– Андрій, ти чому знову спізнився на роботу. Ти думаєш, я не помітив?
– Та ви, мабуть, не повірите.
– А ти менше запізнюйся, раніше вставай і казок мені не розповідай.
– Та які казки.
– Все. Востаннє слухаю твою історію, наступного разу будеш звільнений. Я й так дуже добрий до тебе.
– Може не треба?
– Не тягни.
– Наречену я рятував.
– Ну, насмішив. І від кого? Від нареченого? – начальник відділу, а за сумісництвом дядько Андрія, вже сміявся.
– Від нареченого, звичайно. Пішла вона від нареченого.
– Так так. Дуже цікаво. Ти просто як анекдот ходячий. Як фільм у реальності дивлюся, щоразу новий сюжет.
– Ну, чому ви не вірите?
– Вірю. Розповідай.
– Їду я вчора з роботи…
– Довго ти її рятував. Все, більше не зупинятиму. Продовжуй.
Андрій, як завжди, повертався з роботи своєю машиною. Жив він на околиці міста. Їхати було ще хвилин п’ять. І тут машина зупинилася. Андрій у машинах розбирався погано. Міг тільки кермувати, як жартували всі його друзі.
І тут на дорогу вибігла наречена. Справжнісінька, у весільній сукні, туфлі на шпильці, фата. Тільки сльози ллються з очей.
– Поїхали, швидше поїхали.
– Та в мене машина поламалася. Я не знаю, що з нею.
– Капот відкрий. Швидко. – Наречена зазирнула, щось зробила, або нічого не зробила. – Заводь.
Машина завелася. Наречена швидко сіла у машину.
– Ну, що ти стоїш? Швидше.
– А вам куди?
– Будь-куди, тільки швидше.
Андрій поїхав додому. Вигадати кращого нічого не зміг. Розпитувати дівчину не став. Навіщо йому це знати. Нехай із нареченим розбирається.
– Можна я в тебе залишусь? – спитала наречена, коли вони під’їхали до будинку Андрія.
– Залишайся.
– Ти не подумай нічого. Я все розповім. Я випадково підслухала розмову Михайла та Павла. Михайло мій наречений.
– То ви не одружилися?
– Не встигли. Вони сперечалися з Павлом. Хто зі мною одружується, той отримає всі гроші. Вони скинулися кругленькою сумою, розумієш. Хоча гроші не їх, батьки – бізнесмени. Я до останнього не знала, що вони такі багаті. Ну, тобто не вони, а їхні батьки. Адже ми і з батьками зустрічалися тільки в кафе. Обидва почали залицятися до мене. То квіточки, то тортик, то шоколадка. Дорогих подарунків не було. І я не знала, кого вибрати. Але Павло поїхав у справах свого батька, а Михайло тим часом зробив мені пропозицію. Ну, я й погодилася. Я давно вже думала, хто зробить перший, за того заміж і піду. А перед самою реєстрацією Михайло з Павлом в кімнаті розмовляли.
Михайло говорив: ‐ Всі грошики мої. Я одружуюсь.
Павло відповідав: – Навіщо вона тобі. У тебе є Алла.
– Та Світлана мені і не потрібна. Мені гроші потрібні. Нічого особистого, просто бізнес. У нас парі було лише на весілля. А потім я на розлучення подам. А ти хіба не так би зробив? – здивувався Михайло.
– Я теж так хотів. Тільки батько послав мене до філії. Пронюхав, що я за простушкою залицяюся. Допомогти мені вирішив. От і втратив грошенята.
Я все це почула випадково і пішла. Навіть телефон не взяла.
– Так тебе, напевно, шукають. Батьки, подруги. Подзвони.
– Якщо тільки мамі.
****
– Ну ось і вся розповідь. Вранці я її відвіз додому. Тому й запізнився.
– Молодець. Незвичайно.
– Ви мені не вірите?
– Іди працюй. Я б тебе навіть підвищив, працівник ти гарний, якщо не брати до уваги запізнення. Але сам розумієш.
Андрій пішов працювати. А що йому лишалося робити.
Увечері зателефонувала Світлана, та сама наречена.
– Зустрінемось? Ти мені допоміг, я запрошую тебе до кафе. Розповім продовження. Відмова не приймається.
– Добре.
Наречена пішла перед самою реєстрацією. Що її немає помітили не відразу, а коли помітили, то вже було пізно. Михайло сварився. Павло сміявся. Батьки Михайла сварилися на сина. Усі одразу дізналися про парі. Лише мати Світлани була рада. Її ніхто не помічав. Вона тихо взяла сумочку доньки і вийшла. Особливо за дочку не хвилювалася.
Андрій та Світлана стали зустрічатися. Світлана працювала в автомайстерні. В автомобілях розбиралася з дитинства. Андрій все ж у тому офісі. Він намагався більше не спізнюватися. Адже й на побачення запізнюватися не можна. Навіть начальник, його дядько, помітив та підвищив Андрія. Він навіть помітив дівчину, яка іноді заїжджала по Андрія.
– Кохання тебе змінило на краще. Хороша дівчина?
– Хороша. Та сама наречена. Я збираюся робити їй пропозицію. Можете переконатися, що я тоді не обманював. Тільки вона це не згадує. Не любить. Це минуле.
