру кошиками. Всередині салону був апетитний аромат полуниці.
-Ой, у вас тут так полуницею пахне!
-Так, це освіжувач повітря такий! – усміхнувся їй зять Рити!
-Ну, що, Павлику, домчиш нас із вітерцем до пункту призначення? – звернулася до зятя Рита.
-Звичайно, мамо, про що мова!
-Ну, тоді поїхали!
Тамара Василівна всю дорогу думала про те, чому ось зять Рити називає свою тещу мамою, а Марта її тільки на імʼя і по-батькові?! Чому зять подруги посміхається, жартує з тещею, а її невістка дивиться похмуро!
-Ну ось що я їй зробила?!
Десь через годину вони були на місці! На дачі було добре, тихо, пахло квітами і справжньою полуницею.
-Ой, Тамаро! Як давно ми з тобою не вибиралися нікуди! Ти тільки глянь, як добре тут!
Тамара справді милувалася природою.
З-за паркану визирнув сусід Рити:
-А, Рито, це ти приїхала! А я думаю, хто це там шумить! Та ти ще й не одна, а з гарною подругою!
-Так, Вікторе, ми вирішили відпочити від міської метушні, знайомся, це моя близька подруга Тамара!
Віктор простягнув Тамарі Василівні руку.
-Доброго дня! Дуже радий!
Він уважно глянув на неї.
Віктор здався Тамарі великим, надійним і справжнім…
А ввечері вони влаштували собі шашличну вечерю! Було так чудово сидіти біля багаття. Віктор виявився колишнім музикантом і розповідав безліч історій. Так душевно Тамара давно не відпочивала.
На ранок Рита повідомила Тамарі, що, на жаль, зять по них приїхати не зможе, і додому їх завтра відвезе Віктор.
Тамарі нічого не залишалося робити, як погодитись.
Вони знову весь вечір провели біля багаття, а потім Віктор запросив Тамару прогулятись до річки.
Він накинув їй на плечі піджак і дбайливо махав на комарів руками. Вони спостерігали разом, як величезний місяць і зірки віддзеркалювалися в річці.
-Тамара! Дивись, дивись, зірка летить! Загадуй скоріше бажання!
Вона про себе загадала: – Хочу, щоб так було завжди!
А Віктор раптом несподівано обняв її і поцілував.
Цього Тамара ніяк не очікувала! Якось женихатися в 60 років вона не планувала. Але, якщо чесно, то їй було приємно!
На ранок машина Віктора не завелася і не заводилася цілий тиждень.
Соромно сказати, але Тамарі навіть не хотілося, щоб вона завелася!
Їй так подобалося ні про що не думати, просто жити, і прогулянки під місяцем з людиною, яка тобі зовсім не байдужа теж подобалися. А одного разу біля річки Віктор запитав Тамару:
-Хочеш знати, що я тоді на зірку загадав?
-Хочу! Що?
-Я загадав: “Хочу, щоб ця жінка стала моєю дружиною!”
-Ти серйозно?! Ти ж мене тиждень всього знаєш!
-Нічого не тиждень, я живу по сусідству з Ритою! Ти просто мене ніколи не помічала. Скажи, Тамаро, ти згодна вийти за мене заміж?
Тамара замислилась.
-А хочеш я тобі скажу, що я загадала тоді на зірку?
-Хочу!
І Тамара прошепотіла Віктору на вухо своє бажання.
-То значить, ти згодна?!
-Так, тільки потрібно ще синові якось сказати!
-Добре, тоді завтра їдемо у місто, знайомитись із сином. А в мене ще мати є, їй 86 років. Хочу тебе познайомити з нею.
-А діти в тебе є?
-Є син, але він далеко, за кордоном. А дружина моя одного разу ось так зібралася і пішла…
-Чому?
-Не могли з моєю матінкою спільну мову знайти щодо догляду за мною!
Тамара Василівна вирішила, що швидше за все Віктору дісталася така сама дружина, як її невістка – Марта!
Ну вже вона, така чудова господиня, точно сподобається мамі Віктора!
На ранок вони всією веселою компанією вирушили у місто.
Тамара Василівна не знала, як про все сказати синові.
Сашко примчав по першому ж її дзвінку.
-Мамо, ти де була?! Чому ти не відповідаєш на дзвінки?
-Вибач, синку, я до Рити на дачу їздила.
-А я думав, ти Марту шукаєш!
-А ти її не знайшов?
-Ні! Її ніде нема!
-Синку, я повинна тобі сказати одну річ: я заміж виходжу!
-Як це заміж? А як же я?
-Ну я ж нікуди не їду, а тільки чоловіка собі знайшла. А ти шукай Марту, живіть з нею, дітей виховуйте, ви ж дорослі вже.
Сашко знайшов Марту в однієї з подруг. Вона погодилася повернутися тільки після того, як Сашко повідомив, що Тамара Василівна виходить заміж і їй зовсім не до них.
-Ти серйозно, Сашко, вона вирішила нас залишити в спокої?!
-Ну щось на зразок того! Тільки дуже просила нас Барсика до себе забрати. Її свекруха котів не любить!
-Ой, ну Барсика я із задоволенням заберу!
Зараз у них хороша сім’я, народився малюк – Ігорчик. І Барсик живе з ними. Дуже любить на дачу їздити.
Тамара Василівна приїжджає до них іноді, але ненадовго. Настільки ненадовго і рідко, що Марта навіть обурюватись почала:
-Мамо, ну як же так можна – приїхала на годину і назад?! Не подобається у нас?
-Що ти, дитинко, для мене ці зустрічі такі чудові, але мені треба їхати!
Вона не могла сказати невістці, що їй зараз ніколи – треба доглядати Віктора і його 86-річну маму. Ні, мама Віктора ще ого-го, доглянута і дуже вихована бабуся.
Вона ніяк не може зрозуміти, навіщо її синочок одружився з літньою жінкою, яка ніколи не народить йому дитину. І щоб там Тамара Василівна не робила – все не так!
Не так невістка кашу варить, не так стіл накриває, не так наголос ставить у словах, не так прасує, не так прибирає.
А ще: “О, Боже!” – нова дружина сина плутає, яка вилка для м’ясця, а яка для рибки!
А нічого не вдієш, адже це – мама чоловіка!
А іноді Тамарі Василівні дуже хочеться поїхати у свою маленьку квартирку, до свого розумника Барсика!
А може, це просто карма?
