Борис із задоволенням розглядав фото Ірини, які дівчина щодня викладала на своїй сторінці у мережі. Чарівна посмішка, блискучі очі, хвилясте світле волосся. А фігура! Мрія! Він навіть прицмокнув. З такою красунею не соромно ходити на вечірки, та й на ділові зустрічі з партнерами.
Можна одягнути на неї окуляри для солідності та діловий костюм замість облягаючих нарядів з глибокими вирізами, де тільки можна, і дати в руки папку. Представити як свою помічницю. Але все це лише солодкі мрії. Працював він менеджером у будівельній фірмі, і лише у мріях бачив себе респектабельним начальником, який сидить на чолі великого столу у величезному кабінеті. І з помічницею у вигляді Ірини.
Дивно, але щось йому таки вдалося. Від продажу батьківської квартири в нього ще залишилися гроші і він пустив пил в очі цій дівчині. Водив її дорогими нічними клубами, дарував подарунки. І Ірина вирішила, що він цілком підходяща партія для неї. Все наполегливіше вона натякала йому на заміжжя. Та тільки Борис вже мав дружину Тамару. Жили вони у великому будинку на околиці міста.
– Так ти з нею розлучись, ти ж мене любиш, – надувала Ірина свої пухкі губи. – Дітей у вас немає, мабуть, твоя дружина не може народити? А я тобі подарую спадкоємця.
Борис відповідно хитав головою. Дивлячись на Ірину, він її майже не чув і з усім погоджувався. Із дружиною вони жили дружно, навіть будували плани на майбутнє. Нормальний партнерський шлюб, у якому чоловік та дружина друзі-товариші. Тільки дитину народити не виходило. Дружина вмовляла його разом їздити святими місцями, але він відмовлявся, посилаючись на роботу. Насправді не вірив, говорив, давай сама їдь.
А тут ще мама Бориса нездужати почала. Батька поховали, коли він ще й школу не закінчив. Мати трохи підбадьорилася, коли син вирішив одружитися, ніби сенс життя набула. Допомагала їм із Тамарою, добре ладнали свекруха та невістка. Але через три роки їхнього сімейного життя мама Бориса вже й сама потребувала догляду та піклування. Вона дзвонила своїй дівчинці, як вона називала невістку, і Тамара завжди приходила на перший поклик, намагалася бути поруч.
Все робила вдома, готувала. Вони разом ходили на прогулянки. А коли свекруху поклали в палату, відвідувала щодня. Тамара чоловіка ніколи не дорікала. Коли мами Бориса не стало, Тамара плакала і сумувала більше за чоловіка. За півроку він продав квартиру матері.
Вони обидва розуміли, що з їхніх стосунків давно пішли теплі та ніжні почуття. Борис уже не пам’ятав, коли проводив час або навіть дивився телевізор разом із дружиною. Вони жили кожен сам по собі у великому будинку, який купили на спільні гроші. Ніч заглядала в два блідо освітлених вікна з різних боків першого поверху, а другий поверх був занурений у непроглядну темряву.
Неподалік від них у цьому ж приватному секторі жили й теща із тестем. Тамара часто ходила до них, іноді залишалася на ніч. Борис вирішив піти від дружини та продати свою половину будинку. Звичайно, він би і весь будинок собі забрав, але переживав через батька дружини. Ірина мала маленьку однокімнатну квартиру, подарунок попереднього кавалера і Борис сподівався жити поки що в неї.
Перш, ніж подати оголошення про продаж будинку, Борис зробив окремий вхід на свою половину. З дружиною вони розлучилися спокійно, без сварок. Тамара з подивом спостерігала за будівельними роботами.
– І навіщо ти це затіяв? Ти ж хвалився, що житимеш у доброму районі зі своєю красунею, та ще й у її квартирі.
– Це взагалі тебе не стосується. Не подобається, можеш переїхати до батьків. Частина будинку моя, що хочу, те й роблю. Якщо розібратися, то весь будинок теж мій. Куплений він на гроші від продажу моєї квартири
Тамара промовчала. Будинок розділили. Покупця він знайшов не одразу, ціну поставив пристойну. У його половину вселилася численна родина. Те, що там лишилася жити його колишня дружина, Бориса не хвилювало. Тамара займала дві кімнати на першому поверсі, кухню та невелику кімнату з ванною та туалетом. З іншого входу на першому поверсі теж була кімната і кухня. Борис обладнав ванну та туалет, облаштував другий поверх.
Дізнавшись, хто стане її сусідами, Тамара пішла до колишнього чоловіка. – Як ти можеш так чинити зі мною?
