Вони таємно від батьків взяли паспорти та подали заяви до ЗАГСу. Їх особливо не хвилювало, чи будуть батьки згодні чи ні. Погодяться, куди подінуться? Їм просто хотілося швидше.
– І так, Світлано, першу частину плану виконано. Ідемо знайомитися з батьками. Спершу з моєю мамою.
– Ой, Дмитре, переживаю, щось я!
– Я ж тобі казав, що маю гарну маму, – дістав телефон і кивнув. – Давай подзвонимо батькам! Повідомимо лише про те, що зараз прийдемо.
Дівчина відразу дістала свій.
***
Підштовхуючи вперед свою наречену, Дмитро зачинив вхідні двері. Галина одразу вийшла з кухні, посміхнулася, побачивши поряд із сином зніяковілу дівчину.
– Мамо, познайомся! Це моя наречена Світлана, – простягнув руку у бік матері. – Це моя мама, Галина Олегівна.
– Дуже приємно! – На обличчі жінки читалася непідробна радість. – Заходьте, чай питимемо!
– Проходь, проходь! – схвально посміхнувся Дмитро своїй нареченій.
– Ой! – Раптом вигукнула майбутня свекруха. – А чому вже наречена?
– Мамо, а ми заяву до ЗАГСу подали, – гордо відповів син.
– Як у вас все швидко! – Похитала головою Галина, але осуду в її голосі не було.
Дівчина вже знала, що її наречений не має батька, але його мама їй сподобалася з першого погляду.
– Світлано, а хто твої батьки? Ким вони працюють? – це питання будь-яку сваху цікавило насамперед.
– Тато працює начальником цеху на нашому заводі. Мама бухгалтером – також на заводі.
– А сама ти працюєш чи вчишся?
– Навчаюся в інституті на четвертому курсі.
Почалася звичайна розмова. Яка тривала добру годину, поки, син не встав з-за столу:
– Мамо, ми підемо. Нам ще до Світланиних батьків треба сходити.
– Що ви заяву до ЗАГСу подали, вони теж не знають?
– Не знають, – трохи зніяковіла дівчина.
– Ох, і любите ви сюрпризи! – усміхнулася Галина.
***
Як не намагався наречений здаватися спокійним, але в душі відчувалося хвилювання. Вони зі Світланою лише місяць були знайомі. Ні його мама, ні її батьки про їхні стосунки поки що нічого не знали.
Зайшли. З порога стало зрозуміло, що живуть ті набагато багатше за Дмитра з мамою. Ось і вони самі вийшли до коридору, з цікавістю дивлячись на хлопця своєї дочки.
– Тату, мамо, познайомтеся. Це мій наречений, Дмитро, – одразу повернулася до нього. – Це мій тато, Валерій Петрович. Це моя мама, Інна Леонідівна.
Господар відразу простяг хлопцеві руку, і той міцно потис її. А господиня, підозріло дивлячись на них, спитала:
– А чому наречений?
– Мамо, ми вже заяву до ЗАГСу подали.
– Ось, молодь! – Похитала головою жінка, уважно розглядаючи хлопця. – Ну що ж проходьте!
Сіли за стіл. Господар відразу почав розливати в бокали. Розлив, підняв свій:
– Ну, давайте за знайомство!
Чоловіки підняли, жінки лише зробили по ковтку і мати нареченої відразу стала ставити традиційні питання:
– Дмитре, ти працюєш?
– Так, я – програміст. Заробляю, нормально. Сподіваюся, незабаром почну заробляти ще більше.
– Це добре? – На обличчі матері нареченої майнула посмішка. – Світланин старший брат теж програмістом працює, теж добре заробляє. Вже одружений, мають квартиру.
– Ми з ним знайомі.
– Дмитре, а хто в тебе батьки? – Жінка задала наступне питання, що цікавить її.
– Мама у мене завуч у коледжі. Батька – немає.
