Соня була рада, що знайшла роботу із такою високою зарплатою. Вона навіть не могла сподіватися, що її праця може так оплачуватись. Їй здавалося, що її не приймуть на цю вакансію, бо дивно дивився на неї заступник директора, який перевіряє її професійні переваги. Вона розуміла, що зовні йому не дуже подобалася, а конкретніше зовсім не подобалася. Дивлячись на ошатних жінок, які траплялися тут їй на очі, вона розуміла заступника директора. Соня бачила і відчувала, що йому дуже хотілося сказати їй “ні”, але він вивчивши її послужний список у трудовій книжці, був здивований:
-Дванадцять років на одному місці та за ці копійки? Що ж ви Софія Павлівна так низько цінуєте свою працю, знання, свою освіту.
-Не я так ціную, держава так цінує, – відповіла Софія і сумно усміхнулася. – Після інституту без досвіду роботи ніде не могла влаштуватися, окрім як до бюджетної організації, потім діти народилися, самі знаєте, що з маленькими дітьми не хочуть брати на роботу . Так складалися обставини, тому мені довелося працювати в дитячому садку, а потім не могла знайти більш-менш оплачувану роботу.
-Ну ми не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, – важливо сказав заступник директора, – Чесно сказати, якось зовні ви не вписуєтеся в колектив, але скоро кінець року, а це вакансія пустує вже місяць. Професіоналів, на жаль, мало, тому я даю вам шанс з випробувальним терміном на місяць. Випробувальний термін оплачується у розмірі призначеного окладу, тому все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви надолужете прогалини в бухгалтерії і звіт до кінця року буде зданий, зданий вчасно. А зовнішній вигляд? Я думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль і ваша зовнішність відповідатиме займаній посаді.
Соня йшла вулицею і сама собі посміхалася. У голові були лише позитивні думки. Вона намагатиметься щосили, але цю роботу збереже за собою. Зараз листопад і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що працюватиме день і ніч, але річний звіт здасть вчасно.
Соня тішилася, що зможе своїм рідним до Нового Року купити подарунки, про які вони тільки мріяли, але щоб не засмучувати її, не наважувалися просити. Знали, що це їй не по кишені. Соня не сказала своїм домашнім про велику зарплату, їй хотілося, щоб подарунки були несподіваним сюрпризом і від цього особливо тішилися б її діти, та її сестера.
Софія виховувала доньку, сина та двох своїх рідних сестер. А сталося це так. Свого батька Соня не знала, був вітчим, від якого народилися її сестри. Коли мама важко занедужала, вітчим не хотів жити з слабою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої недуги мами не стало і на двох сестер Софія, оформила опіку. Дворічна дочка Марія, тримісячний син Михайлик, Таня десяти років і Катя-дванадцяти, таким раптовим, складним вантажем усе це лягло на плечі молодої сім’ї. Вік сестер складний, та ще й стрес від того, що маму втратили. Чоловік Софії виявився слабкою людиною, не витримав відповідальності за своїх дітей та ще й за сестер дружини, подав на розлучення.
Соня залишилася віч-на-віч із труднощами, але вона стараласяся, щоб усі вони стали однією сім’єю. Вона терпляче ставилася до підліткових викрутасів сестер і здобула перемогу в такому важкому для всіх періоді їхнього спільного життя. Сім’я Соні згуртувалася навколо неї. Дівчатка підросли і розуміли, як важко Соні і морально, і матеріально. Вони намагалися допомагати в побуті і з дітьми сестри. Завдяки терпінню Соні, в сім’ї все налагодилося, молодші сестри скоро одна за одною закінчать школу і їм потрібно буде вступати до вузів, щоб здобути освіту та професію. У Соні не було на це
коштів, вона й так у всьому відмовляла собі, щоб зводити кінці з кінцями.
Тому молодій жінці було не до нарядів і коли вона прийшла на співбесіду з приводу роботи, на ній були стоптані черевики, мамине старе пальто і мамина хустина. Ну не було в неї грошей навіть на дешеве сучасне вбрання.
На роботу Соня прийшла в тих же стоптаних черевиках і в більш-менш пристойній спідниці і блузці.
У кабінеті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Соня усміхнулася, представилася і побачила в очах своїх товаришів по роботі здивування. Вона відразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а значить Соня загалом, не сприймалася ними. Вони крізь зуби процідили:
-Добрий,- і поринули у свою роботу.
Соні була неприємна реакція робітниць офісу, але їй зараз не до налагодження контактів. Їй треба надолужити роботу за минулий місяць і увійти в потрібне русло і вона поринула у цифри.
