Світлана та Оля були рідними сестрами. Один батько, одна мати, але важко було уявити різних за характером дітей. Світлана була старша на 2 роки, спокійна та добра дівчинка з твердим характером.
Дівчатка росли. Прірва взаєморозуміння між ними ставала все більшою. Потрібно допомогти – Світлана допомагає, розкидані іграшки прибирає. Ретельна та виконавча дитина. Оля ж із самого дитинства відрізнялася характером. Якщо не виконували її побажання, чи то нова іграшка чи одяг, то починалися литися сльози. У магазині, на вулиці чи будинку, їй було все одно.
– Як дівчинка плаче, матуся – погана, – говорили перехожі, обминаючи маму та доньку. Матері було прикро і соромно чути ці безпідставні закиди, але кожному перехожому не поясниш, що дочка просто просить подарунків. Щоб її заспокоїти якнайшвидше, доводилося купувати їй чергову ляльку.
Дівчатка росли. Прірва взаєморозуміння між ними дедалі більше збільшувалася. Маму оля взагалі не слухала.
– Я гулятиму з подружками допізна. І не треба мені дзвонити кожні півгодини, – заявляла Оля мамі у 15 років. Вона приходила додому за північ. Жодні умовляння, сварки, прохання нічого не діяли.
– Я вже доросла і сама вирішую, що я робитиму, – заявляла Оля. Матері залишалося лише молитися, щоб донька не принесла в подолі. Батько участі у вихованні дочок не брав. Він пішов із сім’ї, коли молодшій було 5 років. Він мав іншу сім’ю.
Після закінчення школи життєві дороги сестер остаточно розійшлися. Світлана вступила до інституту, навчалася та підробляла вечорами. Оля шукала роботу, яка б їй дозволила бути в тих місцях, де водяться забезпечені чоловіки. Вона хотіла знайти багатого чоловіка.
Розпочала свої пошуки з роботи офіціанткою пафосного дорогого ресторану, розташованого в центрі міста. Та тільки там довелося реально працювати, адміністратор закладу суворо дивився за ними. Після тижня стажування Оля з усіма пересварилася та звільнилася. Змінивши кілька місць роботи подібного типу, Оля з жалем зазначила, що натовп забезпечених наречених не вишиковується в чергу за нею, а жити якось треба.
Вона влаштувалася продавщицею звичайної крамниці, де й познайомилася з нічним охоронцем. Почала з ним зустрічатись і вже планувала весілля.
– Звичайно, Володя не той, про кого я мріяла, але він має постійну роботу і він симпатичний. Він одразу зробив мені пропозицію. Це доводить, що він ґрунтовний і має найсерйозніші наміри, – так пояснювала вона матері свій вибір.
– А де ви будете жити? Володя у гуртожитку живе, – запитала її подруга.
– Як де? В мене своя трикімнатна квартира. Щоправда, ще там живуть мама та сестра, але сестра це тимчасово. У мене швидко вийде її посунути. Нехай орендує кімнату або квартиру, все-таки я буду заміжньою, так що я буду в пріоритеті.
Володя та Оля одружилися. Хлопець переїхав жити до Олі. Спочатку все було тихо. Усі мали свою кімнату, всі працювали окрім Світлани, яка ще навчалася в інституті. Домочадці досить рідко перетиналися усі разом, але за півроку ситуація змінилася.
Оля завагітніла. Володя не поспішав забезпечувати свою сім’ю грошима і вважав за краще ввечері проводити час із друзями, а не в пошуках додаткового заробітку. Оля часто сварилася з чоловіком, але Володя був непохитний. Тоді вона взялася за сестру.
– Довго ще житимеш тут? Вже інститут закінчуєш, можеш кімнату зняти собі та жити окремо від нас.
Світлана спокійно відповідала: – Давай я тобі дещо поясню. Ця квартира належить нам – мені, тобі та мамі в рівних частках. Мама також нікуди не з’їде.
– Ти що, не бачиш, що ти тут зайва? У мене дитина скоро буде. Нас і так двоє вже у моїй кімнаті, ще незабаром і малюк з’явиться. Я дитяче ліжечко в тебе в кімнаті поставлю, будеш ночами за племінником доглядати! – Не відставала від неї Оля.
– Розмріялася! Ліжечко встановлюватимете у своїй кімнаті. І я нікуди з’їжджати не збираюся. – Світлана пішла до своєї кімнати та зачинила двері на замок перед носом у сестри.
Вранці, коли Світлана пішла до інституту, Оля хотіла пробратися до її кімнати. – Мамо, у тебе є ключі від кімнати Світлани?
У матері ключів не було. – Ти дізнайся, куди вона може ховати запасні ключі, – попросила Оля.
– Світлана мені сказала, що ти її хочеш виставити із квартири. Доню, але так не можна, вона твоя рідна сестро, не соромно тобі? – мати спробувала навчити доньку.