Це викликало в Інни Леонідівни невелике розчарування, але, прибравши з себе незадоволення, поставила хлопцеві чергове питання:
– А скільки твоїй мами років?
– Сорок два
– Молода ще, – задумливо промовила жінка і чомусь підозріло подивилася на свого чоловіка.
– Ну, що давайте ще по одній! – Запропонував той.
– Я більше не буду, – відмовився хлопець.
– Молодець! – радісно промовив чоловік. – Я також мало вживаю. Це в мене спадкове. Пам’ятаю, і дід не був прихильником, і батько ні.
– Дмитре, ти їж, їж! – Продовжила частувати господиня хлопця і знову з якоюсь підозрою подивилася на свого чоловіка.
Посиділи, побалакали. Домовилися, що післязавтра, в неділю, як годиться, прийдуть сватати Світлану, і майбутній зять почав збиратися.
– Мамо, ми біля під’їзду трохи постоїмо, – збиралася і дочка.
Коли молодята вийшли, Валерій Петрович із невеликим роздратуванням у голосі запитав у дружини:
– Ти що на мене так підозріло дивилася?
– Ану, дорогий, ходімо подивимося наш весільний альбом.
– Інно, так, що трапилося?
– Ходімо, ходімо!
Вона дістала всі альбоми і відкрила, на якому вони з чоловіком були зовсім молодими.
– Красень! – Тицьнула вона пальцем у фотографію чоловіка чверть вікової давності. – Він тобі нікого не нагадує.
– Хто?
– А ось цей тип, – і вона знову тицьнула у фотографію чоловіка.
Той ще раз уважно подивився на свою фотографію, немов бачив її вперше, і знизав плечима.
– А тобі не здається, дорогий, – в голосі дружини почулося роздратування, – що наречений нашої дочки, як дві краплі води схожий на тебе?
– Ну, ти скажеш! – Але особливої впевненості в голосі чоловіка не чулося.
– Валерій, це наречений нашої доньки. Тому давай-но згадуй всіх своїх подружок юності. Щоб не вийшло чогось…
Валерій замислився. Звичайно, у нього були жінки до весілля. Подумавши і підрахувавши роки, почав викладати свої припущення. Точніше, один здогад. Навіщо вже зовсім засмучувати дружину?
– Інно, ну була в мене дівчина… жінка. Тоді я одразу після інституту…
Дружина закотила очі і почала теж щось підраховувати. Порахувавши, спитала чоловіка:
– Як її звали?
– Галина.
Вона взяла свій телефон, набрала номер доньки і включила на гучний зв’язок:
– Що, мамо? – пролунав невдоволений голос доньки.
– Ми тут з татом про вас розмовляємо, – надавши своєму голосу веселості, Інна почала дочці ставити запитання. – Ми забули запитати: скільки Дмитру років?
– Двадцять чотири.
– І ще: а як його маму звати?
– Галина.
– Все, дочко! Тобі час додому. На вулиці темно.
Натиснувши червону кнопку, поклала телефон і подивилася на чоловіка:
– Ну, набігався в юності? Що тепер робитимеш?
– Не знаю, – чоловік винувато опустив голову.
– Зараз прийде дочка, і ти їй про все розповіси.
– Про що?
– Мені все одно, про що ти з нею говоритимеш, але щоб цього Дмитра, твого синочка, поруч з нашою донькою не було.
***
І ось дочка повернулася, радісна та щаслива. Кинулася до матері:
– Ну, як, мамо?
– Що? – роздратовано спитала мати.
– Дмитро вам сподобався?
– Батько не хоче, щоб ти виходила за нього заміж.
– Мамо, ти жартуєш? Тато не міг сказати такого.
– А ти йди поговори з ним. Він на тебе в кімнаті чекає.
Дочка кинулася туди. З подивом побачила поруч із батьком, що сидить за столом, налиту чарку.
– Тату, що сталося?
– Дочко сядь!
Світлана сіла навпроти, з якимось переживанням дивлячись на батька. В душі відчувала, що батько зараз скаже, щось таке про її нареченого… І приготувалася це вислухати, впевнена, що ніхто і ніщо не розлучить її з коханим.
