Головна - Життєві історії - Світлана та Андрій одружилися і як всі молодята були щасливі. Жили вони скромно в старенькому будиночку. Жили вони дружно, тільки коли їх відвідували родичі, траплялися у них сварки. – А що це у вас суп вчорашній тут? Ти цим Андрія годувати будеш? – питала мама Андрія Світлану. – Так, він ще цілком хороший, та салат у нас ще на обід, – виправдовувалася молода дружина.

Світлана та Андрій одружилися і як всі молодята були щасливі. Жили вони скромно в старенькому будиночку. Жили вони дружно, тільки коли їх відвідували родичі, траплялися у них сварки. – А що це у вас суп вчорашній тут? Ти цим Андрія годувати будеш? – питала мама Андрія Світлану. – Так, він ще цілком хороший, та салат у нас ще на обід, – виправдовувалася молода дружина.

Світлана та Андрій одружилися і як всі молодята були щасливі і «в шалаші». Жили вони скромно, орендували старенький будиночок. Андрій працював слюсарем, а Світлана була медсестрою. Але, незважаючи на невлаштованість побуту, жили вони дружно, тому що любили один одного.

Тільки ось батьки їх з самого початку не порозумілися. Андрій був з багатодітної сім’ї, де всім керувала мати. Вона господарська жінка. І завжди хотіла, щоб дружини у синів були такими ж. Щоб як то кажуть – «кров з молоком», щоб по господарству справлялися у всьому, та чоловіка годували кожен день різними стравами. Коли Андрій познайомив їх зі Світланою, мати тільки зітхнула і потім йому говорила:

– Вона ж худа! Як в ній тільки дух тримається. Дивись, і харчується абияк, може вегетаріанка яка. І тебе таким харчуванням доведе.

Сім’я Світлани була не великою, точніше складалася лише з неї і матері. Батько Світлани пішов рано, виховувалася вона матір’ю, яка оберігала її від усього. Від роботи по дому. Усе найкраще тільки їй діставалося. Коли Світлана повідомила матері про те, що вони одружуються з Андрієм, та журилася:

– Але ж він не освічений! Де ви жити будете? Приведе тебе невідомо куди, що ти там будеш робити?

Незважаючи на те, що молода пара були з різних сімей, які звикли до різних умов життя, їх об’єднувало одне – вони дійсно любили один одного і з легкістю долали труднощі. Адже коли молоді і закохані – все легко і весело.

Тільки коли їх відвідували родичі, траплялися у них сварки. І то, сварилися здебільшого матері Світлани та Андрія між собою.

Мати Андрія по-хазяйськи заходила в їх будинок, особливо часто буваючи на кухні, безпардонно заглядаючи в каструлі і холодильник.

– А що це у вас суп вчорашній тут? Ти цим Андрія годувати будеш? – питала вона Світлану, яка вже стала боятися візитів свекрухи.

– Так, він ще цілком хороший, та салат у нас ще на обід, – виправдовувалася молода дружина.

– На обід мужику треба м’яса свіжого наготувати, а не салатами його годувати. Ех ти, дружина господиня, – Не вгамовувалася свекруха.

В розмову втручався Андрій, якому було прикро за дружину:

– Мама, Світлана прекрасно готує, мені дуже подобається, дай їй спокій.

– А я що? Я свою думку сказала! Якщо вам подобається харчуватися вчорашнім – що ж, ваше право. Можете хоч просто траву з поля пожувати, я ж вам не указ! – ображалася мати.

Коли ж мати Світлани відвідувала молодих, то постійно оглядала будинок.

– Ти досі переш руками, доню? Коли чоловік тобі вже купить пральну машину? Хвіртка он у вас розхитана. Зовсім він без рук у тебе чи що? – говорила теща Андрія, невдоволено оглядаючи їх не хитре господарство.

– Все в порядку мамо. Скоро купимо і машинку, і паркани підправимо. Андрій багато працює зараз, не все встигає. Невже ти не розумієш, що неможливо все відразу зробити, – виправдовувалася Світлана.

Але особливо голосно в їхньому будинку було на свята, коли теща і свекруха збиралися разом за одним столом. На дні народженні Андрія велика сварка вийшла. Ввічливі на початку свята, до кінця вечора матері вже не могли стримувати свого невдоволення:

– Щось як я подивлюся, свахо, не особливо твій син то по дому старається. Сама знаєш, життя в селі ледарів не терпить. То одне, то інше треба. І льох у них обвалився, і забор підправити треба. Дочка ось руками речі його пере, тому що немає пральної машини, – мати Світлани намагалася присоромити свекруху дочки.

– Руками пере? І що з того? Я половину життя руками прала, перш ніж пральну машину купили. А твоя дочка то до господарства взагалі не привчена, як я подивлюся? У холодильнику постійно порожньо, а на обід у сина – суп вчорашній! Де це бачено, щоб чоловіка рідким супом вчорашнім годувати? – ще голосніше вигукувала мати Андрія.

Світлана та Андрій лише переглядалися, розуміючи, що свято знову зіпсоване і тепер доведеться тільки те й робити, що заспокоювати своїх матерів.

Так і жили молоді. Все – то у них було добре і добре між собою, та тільки матері їх цього не бачили.

І ось, якимось дивом, Андрій отримав підвищення, так таке, що відправляли його в місто, та там же і житло давали від заводу. Роздумувати не стали, а відразу вирішили їхати. Адже і для Світлани там кращу роботу можна підшукати, ніж тут в селі. Зібрали своє не хитре добро молоді та й поїхали в місто.

З тих пір в їхньому будинку запанував спокій. Матері хоч і приїжджали, але все ж рідше бували у них, ніж у селі. Спочатку звичайно, за звичкою, все вказували то на одне, то на інше молодим. Але з часом зрозуміли, що це вже ні як не впливає, та й те, що молоді один одного люблять і разом назавжди.

І тільки зустрічаючи один одного в селі, віталися один з одним, та приймалися за старе:

– Молодець, звичайно, твій Андрій, машинку пральну купив Світлані, та ось меблі то у них всі старі. Не заробив ще на нове синок твій? – з хитринкою говорила мати Світлани.

  • Мій Андрій працює цілодобово, та тільки все вам не до вподоби, дорога свахо. А що ж дочка твоя вже як два роки заміжня, а все ні як онука нам не подарує? – знайшла нову тему для невдоволення мати Андрія.

Андрій же зі Світланою вже звикли до постійних сварок своїх матерів і вже не звертали увагу, а тільки сміялися у відповідь. Що з них візьмеш, раз спочатку вони один одному не сподобалися. До слова, через рік Світлана народила прекрасну донечку, яка була просто копією свого батька Андрія.

Plitkarka

Повернутись вверх