– Ні, ну ти молодець, сестричка! Живеш і ні про що не думаєш. Нічого, що ми тут чекаємо на твою допомогу? – сказала в слухавку Олена.
-В сенсі? – не зрозуміла Світлана.
-В прямому! У тебе скільки дітей? Першу тільки чекаєш, а в мене вже троє. Отож і роби висновки, – спробувала пояснити Олена.
– Які? – здивувалася сестра.
– Ну, що ти, як маленька, Світлано! Як ти за такого чоловіка заміж вийти примудрилася, якщо ти така недогадлива? – запитала Оленка.
– По любові.
– Світлано, це було риторичне питання. Ну гаразд кому я це пояснюю. Коротше, поговори зі своїм Ігорем, хай він собі на роботу мого Віктора візьме, – перейшла до справи Олена.
– Ким? – запитала Світлана.
– Та хоч ким, аби зарплата була висока.
Світлана поклала трубку. Осад від розмови був гірший нікуди. Вона з дитинства звикла до такої поведінки з боку сестри, яка була старша всього на кілька хвилин, але завжди вела себе так, начебто вона навчена роками доросла жінка, а Світлана – маленька дитина.
Ось і тепер, Олена просила допомоги так ніби Світлана забула, що зобов’язана їй допомагати. Жодних заперечень не приймала.
Олена взагалі була не з сором’язливих. Вона сміливо замовляла подарунки на дні народження собі, чоловікові та дітям.
Правду сказати робити замовлення стало можливим, коли Світлана вийшла заміж за забезпеченого чоловіка. До цього Олена приймала будь-які подарунки, навіть символічні.
Майже за два роки заміжжя Світлана втомилася від постійних прохань сестри. І добре б сестра, до неї ще й мама підключалася і теж просила допомогти Олені.
Світлана почувала себе використаною. Їй було дуже незручно перед чоловіком. На її щастя Ігор виявився людиною, яка все розуміє і з прекрасним почуттям гумору, тому до всіх цих «прохань» ставився легко.
Ні, він не йшов на поводу у нової рідні, він знаходив, як вийти із ситуації гідно. Наприклад, коли Олена озвучила список того, що вона хотіла б отримати в подарунок на дні народження, Ігор, ознайомившись, свиснув і сказав:
– Яка славна у вас у родині традиція. Мені подобається. Це що всім так можна робити? Тоді я теж хочу замовити. У мене якраз через два місяці ювілей.
З того часу Олена була задоволена тими подарунками, які Світлана з Ігорем самі підбирали її дітям.
Але тепер ситуація знову змінилася. Віктора виставили з роботи, а сам він її знайти не міг. Точніше міг, але розмір запропонованої зарплати його не влаштовував.
Увечері цього ж дня, вислухавши дружину, Ігор зателефонував до Віктора, поцікавився, яка робота, і зарплата його влаштувала б. Розмова була ґрунтовною. Після чого Ігор доповів Віктору, що він не проти того, щоб той багато заробляв, готовий платити, але за таку зарплату працювати доведеться по 12 годин на день і без вихідних. Віктор щось пробурмотів у відповідь і припинив розмову.
Дзвінок від Олени не забарився.
– Ви що надумали?! – вигукнула в трубку жінка. – Це ж недопустимо так працювати!
– Я нікого і не переконую. Твій чоловік окреслив суму, яку хотів би отримувати. Я озвучив той обсяг робіт, який треба виконувати, щоб отримувати такі гроші.
– Та ти знахабнів? А відпочиватиме він, коли буде? – не вгамовувалася Олена.
– Ну, може тоді апетит зменшити? – запропонував Ігор.
– Ми й так ледве справляємося! – відповіла співрозмовниця і поклала трубку.
Естафетну паличку підхопила теща. Зрозуміло, що в неї душа вболівала за сім’ю старшої дочки. Олена брала з неї гроші постійно, і влаштувати Віктора на роботу було найзаповітнішим бажанням матері.
У жінки вистачило розуму, не просити, не висунути претензії, вона просто поцікавилася, що сталося і чому він порадив Олені «зменшити апетити».
– Якщо ти про той випадок, коли після твого дня народження я попросила віддати дещо з їжі Олені, то це тому, що ви все одно стільки з’їсти не встигли б і викинули. У нас завжди так було прийнято: що за столом не доїли, то роздавали гостям. Не чекала, що ти такий дріб’язковий, – сказала в розмові з зятем теща.
Ігор згадав вкрай неприємне видовище, як після закінчення урочистості теща дістала зі своєї сумки контейнери для їжі і почала в них складати курочку та салати, а для м’ясної тарілки попросила чисті пакети, бо контейнери були вже повні.
Ігор зі Світланою тоді дивилися на них здивовано і не знали, як реагувати. Коли родичі пішли, господарі, окинули поглядом розорений стіл, на ньому залишалася тільки овочі. Світлана не знала куди від сорому подітися, а Ігор, як завжди перетворив все на жарт:
– Зате тобі прибирати менше, а мені не доведеться тиждень доїдати все, що ти наготувала.
На цей раз, вислухавши тещу, він не жартував:
– До чого тут їжа? Запити із зарплати у Віктора дуже високі, а починаєш йому перераховувати функціональні обов’язки, він дивується, що на роботі, виявляється, ще й працювати треба буде. Він думав, що я йому за просто так гроші платитиму раз він чоловік сестри моєї дружини? Я дивлюся, вони там знайшли одне одного. Олені, так взагалі всі по життю зобов’язані…
– Ігорчик, ти не ображайся, просто всі один одного неправильно зрозуміли, – спробувала залагодити ситуацію теща.
-Та ні, я якраз вас всіх чудово зрозумів. Більше мені сказати нічого, всього доброго, – відповів зять і поклав слухавку.
Світлана почувала себе дуже ніяково і зніяковіло дивилася на Ігоря.
– Сподіваюся, тепер вони від нас відстануть. – Прибираючи телефон в кишеню і пропонуючи дружині сісти йому на коліна сказав Ігор.
– І не сподівайся, скоро у Олени день народження, – важко зітхнула Світлана.
– Тільки не кажи, що вони збиралися його святкувати не в нас. – тихим голосом запитав Ігор.
– Ну, це було б занадто, – промовила Світлана і, розсміявшись, додала. – Але вона попросила, щоб я їм три курочки запекла. У неї, бачите, так смачно, як у мене не виходить.
– Тоді відніми вартість курочок із подарунка. – жартом розпорядився Ігор.
– Як? Ми ж їй парфуми даруємо.
– Слухай, а давай заради жарту вдамо, що даруємо їй курочок. Вони теж грошей вартують. Подивимося на її реакцію, а в найнесподіваніший момент, коли та вже змириться, подаруємо їй парфуми.
– У який несподіваний момент? Коли вона почне нас із квартири виставляти? – усміхнулася Світлана.
– Світлоно, а може взагалі не підемо на це свято? – запропонував Ігор.
– Не заперечую!
Але курочок запікати мені все одно доведеться, подумала Світлана, інакше мама мені спокою не дасть.
