– Світлано, давай фільм хоч якийсь подивимося разом, га? – лагідно спитав Микола, обіймаючи дружину.
– Відчепись, не хочу! – ображено відповіла та і уткнулася в подушку.
– Та що з тобою сталося?! – розвів руками Микола.
– Нічого! – сказала Світлана. – Набридло все… Спи!
…Ніби й нічого серйозного між ними не сталося. Не сварилися, ніхто нікому не зраджував, навіть дітей у них ще не було, щоб через них сваритися.
Звідки образи взялися? Не зрозуміло…
Наступного дня на роботі Микола довго розмірковував, намагаючись зрозуміти, що не так з його Світланкою.
Раніше вона була зовсім іншою. Сама вічно щось хотіла робити разом, кокетувала, фліртувала… Не ходила, а літала і щось щебетала.
І тут раптом тиша. Причому у всьому. Мовчить. Не обіймає. Майже не торкається. Хіба що їжу готує як завжди. Може, заслабла?
Повернувшись додому ввечері, Микола вирішив докопатися до правди.
Вони сіли разом вечеряти.
– Що з тобою трапилося? – прямо спитав дружину Микола.
– Нічого! – втомлено відповіла та.
– Світлано, я ж бачу, що щось не так! Просто поясни мені, в чому річ! Я все виправлю!
– Хто тобі сказав, що ти можеш щось виправити?
– Ну не все, але я хочу хоча б спробувати! Можеш розповісти, в чому річ?
– Тобі це не сподобається, – похмуро сказала Світлана.
Вона трохи помовчала, а потім подивилася на нього і відповіла:
– Мені здається, що я тебе більше не люблю…
Микола очі вирячив від здивування. Нічого собі! Він там собі повигадував, що вона заслбла, чи купити щось хоче, а попросити боїться. А тут раптом – не люблю.
Такого він точно не очікував.
Йому стало дуже неприємно. Як так не любить? Три роки вже як одружені, вже пора дітей народжувати, а вона розлюбила? І що це на неї найшло?
– І що будемо робити? – тільки й спитав він, хоч у голові металися зовсім інші думки.
– Не знаю…
– Ти хочеш розлучитися?
– Не впевнена…
– Але ж ти не любиш?
– Мені треба подумати! Гаразд?
– Ну, подумай! – сказав Микола і вийшов з кухні.
Він пішов у вітальню й увімкнув телевізор. Дивитись його не хотілося, але й сидіти у повній тиші було нестерпно.
Він просидів так кілька хвилин, коли зрозумів, що треба щось робити. Сидіти так просто і сумувати – це не вихід.
Микола взяв телефон і написав у пошуку: «дружина розлюбила, що робити».
І почав читати. Довго читав. Бачив, як дружина вийшла з кухні, сходила у ванну, а потім почала готуватися до сну.
Поради різних людей на цю тему відрізнялися, але майже всі вони говорили про одне – нагадай їй, щоб найкращий із чоловіків!
– Що ж, це мені під силу, – вирішив Микола.
Він довго намагався вигадати, з чого почати, і зрозумів, що найкраще зробити крок назад.
Як би він вчинив, якби вони тільки почали зустрічатися? Скоріше за все, почав би знову добиватися її, як і бувало раніше.
Якщо тоді всі ці методи спрацювали, то чому зараз не спробувати?
Ще недавно вони були по вуха закохані один в одного. Мабуть, щось пішло не так, коли Світлана вирішила, що більше його не любить, але що?
Микола став згадувати їхні минулі дні разом. Вони часто гуляли, ходили кудись разом, вечеряли зі свічками. Куди все поділося?
Чому вони більше не проводять час удвох? Можливо, саме в цьому причина? Але якщо в цьому, як все повернути?
Дивно, що він раніше не звернув уваги на всі ці дзвіночки. Потрібно було здогадатися. Адже Світлана його не така проста, як багатьом здається.
