Тамара й Василь прожили разом понад 30 років, мали двох дорослих дітей, великий будинок, господарство, машину. Здавалося, що жили непогано, не краще й не гірше від усіх, от тільки Василь себе щасливим не почував ніколи.
Молоді люди познайомилися ще в університеті. Василь був скромним і старанним студентом, на вечірки не ходив, з дівчатами досвіду не мав. Тамара ж — повна його протилежність: яскрава, весела, староста групи й найбільша активістка на факультеті. Її жвавий і сильний характер притягував хлопців, як магніт.
Що вона знайшла в тому Василеві — не знає і сама. Вони навіть зовні відрізнялися настільки, що були зовсім не схожими на пару.
– Тамаро, та він же ніякий! — казали їй подруги всі як одна.
Але дівчина вирішила будь-що здобути цього скромного хлопчини. Чомусь їй здавалося, що він і тільки він буде найкращою партією і супутником життя.
Тамара підступалася до Василя і так, і сяк і хлопець, врешті-решт, здався. Молоді люди одружилися, народили двох дітей, побудували будинок.
Чому ж Василь був нещасливим у шлюбі, хоча Тамару все влаштовувало? А тому, що вона керувала ним, як хотіла, самостійно вирішувала всі питання, поводилася так, ніби думка чоловіка нічого не варта. Василь почувався маленьким хлопчиком, якого мама постійно контролює і вказує, що робити, але при цьому нічого не збирався міняти в своєму житті. У нього було стабільне, налагоджене життя, улюблена робота, діти, яких він дуже любив. Та й Тамара не була поганою жінкою, просто її характер був занадто сильним, скоріше чоловічим, ніж жіночим. Їй же, навпаки, такий “зручний” Василь дуже подобався, адже з ним ніколи не було жодних проблем: як вона захоче, так він і зробить. У подружок чоловіки гуляють, приходять пізно, а спробував би Василь так вчинити, то вона б йому розказала.
– Ой, дівчата, — казала Тамара діловито, — не вмієте ви з чоловіками поводитися. Чоловіка треба виховувати, при чому з молодості! Тепер вже пізно. — Махнула вона рукою.
– Нічого подібного, — сперечалася одна з подруг, — зате наші чоловіки мають характер, а що твій Василь? Ні риба ні м’ясо.
Тамара ніколи не ображалася, а тільки думала: “Заздріть-заздріть, таких як Василь більше немає!”.
Треба сказати, що господарем Василь був чудовим. Завжди допомагав жінці по хазяйству, міг і борщ зварити, і підлогу вимити, і з дітьми малими посидіти, але навіть незважаючи на це на зустріч із друзями Тамара його ніколи не відпускала, а він і не сперечався. Уже дорослі діти часто навіть захищали батька:
– Мамо, ну хіба так можна? Ти батька взагалі нікуди не пускаєш!— заступалася дочка Оленка.
– Учися в матері, дочко, як з чоловіками треба поводитися. — Продовжувала свою лінію Тамара. — Твій батько завжди при мені і я знаю, що нікуди він від мене не дінеться. А то як подивлюся на своїх подруг, ті чоловікам повну свободу дають, і що? Ті й гуляють тільки так!
Оленка тільки зітхала — переконати матір було неможливо.
Але одного разу сталося те, чого від Василя не очікував ніхто. Чоловік прийшов додому і якось дуже впевнено й сміливо, як для його звичної поведінки, сказав:
– Тамаро, я з тобою розлучаюся!
Жінка схопилася за серце й швидко сіла, не вірячи в почуте. Але Василь продовжував:
– Ми з тобою — абсолютно різні. Я прожив усі 30 років, неначе й не жив узагалі. Ти мене тільки використовувала, як тобі зручно, а я все мовчав чогось, терпів, сам не знаю, чого, давно треба було від тебе піти й жити нормальним життям!
Тамара була шокована й уперше в житті мовчала, не знаючи, що й сказати.
– Я зустрів жінку своєї мрії, яка мене любить, поважає, ставиться з повагою, як до справжнього чоловіка, захоплюється мною, підтримує! Тільки з нею я вперше відчув, що я — чоловік!
Тут уже Тамара закипіла:
– Ой, не сміши мене, Василю! Та хто на тебе подивиться, кому ти потрібен узагалі, крім мене?
– От бачиш?! Ось твоє справжнє до мене ставлення! Але з мене досить! Я збираюся й переїжджаю до Світлани. Усе майно я залишу тобі й дітям, про це не турбуйся.
