– Синку, ми з матір’ю запрошуємо вас до нас у село, відзначати Восьме березня, – сказав у слухавку Василь Степанович
– Тату, ти серйозно? Не жартуєш? – перепитав його Федір
– А чого ж це я жартувати маю? Ми вас завтра чекаємо!
– Тату, я, звісно, все розумію, але ти впевнений, що мама збирається весь день завтра біля плити провести? – уточнив Федір у батька
– Нічого вона не збирається.
– Як це?
– Завтра зранку ми з нею по магазинах проїдемося, продукти закупимо, всі разом приготуємо все, а години до шостої вечора і ви під’їжджайте!
– Тату, а мама в курсі, що ти нас на вечерю запросив?
– Синку, так у тому ж і вся краса. Мама вас дуже любить і завтра ви їй такий сюрприз зробите. Чудово ж?
– Тату, це все чудово, звісно, але мені ось Людочка, наприклад, сказала, що хоче завтра в кіно сходити. Я їй і квитки вже купив. А ось готувати мені доведеться, як, зрештою, і з хлопчиками сидіти.
– Ну, ось бачиш, як усе добре склалося. Тобі й готувати не доведеться, ви до нас із матір’ю приїдете.
– Ти маєш рацію, звісно, тато, але щось мене напружує. Неправильно якось змушувати маму в таке свято готувати цілий день. Хоча Людочка моя маму дуже любить і буде, напевно, рада у вашій компанії відзначити. Чекайте, завтра приїдемо…
…Поговоривши зі старшим сином, Василь Степанович одразу зателефонував молодшому.
– Синку, добрий вечір, – привітався він з Іваном
– Привіт, тату. Як ваші справи?
– Іване, тут така справа. Приїжджайте завтра до нас на Восьме березня. Я матері сюрприз приємний зробити захочу.
– Тату, а мама в курсі?
– Синку, ти не чуєш, чи що? Це сюрприз. Вона вранці все й дізнається.
– Тату, тут така справа. Я завтра з донькою сиджу. Марина зібралася в театр сходити. Я спочатку вирішив, що зі мною, а вона заявила, що відпочити хоче в хорошій жіночій компанії, а я вдома з тортиком на неї чекати повинен.
– Чудово влаштувалася Маринка твоя. Добре, коли чоловік кондитером працює. Розбалували ви з Федором дружин, я бачу. Я ось вашій матері я ніколи спуску не давав. І завтра ми з нею разом готуватимемо. Бач ти, що надумали. Один має святковий стіл накрити, а другий тортик спекти.
– Тату, не гарячкуй ти, все таки завтра у наших жінок свято.
– От і я про те ж. Зробіть матері приємне, приїжджайте до нас у гості, а ми вже вас зустрінемо із хлібом–сіллю.
– Добре, тату, як тільки Марина з музею прийде, то ми одразу до вас і приїдемо. Чекайте.
Василь Степанович був дуже гордий собою, адже він приготував своїй коханій дружині чудовий сюрприз.
– Який я молодець, дітей з невістками і з онуками до нас запросив! От Любочка моя зрадіє! – вирішив він і зі спокійною душею ліг спати.
Наступного ранку, однак, сюрприз чекав самого Василя Степановича!
Прокинувшись вранці, він побачив, що дружини вдома нема!
Василь Степанович зайшов на кухню й застиг від несподіванки. На кухонному столі лежала записка.
Чоловік прочитав її й оторопів:
«Васильку, за мною приїхала Марина і запросила в театр. Мариночка сказала, що Іван все сплатив, відмовлятися було незручно. Ти вже без мене якось справляйся. Курей з поросятками погодуй, яйця збери, в магазин сходи. Одним, ти сам усе знаєш. Твоя Люба».
– Не зрозумів, а як же ж мій сюрприз? – здивувався чоловік. – Я ж дітей на вечерю запросив. Оце так справи…
Василь Степанович швидко поснідав, потім пішов у сарай і нагодував поросяток і курей, яйця зібрав, а потім подзвонив Федору.
– Доброго ранку, тату. Я все Людмилі сказав, вона дуже зраділа твоєму запрошенню, так що до вечора чекайте.
– Синку, тут така справа, а мами вдома немає. Її Маринка на якусь виставу повела. І що тепер робити?
– Так, тату? А я тобі казав, що мама не буде на свято цілий день біля плити стояти.
– Синку, вона б не поїхала, якби не Маринка. Мама дуже б зраділа тому, що ви до нас на свято всі дружно приїхали.
– Тату, ти знаєш що. А в мене Людмили теж удома немає, вона пішла кудись, здається з Мариною. У театр, значить? Гаразд, хай відпочинуть. А ти не хвилюйся.
– Ой, синку, ти в мене прямо камінь з душі зняв. Зараз Іванку ще подзвоню. Він там торт якийсь дружині спекти обіцяв. От нехай і пече, та й заразом фруктових десертів зробить кілька штук. Добре, що в мене син кондитер.
– Точно, тату, тобі пощастило.
– До вечора, синку.
– До вечора, тату!
Домовившись із Федором, Василь Степанович зателефонував Івану.
– Іване, тут така справа.
– Знаю я, яка у тебе справа, тату. І торт, і десерти я вже робити почав. А на мені, між іншим, донька ще сьогодні маленька. Та що тепер? Впораюся, нехай жінки відпочивають на свято. З тебе салати й картопля. Сподіваюся, що ти не підведеш! Хто ж так робить? Я, значить, Марині зранку сьогодні говорю про те, що ви нас із мамою до себе на вечерю чекаєте, а вона на мене.