Батько, опустивши голову, почав розповідь звідкись із далини:
– Коли я був такий молодий, як ти… Так само, як і ти закохався. Якось зустрів дівчину. Її звали Галя. У нас почалися стосунки … Потім ми розлучилися … А у Галі народився син …
– Тату, я не можу зрозуміти, до чого тут ми з Дмитром.
Тут у кімнату зайшла мати:
– Дочко, дивлюся, тато тобі пояснити не може. Він тебе все ще маленькою вважає. Спробую я пояснити.
Дістала альбом і показала пальцем у фотографію батька своєї дочки в молодості:
– Подивися, який наш тато гарний був! Він покохав дівчину на ім’я Галя, а потім кинув. А в дівчини Галі народився син Дмитро. Якому зараз двадцять чотири роки. І він так схожий на свого тата, – знову показала пальцем у фотографію. – Доню, ти не знаходиш?
– Ви хочете сказати, що мій Дмитро…? – і тут в очах дівчини майнув подив. – Мій брат?!
Дівчина встала, хитаючись дійшла до своєї кімнати і лягла на ліжко.
Батько пішов за нею. Але дружина зупинила:
– Хай побуде одна!
***
Десь за півгодини на телефоні Світлани заграла мелодія. На екрані висвітлився напис «коханий». Дівчина відключила телефон і, уткнувшись у подушку, заплакала.
Цілу ніч вона не могла заснути. Не могли заснути й батьки, розуміючи, що вони мимоволі відібрали у дочки любов. Виправдовували себе тим, що з матір’ю нареченого все одно доведеться знайомитися. І вже краще одразу розставити всі крапки.
***
Щойно розвиднілося, у коридорізаграла мелодія домофону:
– Хто? – першою підійшла мати.
– Інно Павлівно – це я, – пролунав голос Дмитра. – Світлана чомусь не відповідає. Що з нею?
Тут підійшла дочка, взяла з рук матері трубку:
– Дмитро, я зараз вийду!
***
Дівчина одяглася, на хвилину зайшла до ванної кімнати. І вийшла до під’їзду, де на неї чекав коханий.
– Світлано, що трапилося? – схвильовано подивився він на свою наречену.
– Ми не маємо більше зустрічатися. І заяву із ЗАГСу треба забрати.
– Світлано, ти чого?!
Вона уткнулася йому в плече і заплакала. Він ніжно обійняв її:
– Рідна, ніхто і ніщо не зможе розлучити нас.
Вона підняла на нього заплакане обличчя.
– Ти мій брат!
– Світлано, ти що говориш?
– Мій тато… з твоєю мамою… з’явився ти…
– Звідки ти це все взяла?
– Дмитро, я люблю тебе! – сльози струмком полилися з її очей. – Я не знаю що робити!
– Зачекай зачекай! Треба маму запитати. Світлана – цього не може бути. Пішли до моєї мами.
– Дмитро, іди один поговори, дізнайся!
– Все! Заспокойся! Все це якась помилка. Я побіг. Чекай дзвінка!
***
Дмитро забіг у свою квартиру. Тут же до коридору вийшла Галина Олегівна:
– Що там у вас трапилося?
– Це в нас щось трапилося.
– Сину, ти якимись загадками кажеш.
– Мамо, я забув тобі сказати, що тата Світлани звуть Валерій Петрович Микитенко.
Дмитро побачив, як мама застигла і знесилено притулилася спиною до стінки.
– Цього не може бути! – сказала вона.
– Я його син? Так?
– Синку, пробач мені, якщо зможеш!
– Мамо, ти ні в чому не винна.
– Дмитре, що тепер робити?
– Не знаю. Я дуже люблю Світлану!
***
Здавалося, це можна поставити крапку на їхнє щастя. Але Дмитро та Світлана, вирішили зробити тест. Прийшли на огляд разом із Валерієм Петровичем.