Йому ж довелося побігати за нею, щоб домогтися її уваги. А потім виходить, що? Домігся і втомився? Так не піде!
Звичайно, чоловікам властиво розслаблятися, коли починається сімейне життя, як втім і жінкам, але це не повинно стати причиною проблем у стосунках? Чи повинно?
– Ні, не повинно! – вирішив для себе Микола.
…Прокинувшись вранці, він першим пішов на кухню і заварив їм обом кави. Коли дружина приєдналася до нього, то трохи здивувалась, але нічого не сказала.
Микола заговорив першим.
– Я хочу, щоб ти знала. Що б ти не вирішила, я прийму будь яке твоє рішення. Я тільки хочу попросити тебе – не поспішай. Подумай ще трохи, гаразд?
– Гаразд! – спокійно відповіла вона.
– Давай, зробимо крок назад? – запропонував він.
– Як це?
– Ну, забудемо, що ми одружені ненадовго… Наприклад, сходимо на побачення кудись. Просто, як друзі!
Світлана здивовано глянула на нього.
– Як друзі?
– Ну так, нам же колись було весело разом, пам’ятаєш? Хоча б згадаємо ці дні!
Вона тільки й знизала плечима і, трохи помовчавши, запитала:
– І куди підемо?
– Я тобі напишу на протязі дня.
– Як скажеш.
…Робочий день тягнувся якось незвично довго. Світлана не могла цього не помітити. І як би там не було, їй стало цікаво, що таке задумав чоловік.
Вона і сама не могла зрозуміти, що на неї найшло.
Здавалося, ще недавно вона його обожнювала, але потім раптом охолола. Ні, не за один день, але все одно…
Вони не мали якихось особливих проблем у стосунках, але останнім часом їй почало здаватися, що вони стали чужими.
Пару разів вона навіть намагалася поговорити з чоловіком про це, але він не надав цьому значення.
Вона пам’ятала, як він тоді сказав:
– Що ти вигадуєш? Все в нас гаразд!
Можливо, у нього й було гаразд, але в неї вже тоді почали з’являтися сумніви, тільки вислухати її чоловік не захотів, а треба було б.
Микола і сам учора ввечері згадував ту розмову, коли вона прийшла і попросила його з’їздити кудись разом хоча б на вихідні, але йому не було коли.
Він обіцяв батькам допомогти на дачі, а потім поїхав з друзями на рибалку.
Світлана так і просиділа всі вихідні одна. І якщо вже говорити чесно, то таке траплялося останнім часом частенько.
…Світлана раз у раз дивилася на телефон в очікуванні повідомлення від чоловіка.
Залишалася година до закінчення робочого дня, але Микола так нічого й не написав.
– Може, передумав? – подумала Світлана.
Від цієї думки їй чомусь стало так прикро, але ненадовго.
– Ну ні, то й ні, – вирішила вона.
Світлана вже збиралася додому, як раптом дзенькнув її телефон.
Це було повідомлення від Миколи:
«Я чекаю біля твоєї роботи. Поїдемо в одне цікаве місце!»
Світлана прочитала повідомлення і навіть злегка посміхнулася.
Він і раніше так робив. Напише, що йдуть, та не напише куди. І сиди потім, думай, що він знову вигадав…
Так сталося і цього разу, але тепер вона вже не переживала, адже раніше жодні з його сюрпризів не залишилися непоміченими. А що ж цього разу?
Світлана сіла в машину і вичікувально глянула на чоловіка.
– Чого дивишся? – запитав він. – Це сюрприз! Почекай кілька хвилин. Це не далеко!
Микола завів машину і через кілька хвилин пригальмував біля торгового центру.
Світлана здивовано подивилася на нього. У її погляді так і читалося – відкупитись від мене вирішив?
Він нічого не сказав, підморгнув і вийшов із авто.
– Ходімо! Тобі сподобається! – сказав Микола, коли Світлана вийшла.