Але Борис навіть не став із нею розмовляти. Літо видалося жарким. Червневе нічне небо трепетно огортало яскраві зірки. Великий місяць заглядав у темні вікна будинків. До пізньої ночі вікна в половині будинку залишалися темними. А на другій половині стояв постійний гомін. Колись тихий будинок зараз перетворився на балаган. Стук дверей, шум, гам далеко було чути. Тільки з настанням глибокої ночі, коли сусіди затихали, Тамара нечутно прослизала тінню на свою половину будинку.
Спочатку їй було гірко і прикро до сліз, але потім змирилася. Від батьків Тамара часто йшла до озера, що обміліло і місцями заросло очеретом. Сиділа там до пізньої ночі. Не одразу ж вона помітила, як у неї з’явився сусід. Чоловік середнього віку приїхав на рибалку на машині. Зупинився неподалік її улюбленого місця.
Наступного вечора він знову приїхав. Тамара чомусь не запереживала, коли він подався до неї.
– Добрий вечір. Я Андрій. Як тут риба, є? Вчора нічого не впіймав, ось із собою привіз. Так хочеться юшки на свіжому повітрі. Складіть компанію?
Тамара засміялася. Стільки питань одразу. – Ви знаєте, а я не відмовлюсь і із задоволенням спробую.
І вона зрозуміла, яка вона голодна. За їжею, за чоловічою увагою, святом. – Мене Тамара звуть. Ви із міста приїхали? А чому один?
– Мені так подобається. А ви чому одна так пізно?
– Та я тут живу недалеко, он у тому галасливому будинку.
І раптом Тамара розплакалася. Вона все розповіла цій чужій людині. Він її уважно вислухав.
– Треба ж, які є чоловіки, виявляється, – сказав він, обіймаючи жінку за плечі. – Знаєте, мені так добре поряд з вами. Ці сусіди, вони вас не ображають?
– Вони мене взагалі не помічають, поводяться так, ніби мене зовсім немає. Та я й додому тільки вночі приходжу, коли чую, що вони вгамувалися. А вранці знову йду, на роботу їду чи містом блукаю, як бездомна. Ой, – схаменулась вона, – дякую за смачну вечерю. А, може, зайдете на чай із м’ятою та листям смородини. Все своє.
Андрій замислився. – Ну, я не можу відмовитись, така реклама. Сідайте в машину, підвезу.
-Я згодна…
Якось непомітно життя почало налагоджуватися. Тамара розцвіла. Андрій допоміг їй улаштуватися на гарну роботу. Чоловік завжди хотів мати дачу у передмісті. Так склалося життя, що він був самотній, хоч йому й було вже 45 років. Говорив, що він трохи старомодний, ніколи не виявляв бурхливих почуттів. Гарно доглядати і говорити компліменти він не вмів. Мабуть, шукав усе життя свою Тамарочку.
Він умовив жінку продати свою частину будинку та купити інший, маленький, але зручний. Грошей він додав. Батьки Тамари також були згодні. – Що тобі, дочко, маятися з такими сусідами, починай життя з чистого аркуша, – сказала мати.
Наприкінці літа Тамара з Андрієм стали господарями свого будинку, щасливими господарями. Пройшла холодна та похмура зима. Молода жінка грілася під першими лагідними променями квітневого сонця. Поруч спав великий пухнастий кіт. Вона мріяла, як улітку вони з Андрієм поїдуть до моря.
І раптом у двір увійшов Борис! Тамара його не одразу впізнала. Він змарнів і постарів. Сивина, неголене обличчя, пошарпаний одяг видавали в ньому людину, яка поневіряється. Вигнала красуня, задоволено подумала Тамара. А втім, яке їй діло до нього.
Вона встала. Борис дивився на великий круглий живіт колишньої дружини.
– Ти вагітна? Ти ж не можеш мати дітей!
– Так дерево вдале для плодів знайшлося. А ти чого прийшов?
Загавкав собака, і у двір увійшов Андрій, тримаючи на повідку вівчарку.
– Це господар будинку і мій чоловік, – спокійно представила вона його. – І батько моєї майбутньої дитини. Дякую, Борисе, за те, що ти мене кинув, бо немає лиха без добра.
– Вам нема де жити? – Зрозумів Андрій, уважно розглядаючи Бориса. – Тамаро, дозволимо твоєму колишньому переночувати в сторожці? Там у нас сусід іноді ночує, коли його дружина з дому виставляє. Не соромтеся, влаштовуйтесь. Всі ми люди.
Андрій ніжно обійняв дружину, і вони пішли до хати. Кіт зневажливо пирхнув у бік Бориса і теж поспішив за ними. Борис поплентався до сторожки.