Коли ввечері Світлана повернулася додому, Оля на неї вже чекала. Вона знову просила, щоб старша сестра з’їжджала.
– Ти, сестричка, ще не зрозуміла. Я тобі не мама і не збираюся підлаштовуватись під твій характер. Те, що ти вагітна не дає тобі права виставляти мене з рідного дому, – спокійно відповіла Світлана. – Пропоную тобі варіант, який має всіх влаштувати. Треба продати квартиру та поділити гроші на три рівні частини. Нехай кожен облаштовує своє життя, як хоче.
– Нізащо. Ти що таке вигадала? Я навіть однокімнатної квартири не куплю. Хочеш мене виселити та залишити без даху над головою? Нас вже троє скоро буде, і я вимагаю половини продажу квартири.
– Ще раз кажу, у всіх буде рівна частка. Подумай над моєю пропозицією, – незворушно відповіла Світлана і зникла у своїй кімнаті. Уранці Світлана вирішила поговорити з мамою.
– Мамо, я хочу продати свою частку в нашій квартирі. Я вже стомилася слухати претензії сестри. Давай разом звідси з’їжджати. Тобі сестра точно не дасть спокійного життя.
– Доню, ти що придумала! Що ж, тут стороння людина житиме? Не можна так. Якщо справедливо жити, то залиш сестрі свою частину квартири. Ти інститут незабаром закінчуєш, влаштуєшся на роботу, купиш собі квартиру в іпотеку. І житимеш спокійно. Олі треба допомогти. Ти ж бачиш, як у неї складно. Чоловік – ледар, нічого не заробляє, на роботі їй мало платять, – мати намагалася переконати свою старшу дочку.
Світлана вислухала, не зупиняючи, а потім сказала: – Мамо, тобі по-доброму теж треба звідси йти. Тобі тут життя точно не дадуть.
Але мати тільки похитала головою. Світлана зрозуміла, що їй доведеться наодинці здійснювати свій план. Хто знає, можливо, Світлана і погодилася б якийсь час ще почекати з продажем своєї кімнати, але одна подія все прискорила.
Одного вечора повернувшись додому, Світлана виявила, що біля порогу квартири стоять три сумки з її речами. Двері були зачинені зсередини. Світлана натиснула кнопку дзвінка, ніхто не відкривав. Через 10 хвилин безперервних дзвінків з того боку вхідних дверей пролунав голос молодшої сестри: – Чого дзвониш, тобі не зрозуміло, що ти тут більше не живеш. Я тебе попереджала.
– Відчини двері, інакше я викличу дільничого, – не витримала Світлана.
– Викликай, а завтра знову твої валізи опиняться у під’їзді, а ти на вулиці. А постійно будеш викликати дільничого, то я скажу, що ти дивна. Мама підтвердить. Що робитимеш тоді? – казала Оля через зачинені двері.
Світлана почала стукати у двері, але їй ніхто не відповідав. Вона взяла сумки і спустилася на вулицю. Довелося дзвонити подрузі, проситися на нічліг. Наступного ранку Світлана пішла до юриста. Питання було лише одне – як за законом оформити продаж своєї частини квартири.
Додому вона не повернулася. За кілька днів мати та сестра отримали офіційні листи, в яких їм пропонувалося викупити частину квартири Світлани.
– Мамо, це що? Вона не може продати свою кімнату. Зроби що небудь! Іди і швидко відмов Світлану від цієї витівки. Я не хочу, щоб тут жили сторонні люди, – обурювалася Оля.
– Куди йти, доню? Ти ж рідну сестру вигнала. Ми навіть не знаємо, де вона живе. На телефон не відповідає, – відповіла мати.
– То йди до інституту, може, там її знайдеш.
В інституті мати знайшла Світлану. Вона просила її, щоб вона дала спокій молодшій сестрі.
– Доню, їй зараз не можна хвилюватися. Вона й сама не знає, що робить. Почекай, піди ти їй назустріч, тобі це нічого не варте. Віддай ти їй цю частину квартири, там же лише одна кімнатка.
– А мені де жити? Передай сестрі, що вона має місяць на викуп моєї частки. У мене вже є покупець, і він вам точно не сподобається. Нехай я втрачу в ціні, але нарешті забуду цю свою сестру. І тобі раджу з’їжджати звідти, – казала Світлана.
Оля не мала грошей. Цілий місяць вона просила від матері, щоб та оформила на себе кредит і розрахувалася зі Світланою. Тут мати відмовила, в кредити вона не збиралася влазити. Світлана продала свою частку.
Вона взяла іпотеку на однокімнатну квартиру та переїхала туди. Мати часто приходить до неї в гості, розповідає новини про племінника, що народився. Вона постійно намагається примирити двох сестер, але Світлана навіть чути нічого не хоче.
Мати часто залишається в неї ночувати, тому що жити у їхній рідній квартирі стало майже неможливо. І вона теж має намір продати свою частку. А Оля постійно свариться із новими сусідами.