Того ж дня Василь зібрався й покинув свій дім, у якому прожив довгих 30 років.
Виявилося, що його обраницею була художниця, яка на 10 років молодша. Скромна, ніжна, романтична жінка, вона якнайкраще підходила до характеру Василя, якого завжди ламала своїм авторитетом сильна Тамара. Вони познайомилися під час виставки її картин, на яку Василь випадково потрапив по роботі.
Тамара була сама не своя від гніву. Вона не могла сказати, що так уже любить та дорожить Василем, але вона звикла до спокійного, комфортного життя разом із чоловіком, який ніколи не завдавав жодного клопоту. А тепер що ж це — він дістанеться іншій?
– А ми тобі казали, — гомоніли подруги одна попереду іншої, — не можна так чоловіком керувати!
– Тепер він заживе, як людина! — додала ще одна подруга. — Пощастило ж цій художниці, якій він дістався!
Тамара обурилася:
– А це ми ще побачимо! Нічого він їй ще не дістався і не дістанеться!
– Та залиш уже його в спокої. Діти у вас дорослі, все майно, крім машини, він тобі залишив. Ну що тобі ще треба? — запитували вони.
Але Тамара була не з тих, хто здається.
“Якщо змогла здобути його в молодості, здобуду й зараз!” — жінка була налаштована рішуче.
Вона не стала дзвонити Василеві, плакати в слухавку і просити повернутися. Натомість жінка змінила зачіску й придбала новий одяг, ходила усміхнена й вдавала, ніби в її житті нічого не трапилося. Вона думала, що це зачепить колишнього чоловіка, але ні, це не спрацювало. Василь був настільки захоплений Світланою, що навіть і не помітив змін.
Потім жінка вирішила вдати, що її характер повністю змінився і став таким же, як у Світлани — тихим і м’яким. Коли Василь зайшов якось ввечері забрати деякі речі, Тамара розіграла цілий спектакль.
– Васильку, це ти, заходь! Як твої справи, все гаразд? А якраз борщу наварила смачного, як ти любиш, давай повечеряємо! — при цьому вона зробила ангельський голосок, мило всміхалася й опускала очі, вдаючи, ніби така сором’язлива й тиха. — А якщо не хочеш, то нічого, я не ображуся, роби як знаєш.
Василя це надзвичайно здивувало й навіть розсмішило:
– З тобою все добре, Тамаро?
Загалом жінка почала поводитися, як мала дитина. Вона вже не знала, що робити, адже всі методи, використані нею тоді, в молодості, зараз не працювали зовсім. Подруги над нею жартували, а діти навіть почали жаліти.
– Мамо, ну відпусти ти його. Батько не повернеться. Ми його бачили з нею нещодавно, так він аж світиться. — Сказав Тамарі син.
Тоді Тамара вирішила зробити дурницю. Написала Василеві повідомлення з невідомого номера про те, що його нова дружина, начебто, йому зраджує, що її бачили в кафе з іншим. Чоловік, звісно, в це не повірив. Вони зі Світланою одразу ж зрозуміли, хто автор повідомлення, посміялися й забули.
Але Тамара не заспокоювалася. Якось пізно ввечері вона підійшла до дому Василя й проkолола шину його машини… На лобовому склі жінка залишила записку нібито від того ж самого шанувальника Світлани про те, що якщо Василь її не відпустить, він про це пожалкує…
Побачивши скоєне, чоловік не міг повірити своїм очам: “Невже це жінка, з якою я прожив половину життя? Повірити не можу!”
Він не став телефонувати Тамарі й сваритися, а вирішив вдати, ніби нічого не сталося, щоб якомога менше з нею контактувати.
Тамара зробила ще багато дивних і нерозумних вчинків, щоб повернути чоловіка, але цим тільки ще більше віддалила його від себе.
А якось теплим осіннім днем вона йшла додому через парк і випадково побачила свого Василя зі Світланою. Вони йшли за руки, неначе школярі, і виглядали такими щасливими й закоханими, що вона ледь не розплакалася. Василь дуже змінився за ці п’ять місяців, прямо розквітнув. Ця Світлана буквально вдихнула в нього життя, що чоловік аж помолодшав на вигляд. Тамара довго стояла й дивилася їм услід. Тільки тепер вона нарешті зрозуміла, що сама винна в тому, що Василь від неї пішов, адже по-справжньому ним ніколи не дорожила.