– Ну, ходімо…
Микола взяв її за руку і потягнув за собою.
Вона слухняно йшла поруч і не ставила запитання.
Раптом Микола зупинився і сказав:
– Закрий очі!
Світлана недовірливо подивилася на чоловіка, але очі закрила. Він знову взяв її за руку і вів за собою кілька метрів, постійно примовляючи: «Не підглядай!».
– Все, можеш дивитися! – нарешті сказав чоловік.
Світлана відкрила очі й руками сплеснула від захоплення!
Першим, що вона побачила – було сімейство єнотів! Не витримавши, вона розпливлася в посмішці і побігла до клітки.
– Так не чесно! – сказала вона, продовжуючи посміхатися.
– Хочеш потримати когось? – запитав Микола.
– А–а–а, звісно ж, хочу! А можна?
– Так, я запитував! Стривай, зараз попрошу, щоб відкрили клітку.
Через дві хвилини Світлана вже стояла біля стіни, тримаючи найбільшого ручного єнота. Це було так чудово! Вона ніби знову стала дитиною і збулася її нездійсненна мрія. Це навіть не кішка і не собака – набагато крутіше!
Більше години вони розглядали в зоопарку різних звірят.
Всі вони були дуже милі і такі зворушливі. Їх можна було тримати, а ще годувати. Чудова розвага! Світлана не могла цього не оцінити.
Коли вони виходили звідти, вона вже не могла не посміхатися, а завдяки купі фото, які зробив Микола на її телефон, тепер усі її соцмережі будуть рясніти цією радістю.
– Їсти хочеш? – запитав Микола.
– Не дуже, а ти?
– Ну, якщо не дуже, тоді ходімо у ще одне місце, а потім поїмо.
– Ще одне? А що є щось краще? – здивувалася вона.
– Не знаю, наскільки краще, але впевнений, що там ти ще не була!
Світлана тільки й знизала плечима. Якщо сьогодні день сюрпризів, то чому б і ні?
Вони знову сіли в машину. На цей раз Микола привіз її в парк. Довго ходити по холоду не дуже хотілося, тому він одразу повів дружину на атракціони.
Світлана ні разу там не бувала.
– Подобається? – запитав Микола.
– У мене сьогодні фотографій на рік уперед з’явиться! – із захопленням відповіла жінка.
Більше пів години вона захоплювалася химерними декораціями атракціону.
– Давай, посидимо трохи! – запропонувала Світлана, коли вони вийшли на вулицю і попрямувала до лавки.
Голова паморочилася чи то від насолоди, чи то від незвичайних відчуттів, чи то від свіжого повітря, але всередині була така дитяча радість.
– Вигадають же ж! – з захопленням сказав Микола. – Тобі сподобалося?
– Ти ще запитуєш? Звісно!
Світлана вже розуміла, що насправді вона все ще любить свого чоловіка, просто він так віддалився останнім часом, що вона просто почала про це забувати.
Втомилася просити його увагу. Можливо, вона й сама хотіла зробити крок назад, щоб пригадати, за що колись покохала його.
І яке воно взагалі – кохання!
Далі був затишний ресторан із приємною музикою та романтичною атмосферою, смачне м’ясце, прохолодне ігристе.
Додому вони повернулися знову закоханими, посвіжілими та готовими до продовження банкету.
– Ти все ще не любиш мене? – запитав Микола, відчиняючи двері квартири.
– Невдовзі дізнаєшся! – тільки й відповіла вона і загадково посміхнулася.
…Вранці вони прокинулися знову щасливими та задоволеними життям, ніби й не було цих дивних зізнань та непорозумінь.
Все знову стало на свої місця. За ранковою кавою Микола сказав:
– Я не хочу, щоб таке повторилося, гаразд?
– Це залежить не лише від мене! – зауважила Світлана.
Микола посміхнувся і ніжно поцілував свою кохану дружину…