Нашвидкуруч перекусивши в кафе, навпроти офісу і не чекаючи кінця перерви, вона поспішила на своє робоче місце, коли їй зараз розслаблятися. Двері в кабінет були відчинені і її зупинила біля дверей розмова та сміх співробітниць:
-Оце так взяли на роботу, такої у нас ще не було, ви бачили її одяг, -сказала одна з жінок.
-У начальства схоже щось із зором, не бачать, кого на роботу беруть,- підтримала інша і всі засміялися,- і як така, взагалі, наважилася переступити поріг нашої фірми?
Соня більше не хотіла слухати такі дифирамби на її честь і увійшла до кабінету. На душі було неприємно, але їй потрібна ця робота і вона мовчки взялася за неї.
Увечері, після роботи, вона зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звичайно не шкіра, – подумала Соня, – ну хоча б не стоптані, може, до кінця зими не порвуться».
Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї зі співробітниць, яка запитала, вказуючи на її черевики:
-Де ж можна купити такі, це жах? Ну треба ж хоч трохи поважати себе і не носити всякий непотріб, та й за оточуючих подумай. Не можна ж дивитися на це, – вона неприємно дивилася в бік Соні.
Соня хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо вона зараз не дасть відсічі, то це повторюватимуться.
-Доведеться вам дивитися на мене таку, яка я є. Тут нічим не зможу вам допомогти. Усі претензії до начальства, воно прийняло мене працювати. Ви знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, що нагадує пазурі птаха, – звернулася Софія до тієї, що критикувала її черевики, – то що робити? А я думаю, що якщо ми один одного так дратуємо, то варто не дивитися один на одного, а зайнятися своєю роботою. По-моєму, ми тут для цього і ніяк не для обговорення зовнішнього вигляду.
Усі притихли. Ніхто не очікував отримати відсіч від цієї “простачки” і тому мовчки взялися до роботи.
Річний звіт Софія Павлівна здала вчасно, за що, окрім зарплати, отримала вагомі преміальні.
Радуючись своїм успіхам та грошам, які вона заробила Соня після роботи, біля офісу призначила зустріч своїй сім’ї. Сьогодні вона буде дивувати подарунками дітей та сестер, бо нарешті може їм купити те, про що вони мріють.
Колеги Соні були здивовані, коли вийшовши з офісу, побачили, як діти та сестри Софії кинулися до неї з обіймами та поцілунками. Вони здивовані, мовчки перезирнулися, але цікавість здолала їхню гординю і наступного дня вони таки запитали Соню:
-Софіє Павлівно, це що всі ваші діти?
-Двоє моїх і дві мої сестри, яких я виховую, відколи не стало мами.
-Одна виховуєш? – Запитала дама з манікюром.
-Одна, – знизуючи плечима, сказала Соня.
Всі притихли, стало соромно за свої слова та глузування у бік Соні. Одна з жінок сказала:
-Ви вибачте нас Софіє Павлівно, ми ж не знали, що у вас так.
-Я зла не тримаю, та ось тільки в мене такі обставини життя, а в іншої людини можуть бути інші, гірші, ніж у мене. Що ж, тепер про людину судити з одягу і називати її “простачкою” якщо вона одягнена не так, як вам подобається?
Усі готувалися до корпоративної Новорічної вечірки. Софія не збиралася на ній бути присутньою, але виявилося, що явка обов’язкова.
Їй довелося купити замшеві туфлі, такою покупкою вона давно себе не балувала, але вирішила зробити собі такий Новорічний подарунок. Ці туфлі дуже підходили під мамине плаття кольору бордо. Сукня трохи більша, але тканина так струмувала і це здавалося, задумкою модельєра. На сукню Соня приколола невелику золоту мамину брошку, а довге волосся Соні, сестри уклали короною навколо акуратної голівки.
-Соня, яка ти красуня!-вигукували сестри,-Мама-красуня, мама-красуня,-стрибали її діти.
На святі Софія Павлівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона можна сказати не пропускала жодного танцю. Особливо заступник директора, колись обурений зовнішнім виглядом Соні, був вражений змінами свого працівника. Найбільше в Соні притягували її ненав’язлива краса, скромність. Вибираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Соню. Жінки її відділу були здивовані вибору чоловіків, але їм нічого не залишалося, як упокоритися і продовжувати веселитися та радіти святу.
Заступник директора проводжав Соню додому. Дорогою він дізнався про сімю Соні і ще більше заповажав цю маленьку, сильну жінку, головного і єдиного здобувача у її великій родині.