– А вона тобі сказала про те, що вони з матір’ю за твій рахунок у театр ідуть.
– Точно, тату. Але вона була така рада, що ввечері ми всі зустрічаємося у вас, що я її переконувати не став. Тож чекай.
– Спасибі, Іване, ти такий хороший син.
– Та вже ж, тату, весь у тебе!
Не встиг Василь Степанович поговорити з Іваном, як йому передзвонив Федір.
– Тату, мені дзвонила Людмила, виявляється, вони всі разом, як ми і припустили з тобою, і в театр пішли, і в кіно потім підуть. А потім Люда з Мариною маму в салон краси записали, вирішили зробити їй приємне. Так що до шостої вони навряд чи встигнуть, їм же ж їхати ще. Але ти не розслабляйся, ти ж сказав, що в магазині ще не був.
– Оце так. Добре ж матінка ваша на честь свята відпочине, а ми, значить, повинні для них святковий стіл накривати. Оце справи!
– Тату, ти сам цього хотів. Так що не бурчи там. Все ж так добре склалося. До вечора!
Василь Степанович, поговоривши з синами, вирушив у магазин по продукти, як і планував напередодні. З тією різницею, що його дружини з ним не було.
Федір розбудив своїх синів Макара і Матвія, погодував їх, одягнув і вирушив у магазин по качку, ну і ще дещо прикупив.
Увечері і Федір, й Іван разом із дітьми приїхали до батька. Качка у Федора чудова вийшла, торти і десерти Івана були поза конкуренцією, та й салати Василя Степановича виглядали дуже апетитно, а вже його фірмова картопелька була як завжди вищою за усілякі похвали.
На стіл чоловіки накрили швидко. Потім вони переодягли дітей, переодяглися самі і почали чекати своїх жінок.
– Хлопчики, а все ж таки гарно я придумав сюрприз мамі зробити! – сказав синам Василь Степанович
– Ти, тату, молодець у нас. Марина так і сказала, що у неї золотий свекор. Он як матусю радує на свято.
– Точно, тату, Люда теж тебе дуже хвалила. Так і сказала, що ти такий дбайливий, такий добрий. І я весь у тебе.
Чоловіки засміялися.
Любов Ігорівна провела цей день просто чудово. Спочатку вони з невістками сходила в театр, потім вони пішли в кіно.
А потім Люда і Марина відвели її в салон краси. Вона там ніколи у своєму житті не була.
Який салон у них у селі? Її завжди Марійка–продавчиня стригла.
А тут і стрижку їй зробили нову, і нігті в порядок привели, і навіть макіяж їй дівчина якась, візажистка, здається, зробила. Любов Ігорівна себе в дзеркалі навіть не впізнала.
– Дівчатка мої любі, такого свята у мене ніколи в житті не було. Дякую вам велике! – звернулася вона до невісток
– Ну, що ви, мамо! Нас ще дещо попереду чекає. Наші чоловіки запросили нас сьогодні на вечерю до вас у гості. Їдемо?
– Дівчатка, але як же ж так?! Вони що без нас готували весь день?! І з дітьми ще сиділи?
– А що ж тут такого, мамо? Ви виховали чудових синів!
– Дякую, дівчатка. Я ось тільки не за синів хвилююся. Як вони Васильку пояснили, що сьогодні вони для нас стіл накривають? Він же ж без мене ніколи цим не займався!
– Мамо, а тато сам запропонував у вас увечері зустрітися!
– Так? Ну, значить, все гаразд. Якщо ви, звичайно, нічого не переплутали.
– Поїхали, мамо. Там все й дізнаємось.
Вечір пройшов чудово. І Любов Ігорівна, і Мариночка, і Людочка залишилися всім задоволені. Вони розповіли своїм чоловікам, як пройшов їхній день і дуже дякували за те, що вони організували їм такий чудовий вечір у родинному колі.
Василь Степанович, побачивши свою дружину, навіть впізнав її не одразу. До чого ж гарна.
– Ех, молодці дівчата, таке свято для моєї Любочки влаштували, а я хотів її до плити поставити, старий невіглас, – подумав він
– Любо, Людочко, Мариночко, ми з хлопчиками від душі вітаємо вас із жіночим днем. Бажаємо вам завжди бути такими ж красивими і щасливими, як сьогодні. І обіцяємо влаштовувати для вас такі свята частіше.
– Спасибі, Василю Степановичу, ви у нас просто чудовий. Я ось тут пропоную вам з мамою до ювілею вашого весілля у подарунок від нас купити путівки у Єгипет на двох, – сказала Людмила
– А як же ж наш дім, хазяйство?
– Та, не хвилюйтеся ви так. Ми у вас поживемо, за всім приглянемо. Ми ж в декреті. І я, і Люда. Ви нам не довіряєте, чи що? – запитала у свекра Марина
– Що ти, Мариночко, наші хлопчики з усім впораються. Так що ми із задоволенням з’їздимо, – відповіла Любов Ігорівна невісткам.
Через місяць Василь Степанович і Любов Ігорівна поїхали на відпочинок.
Відзначили тридцятиріччя від дня їхнього весілля. А за господарством залишилися доглянути сини й невістки, і все в них вийшло…
