Двадцять два роки Антоніна Петрівна прожила б вдовою і прожила б ще стільки ж, але вона вирішила знайти своїй дочці Світлані чоловіка.
Дочка в неї вийшла якась невезуча – у школі навчалася погано, з коледжу її відрахували, чоловік її кинув із дитиною на руках.
І хай би, якщо нерозумна була, чи негарна – ось саме невдала, вічно вляпається у щось.
Ось і зараз – ніби й знайшла роботу, одяг якийсь продавати, накупила товару на кредитні гроші, а потім загрузла в боргах.
Ледь знайшла іншу роботу – швачкою в якійсь приватній конторі, і тепер Антоніна Петрівна бачила її від сили годину в день, а онук Данило ще менше.
Ось і вирішила вона знайти дочці чоловіка на сайті знайомств.
А що – раніше он свахи знаходили наречених і нічого, які шлюби вдалі були! Їй, між іншим, теж мати чоловіка знайшла, шкода, не стало його рано.
З цим сайтом вона швидко розібралася – це наука нескладна, тільки ось спочатку заради інтересу вирішила вона подивитися на свій контингент, і там і зависла: скільки мужиків хороших пропадає! Може, заразом і собі чоловіка приглянути?
…Світлана прийшла з роботи пізно. Вона роззулася, важко зітхнула і пішла на кухню. За цілий день вона дуже втомилася.
За столом на кухні сиділа Антоніна Петрівна і уважно щось роздивлялася на екрані ноутбука.
-Ой, доню! – скочила вона з-за столу. – А я тебе цілий вечір чекаю!
Світлана здивовано глянула на матір.
-Не дивись на мене так! – продовжувала Антоніна. – Ось подивись сюди, – Антоніна повернула до доньки ноутбук.
Світлана глянула на екран й ахнула!
-Мамо, це що ще таке?! – обурилась вона. – Ти сватаєш мене без мого відома?
-А що такого? У тебе ж вічно нема часу. От я тобі й допомогла…
Знаєш що! Роби що хочеш, – байдуже сказала Світлана. – Мені б поспати трохи…
-Яке спати?! – Антоніна аж очі вирячила від здивування. – У тебе побачення сьогодні, я спеціально на вечір домовилась!
-Ось сама й іди на це побачення, – відмахнулась дочка. – Я спати хочу!
Вставала вона о п’ятій ранку, щоб добратися до своєї роботи, це так, але можна ж заради побачення і потерпіти трохи!
-А Данила я куди подіну?
-З собою бери, нехай твій кандидат одразу й познайомиться.
Ні, не вірить дочка в неї…
Кандидат був те що треба – тридцять п’ять років, розлучений, дітей немає, працює, симпатичний. Втрачати такого нерозумно!
Довелося йти на побачення за дочку…
-Ем… Я вас уявляв трохи молодшою…
-Та ні, я за дочку прийшла, вона сьогодні не змогла. Антоніна Петрівно, давайте знайомитись.
-Андрій Олександрович… А ви завжди за дочку будете? Чи іноді? Я сподіваюся, що хоча б у першу шлюбну ніч вона буде?
-Ой, який ви жартівник! – засміялась Антоніна Петрівна. – Та вона просто втомилася після роботи, не переживайте, ви не мій смак, мені імпозантні чоловіки подобаються.
-А я, що ж – хіба не імпозантний? – образився кандидат у чоловіки дочки.
-Ну як вам сказати… Морозивом нас почастуєте? Це Данило, мій онук. Данило, це дядько Андрій.
Маленький Данило вже намагався відірвати суху гілку на найближчому дереві.
-Такий активний хлопчик, – похвалилася Антоніна Петрівна. – З ним ніколи не нудно!
Здається, кандидат був не особливо у захваті від такого побачення, нагодував їх морозивом і пішов. Але Антоніні Петрівні це було на руку – у неї на годину пізніше ще одне побачення було призначене, цього разу з імпозантним чоловіком…
-Я довгий час працював в цирку, – розповів їй кругленький, з блискучою маківкою Леонід Андрійович. – Тепер ось збираю консервні банки.
-Що перепрошую? – не зрозуміла Антоніна Петрівна.
-Банки. Шукаю їх зазвичай у сміттєвих контейнерах, але краще їздити на сміттєзвалища – ви знаєте, там такі екземпляри трапляються…
-Ви мене, звичайно, вибачте, але в мене вдома собачка заслабла, дуже нас чекає, – заметушилась Антоніна Петрівна…
…Наступного дня, коли Світлана повернулася з роботи, то поцікавилась:
-Мамо, ну як пройшло побачення?
-Побачення було невдале…
-Ааа, кавалер мій виявився гульвісою і бешкетником?
-Та не твій…
-Ти й собі когось встигла знайти? – здивувалась дочка.
-Ну… Парочку, – сказала Антоніна Петрівна, у якої весь найближчий тиждень був зайнятий побаченнями.
Ну не казати ж дочці, що на неї повівся тільки один, а на неї – вісім!
Перший був колишнім якимось артистом, і Антоніна Петрівна його забракувала.
Другий приніс на побачення список із сорока трьох пунктів, чого він чекає від своєї майбутньої дружини, і вона ледве втекла від нього.
Третій почав читати їй вірші, а вона такого терпіти не могла.
Четвертий спізнився на побачення, бо заблукав… Антоніна Петрівна зрозуміла, що він недолугий і без її допомоги не зможе в житті, тому й скасувала всі наступні побачення.
-Мамо, навіщо тобі цей убогий? – запитувала дочка.
-Нічого він не убогий! – образилася Антоніна Петрівна. – Просто географію погано знає. Орієнтуватись не вміє.
Звати його було Іван Сергійович. Антоніна Петрівна дуже його шкодувала і вирішила супроводжувати його в магазин і в поліклініку, а то заблукає одного разу і не знайде дорогу додому.
Після магазинів та поліклінік вони гуляли парком і годували качок.
Якось, поки Антоніна Петрівна купувала батон для качок, Іван Сергійович разом із її онуком Данилом кудись зник.
Ось щойно тут стояли – і вже нема! Вона кинулася шукати їх, весь парк оббігла кілька разів – жодного натяку на їхню присутність!
-Світлана мені влаштує, – зрозуміла Антоніна Петрівна і раптом зустрілася з тим єдиним кандидатом, який повівся на її дочку.
Вона так благала його допомогти, що чоловік не міг відмовити.
-Та знайдемо ми вашого онука. І нареченого теж знайдемо, ви тільки не переживайте!
Антоніна Петрівна думала приховати все від дочки, але куди там, уже темніло, а нікого так і не знайшли.
Звісно ж, винна, на думку дочки, була Антоніна Петрівна. А те, що вона без вихідних практично з онуком сидить – це, значить, дрібниці!
-Як ти взагалі додумалася довірити Данила своєму оцьому незрозуміло кому!
-Він не такий!
-А я тобі кажу, у нього не все гаразд!
Звісно, все добре закінчилося – знайшли їх на лавці у парку.
Та був і позитивний момент – Світлана познайомилась із Андрієм Олександровичем, кандидатом, якому сподобалося її фото.
І, здається, у них все вийшло – принаймні тепер Антоніна Петрівна взагалі її вдома не бачила.
Коли ж Світлана остаточно переїхала, забравши із собою сина, Антоніна Петрівна зітхнула вільно – втомилася вона на два будинки, тепер можна весь свій час Іванку присвятити – він без неї пропаде…
