У затишній квартирі молодих панувала незвична напруга. І у всьому винна була Інна Андріївна, свекруха Марії.
Останнім часом вона прямо не давала проходу ні сину, ні невістці. Жінка з’являлася з самого рання без попередження і робила зауваження Марії щодо порядку в будинку.
– Не годиться так господарювати, – сплескувала руками Інна Андріївна. – Тут пилюка, там сміття, а раптом гості?
– Які гості? Ми нікого не кликали, – скривив заспане обличчя Максим.
– Прийдуть як я! Що ж тоді? – хитро примружилася мати, не бажаючи здаватись. – У вас завжди має бути чисто і гарно!
– Інно Андріївно, нас повністю влаштовуватиме той порядок, який зараз є в нашій квартирі! – холодно заперечила Марія, терпець якої починав уриватися.
Свекруха ображено надула губи. Було видно, що вона невдоволена тим, що невістка її не слухала.
Марія була впевнена, що тепер Інна Андріївна точно відчепиться від неї і поменше приходитиме.
Проте її сподівання виявилися марними. Якось Марія застала свекруху за зміною постільної білизни.
Інна Андріївна, яка начебто пішла в туалет, була в їхній спальні.
Застигнувши на місці вона безглуздо посміхнулася і, почервонівши, зі збентеженим виглядом сказала:
– Кольорова білизна вам підходить найкраще. Я з собою підходящий комплект захопила.
– Інно Андріївно, що це означає?! – здивовано спитала Марія, спостерігаючи за тим, як свекруха міняла постіль.
– Вам з Максимом такі не підходять, – коротко відповіла жінка і, не чекаючи на запитання, попрямувала до виходу з кімнати.
Марія була вражена, тож не одразу розповіла про все чоловікові. Вона не могла зрозуміти, чому свекруха так поводиться.
Максим, дізнавшись про те, що вчудила Інна Андріївна, вирішив поговорити з матір’ю.
Наступного дня, коли вона знову прийшла в гості, чоловік покликав її на розмову в окрему кімнату.
– Мамо, я хочу зрозуміти, чому ти так поводиться? – почав Максим.
– Що саме ти маєш на увазі, синку? – запитанням на запитання відповіла Інна Андріївна.
– Ти знаєш, про що я говорю. Вчора ти поміняла нам постільну білизну на кольорову, хоча ми з Марією віддаємо перевагу білій. Я не розумію, навіщо ти це робиш? – пояснив чоловік.
Інна Андріївна стурбовано зітхнула, і її очі безладно забігали на всі боки.
– Я просто хочу, щоб у вашому будинку все було ідеально, – сказала вона. – Мені здається, біла білизна вам не підходить.
– А нам вона подобається! – заперечив Максим, не отримавши чіткої відповіді. – Ми не просили тебе міняти білизну. Що за мода лазити по чужих спальнях? Ми ж у вашій з батьком не лазимо!
– Я просто хотіла допомогти, – спробувала виправдатися Інна Андріївна. – Я не хотіла вас образити.
– Ти могла б спочатку запитати нас, – пробурчав Максим. – Та й взагалі, нема чого лізти, куди тебе не просять!
Марія, яка весь цей час слухала розмову свекрухи та чоловіка за дверима, вирішила втрутитися.
– Інно Андріївно, дякую за вашу турботу, але ми самі можемо вирішувати, що нам підходить, – зайшла у кімнату жінка.
Від слів невістки Інна Андріївна мимоволі зніяковіла і сором’язливо опустила очі.
– Я не хотіла вас зачепити, – повторила вона. – Просто у кожної сім’ї свої традиції й переваги.
– І ми дотримуватимемося своїх переваг, – вхопилася за її слова Марія. – Дякую за допомогу, але давайте надалі з вами домовимося, що в майбутньому ви питатимете нас, перш аніж щось міняти в нашому домі!
Інна Андріївна кивнула і вийшла з кімнати. Вона зрозуміла, що перегнула, і вирішила, що далі буде більш обачною.
Два тижні у квартирі панувала ідилія. На диво свекруха не приходила і не наводила порядки в чужому домі.
Однак через пару днів, повернувшись із роботи, Марія застигла у дверях спальні.
Світла постільна білизна на ліжку була замінена на кольорову. Жінка рота відкрила від подиву і, не кліпаючи, дивилася на ліжко.
– Марійко, ти вдома? – голосно гримнули вхідні двері і в квартирі почувся голос Максима.
– Іди сюди! – сказала Марія.
– Щось термінове? – запитав чоловік.
– Так!
Неохоче Максим поспішно роззувся і зайшов у спальню. Марія, тримала в руках кольорове простирадло.
– Забери у своєї матері ключі!
– Що я в неї забиратиму, якщо нічого не давав?! – посміхнувся у відповідь Максим.
– Тоді поясни мені, будь ласка, як вона потрапила до нас? – роздратовано запитала жінка.
– А я звідки знаю? – збентежено знизав плечима чоловік.
– Але ж ти не заперечуєш, що тут була твоя мати?! – Марія продовжувала трясти в руках простирадлом.
– Ну я не знаю… – Максим і сам розгубився, побачивши в її руках іншу постільну білизну.
– Як вона сюди потрапила? – узялася в боки жінка.
– Без поняття… Я їй точно не давав жодних ключів! – похитав головою чоловік.
– Так, тоді давай розбиратись! Ключі є тільки в трьох: у тебе, у мене і моєї мами… – Марія вимовила це і різко застигла, наче щось обмірковуючи. – Ні, мама не могла…
– Що коли моя мати напоумила твою на ці нісенітниці з постільною білизною? – припустив Максим.
Жінка задумливо зиркнула на чоловіка і вискочила зі спальні з простирадлом в руках.
Через кілька хвилин вона вже дзвонила матері, щоб нарешті прояснити цей момент.
– Мамо, ти була у нас сьогодні?
– Ні, – заперечила Поліна Олексіївна.
– А комусь давала ключі? Тільки чесно!
У слухавці запала незручна пауза. Жінка явно думала, розповідати щось чи ні.
– Мамо…
– Сваха просила. Хотіла вам м’ясця завезти, щоб не зіпсувалося, – зізналася мати.
– М’ясця? Вона нам постільна знову змінила!
– Що значить “знову змінила”?
Марія розповіла про те, яка в Інни Андріївни останнім часом з’явилася дивна примха.
– Більше їй ключі не давай! Інакше й у тебе заберу! – сказала матері Марія.
– Ні, ні, не буду більше… Дочко, тільки ви замки поміняйте краще… Вона ж могла і запасні ключі зробити…
Марія дуже серйозно сприйняла слова матері і вмовила чоловіка змінити замок.
Про те, що свекруха справді зробила запасний ключ, вони переконалися дуже скоро.
Дочці подзвонила Поліна Олексіївна і сказала, що до неї приїжджала сваха і питала про те, чому вона не змогла відчинити двері…
Чого тільки не буває в житті і навіть такі дивакуваті люди не рідкість…