– Що ви хотіли встановити? – Запитали в приймальній.
– Чи є Валерій Петрович мені батьком, – похмуро промовив Дмитро.
– Добре! – Жінка, яка приймає замовлення, подивилася на них і посміхнулася
Світлана, що стоїть поруч, зрозуміла, що та й так не сумнівається, що перед нею батько і син.
Жінка почала оформляти замовлення, ставлячи запитання. Останнім питання було таке:
– Для яких цілей вам потрібне це? – І тут же додала. – На це запитання можете не відповідати. Просто, ви можете щось неправильно витлумачити.
– Нам зі Світланою треба знати, чи є ми братом і сестрою, – так само похмуро пояснив Дмитро.
– Так треба було це й замовити, – сказала вона з невеликим роздратуванням у голосі. – А ми вже все оформили.
– Скільки коштує? – Запитав Валерій Петрович.
– Десять тисяч.
Чоловік дістав гроші і простяг приймальниці:
– Візьміть двадцять! Зробіть обидва тести!
– Добре! – одразу погодилася та.
Оформивши і це замовлення, жінка повідомила:
– Результати будуть готові за три дні. Наш консультант видасть офіційні висновки та роз’яснить їхню суть.
***
Три дні. Як вони повільно тягнуться. Хоча, що чекати? Все, зрозуміло. Дмитро та Світлана щодня зустрічалися. Ось тільки щастя у цих зустрічах не було. Вони ніби проводжали це щастя.
Минули дні. Світлана вранці похмура. Батько з матір’ю теж із ними збираються. Навіщо? Щось їм не подобається настрій їхньої доньки.
Зайшов Дмитро, такий самий похмурий, як і Світлана. Замовили таксі. Інна Леонідівна не дозволила своєму чоловікові сідати за кермо.
Всю дорогу вона дивилася на похмуру дочку і такого ж її нареченого. Хоча, який він тепер наречений!
«Швидше б забули один одного», – крутилася думка в голові у жінки.
***
Приїхали. Їх відправили до якогось кабінету.
– Заходьте! – Ввічливо промовив чоловік, що сидить за столом. – Висновки готові. Зараз прочитаю вам їх. Якщо виникнуть питання одразу ставте.
Він узяв у руки перший лист і почав читати:
– Імовірність того, що Бондаренко Дмитро Валерійович є сином Микитенко Валерія Петровича становить дев’яносто дев’ять цілих дев’яносто дев’ять сотих відсотка, – прочитав консультант і звернувся до чоловіка. – Валерій Петрович – це ваш син.
– Ні-і-і! – Заплакала Світлана і уткнулася в плече свого коханого.
Вона плакала навзрид, ніби прощаючись назавжди зі своїм щастям.
Консультант зачекав, коли дівчина трохи заспокоїться і почав читати другий висновок:
– Імовірність того, що Бондаренко Дмитро Валерійович і Микитенко Світлана Валеріївна є братом і сестрою становить нуль відсотків, – консультант підняв голову від листа. – Дмитро, Світлана, зі стовідсотковою ймовірністю ви не брат і сестра.
Добру хвилину в кабінеті зависла тиша. І цю тишу розрізав шалено радісний голос Дмитра:
– Світлано, рідна!
Підняв її на руки закрутив по кабінету.
– Дмитро – це правда? – З її очей полилися сльози радості.
– Якщо у когось є запитання ставте? – усміхнувся консультант.
– Ну, так цього не може бути, – після тривалого роздуму сказав Валерій Петрович.
– Чому не може? – Знову посміхнувся консультант. – У них різні батьки та різні матері.
Тільки тут до Валерія Петровича стало доходити, що до чого, і він підозріло подивився на свою притихлу дружину.
***
Через місяць відбулося веселе весілля. Батьки молодих розібралися зі своїми гріхами молодості і пробачили один одного. І навіть потоваришували!
А які молоді були щасливі! Не кожним перед весіллям випадає таке пережити.
